БЄЛІКОВ ВИГЛЯДАВ ТАКИМ СОБІ МОЦАРТОМ...
01.03.2019
СЬОГОДНІ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА БЄЛІКОВА - КІНОРЕЖИСЕРА, КІНООПЕРАТОРА, СЦЕНАРИСТА, БАГАТОЛІТНЬОГО ОЧІЛЬНИК СПІЛКИ КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ
23-річним, закінчив операторський факультет ВДІКу й одразу почав знімати. Одразу! Раніше так не було – належало пройти кілька сходинок до самостійної роботи. А тут – хлопчина, пацан, який, до всього, ще й виглядав молодше од своїх літ. А причина проста: Михайло, за свідченням колег, знімав дуже якісно, це по-перше. А по-друге, з фантастичною швидкістю. Тоді оператори зазвичай довго встановлювали світло, регулювали інші технологічні моменти – іноді доводячи знімальну групу до стану психічного розладу. Бєліков виглядав таким собі Моцартом – кінокамера в його руках працювала легко, артистично, грайливо.
Продовження було вже не таким грайливим – лірико-поетична кіновела «Та, що входить у море» (1966), в дусі французької Нової хвилі, такий собі гімн природі, драматична фреска «Хто повернеться – долюбить» (1967), обидва фільми Леоніда Осики, і не менш драматичні «Білі хмари» (1968) Роллана Сергієнка – в обох стрічка йшлося про події історії, тоді ще порівняно недавньої. Пластична ідея обох фільмів у чомусь подібна – досить тривалі плани, бездоганно продумані, графічно виразні (чорно-біла естетика), і – поетично виразні. Це підсилювалося й тим, що у фільмі Осики йдеться про фронтових поетів і звучать їх вірші; вірші, які були релігією покоління Шістдесятників, до якого належав і сам оператор.
Ну, а далі була вже режисура. Бєліков закінчив Вище курси сценаристів і режисерів у Москві й одразу пішов у режисерську роботу. Першим справжнім успіхом став фільм «Червоний півень плімутрок» (1974) – лірична історія з дитинства, патріархально зациклена на матерії вічній і вічно повторюваній. Потім кілька прохідних стрічок і – вершина режисерської творчості Бєлікова, фільм «Ніч коротка» (1981). Про драму повоєнного сирітства, яке компенсується силою уяви, фантазії, духовного випруження героя стрічки, підлітка. Успіх продовжено фільмом «Які ж були ми молоді» (1986) – про романтику доби Відлиги, про надії і їх драматичну незреалізованість. Картина збіглась у часі з новим витком суспільних надій в роки Перебудови…
Руйнація надій означилась трагедією Чорнобильської катастрофи. Бєлікова обирають лідером Спілки кінематографістів, він на гребені руху за переміни. Відтак не дивно, що саме він знімає картину «Розпад» (1990) – про причини і наслідки довголітньої суспільної руйнації, які й визначили розпад СРСР – руйнації, що триває донині, оскільки досі живі моделі поведінки і світоглядні установки радянської доби. Фільм, як на мене, варто переглядати знов і знову, аби зрозуміти сутність процесів, незрідка просто погибільних.
Наступні стрічки режисера – «Святе сімейство» (1997) і «Золота лихоманка» (2002) – не мали успіху, хоча й продовжили аналітичну роботу автора, його намагання зрозуміти еволюцію суспільних процесів. Одначе ж ті процеси ставали усе замуленішими й незрозумілими для романтично настановленого шістдесятника…
Життя коротке, а творчість вічна. Кому-то нравятся рыженькие сучки, кто-то предпочитает в сексе брюнеток, но если вы возбуждаетесь больше на блондинок, тогда вы пришли по адресу, ведь мы собрали для вас много качественной порнухи, где блондинки лесбиянки отменно трахаются и доводят друг дружку до оргазма. Такие красивые девушки могут отменно вылизать письки друг дружке, а потом в эти письки они суют разные самотыки и предметы, от чего и кончают. Михайло Бєліков лишається жити у своїх кращих кінематографічних витворах.