f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

БЄЛІКОВ ВИГЛЯДАВ ТАКИМ СОБІ МОЦАРТОМ...

01.03.2019

СЬОГОДНІ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА БЄЛІКОВА - КІНОРЕЖИСЕРА, КІНООПЕРАТОРА, СЦЕНАРИСТА, БАГАТОЛІТНЬОГО ОЧІЛЬНИК СПІЛКИ КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ

23-річним, закінчив операторський факультет ВДІКу й одразу почав знімати. Одразу! Раніше так не було – належало пройти кілька сходинок до самостійної роботи. А тут – хлопчина, пацан, який, до всього, ще й виглядав молодше од своїх літ. А причина проста: Михайло, за свідченням колег, знімав дуже якісно, це по-перше. А по-друге, з фантастичною швидкістю. Тоді оператори зазвичай довго встановлювали світло, регулювали інші технологічні моменти – іноді доводячи знімальну групу до стану психічного розладу. Бєліков виглядав таким собі Моцартом – кінокамера в його руках працювала легко, артистично, грайливо. 
Продовження було вже не таким грайливим – лірико-поетична кіновела «Та, що входить у море» (1966), в дусі французької Нової хвилі, такий собі гімн природі, драматична фреска «Хто повернеться – долюбить» (1967), обидва фільми Леоніда Осики, і не менш драматичні «Білі хмари» (1968) Роллана Сергієнка – в обох стрічка йшлося про події історії, тоді ще порівняно недавньої. Пластична ідея обох фільмів у чомусь подібна – досить тривалі плани, бездоганно продумані, графічно виразні (чорно-біла естетика), і – поетично виразні. Це підсилювалося й тим, що у фільмі Осики йдеться про фронтових поетів і звучать їх вірші; вірші, які були релігією покоління Шістдесятників, до якого належав і сам оператор. 
Ну, а далі була вже режисура. Бєліков закінчив Вище курси сценаристів і режисерів у Москві й одразу пішов у режисерську роботу. Першим справжнім успіхом став фільм «Червоний півень плімутрок» (1974) – лірична історія з дитинства, патріархально зациклена на матерії вічній і вічно повторюваній. Потім кілька прохідних стрічок і – вершина режисерської творчості Бєлікова, фільм «Ніч коротка» (1981). Про драму повоєнного сирітства, яке компенсується силою уяви, фантазії, духовного випруження героя стрічки, підлітка. Успіх продовжено фільмом «Які ж були ми молоді» (1986) – про романтику доби Відлиги, про надії і їх драматичну незреалізованість. Картина збіглась у часі з новим витком суспільних надій в роки Перебудови…
Руйнація надій означилась трагедією Чорнобильської катастрофи. Бєлікова обирають лідером Спілки кінематографістів, він на гребені руху за переміни. Відтак не дивно, що саме він знімає картину «Розпад» (1990) – про причини і наслідки довголітньої суспільної руйнації, які й визначили розпад СРСР – руйнації, що триває донині, оскільки досі живі моделі поведінки і світоглядні установки радянської доби. Фільм, як на мене, варто переглядати знов і знову, аби зрозуміти сутність процесів, незрідка просто погибільних.
Наступні стрічки режисера – «Святе сімейство» (1997) і «Золота лихоманка» (2002) – не мали успіху, хоча й продовжили аналітичну роботу автора, його намагання зрозуміти еволюцію суспільних процесів. Одначе ж ті процеси ставали усе замуленішими й незрозумілими для романтично настановленого шістдесятника…
Життя коротке, а творчість вічна. Михайло Бєліков лишається жити у своїх кращих кінематографічних витворах.

Сергій ТРИМБАЧ
Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»