ТЕЛЕФОНУВАТИ ОЛЕКСАНДРУ ДОВЖЕНКУ… ВІН ОЗИВАЄТЬСЯ…
19.11.2021
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Найбільший комплімент я почув років із десять тому - після лекції з історії українського кіно до мене підійшла студентка і сказала: «Після ваших розповідей про Довженка у мене таке враження, що ви були з ним знайомі!».
- Так воно і є,- відповів я,- щодень про нього думаю, про його життя знаю більше, аніж про свою дружину.
Сьогодні були зйомки в музеї кіностудії Довженкового ймення. Я усівся за стіл Довженка і поговорив по телефону (див. фото)… З Олександром Петровичем, звісно. Попросив бути на зв’язку - мало там що і як?
Потім поглянув на фото, де Довженко слухає (див. фото) звучання платівки на патефоні. Патефон подарований Сталіним - тим самим, який Карабас Барабас. В його театрі Довженко теж працював упродовж кількох років - допоки його не виставили за двері. Одного разу Карабас Сталін викликав Довженка, цікавився, як там справи з фільмом «Щорс», який він замовив. А потому запитав:
- Товариш Довженко, а в вашем фильме будут звучать народные песни?
- Обязательно будут, товариш Сталин!
- А у вас дома есть патефон?
- Нету.
- Как так? Это очень полезная и приятная вещь, товариш Довженко.
Мабуть, вождь і головний продюсер театру свого імені уже забув, що пісня живуть не тільки на платівках, не тільки в патефоні…
Коли Довженко повернувся додому, у нього на столі стояв патефон і набір платівок з українськими народними піснями. Режисер одразу усівся за стіл, накрутив патефон і почав слухати пісні… В театрі Карабаса Сталінаса іноді звучали й українські пісні.
Скільки разів я намагався дотелефонуватися до Довженка - про цей епізод він воліє мовчати. Утім, колись ця історія й так була розказана, що тут докинеш?
Великі люди тому й великі, що з ними постійно хочеться говорити. Як би я хотів поговорити з Антоном Павловичем Чеховим! Чи з Михайлом Михайловичем Коцюбинським… Лесем Курбасом… І Довженком!
Лишаймося на зв’язку, лишаймося на зв’язку - аби жити на рівні їхніх помислів, їхніх мистецьких ідеологій. Аби не вгрузнути в болотну тиняву, якої так багато нині.
- Олександре Петровичу, ви чуєте мене??