f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Лістапад» завершився. Деякі підсумки

15.11.2015

Минулої п’ятниці, 13 листопада, у столиці Біларусі завершився міжнародний кінофестиваль «Лістапад».

Про його основні підсумки ми вже повідомляли. Додамо, що Україну цього року представляла лише одна картина – «Жива ватра» Остапа Костюка, яка змагалася у конкурсі документального кіно. Її відзначено дипломом «За вираження надії на збереження національної культури за умов глобалізації». Гран-прі «За кращий документальний фільм» отримала стрічка «Брати» польського режисера Войцеха Староня.

Нагадаємо, що минулого року безапеляційну перемогу здобуло «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, якого визнали кращим і журі основного конкурсу, і журі критиків.

Цього разу Міжнародне журі критиків очолював голова НСКУ Сергій Тримбач. Подаємо його коментар щодо підсумків фестивалю:

Ми звикли вважати білорусів у сфері кіно чимось і кимось вторинним. «Партизан-фільм», зацикленість на радянському минулому, відсутність по-справжньому великих імен в кінематографі... «Лістапад» для мене став відкриттям – дуже сильна програма, що складається з кількох секторів, надзвичайно цікаві фільми, продумане програмування... Свідчення того, що нині багато що міняється.

«Лістапад» з фесту країн СНД і Балтії перетворився на фаховий серйозний кінофорум. Досить сказати, що його визнала Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів (FIAPF), яка надала йому постійну акредитацію. З 2014 року в рамках фестивалю провадиться конкурс національних фільмів, на участь в ньому претендувало біля сотні (!) стрічок. Більшість з них зроблено за приватні кошти. Білоруські критики говорять про появу нового покоління режисерів, які бачать світ у свобідному, незашореному світлі.

Двічі я зустрічався із головою Спілки кінематографістів Білорусі Віктором Васильєвим (він актор, до речі), вирішили про тіснішу співпрацю. А почати – з ретроспективи нового білоруського кіно в Києві (а ще б, може, в Житомирі та Чернігові), далі так само упровадити ретроспективи українських фільмів. Не тільки нових – кілька літ тому у Вільнюсі мене вразило, що «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова не бачили не те, що молоді, а й кінематографісти старшого віку.

Зі своєю колегою по журі критиків Людмилою Перегудовою ми домовилися про систематичне висвітлення в журналі «На экранах» (Людмила Перегудова є головним редактором часопису) подій, що відбуваються в українському кіно.

Ознайомився я і з роботою Музею історії білоруського кіно і тим, як справи на кіностудії «Білорусь-фільм».

Успіхами «Лістапад» завдячує своїй команді, в якій є своя зірка – програмний директор Ігор Сукманов. Він не просто вибрав справді сильне і різноманітне кіно, він простежив і виклав на фестивальному екрані кілька важливих сюжетів світового кіно.

Один із них – посилення ролі класичної драматургії. Ісландський фільм «Барани» Гримура Хаконарсона (здобув Приз глядацьких симпатій), болгарський «Урок» Петера Вилчанова і Крістіни Грозєвої (абсолютний переможець фестивалю), «Зеніт» хорвата Далібора Матанича, «І гори зсуваються» китайця Цзя Джанке, «Ева Нова» словака Марка Шкопа – всі вони тримаються драматургійних законів, сформульованих ще античними греками. В основі конфліктів при тому матеріал сучасного життя, в якому так багато крові, ненависті й водночас надії. Я пережив арістотелівський катарсис не один раз у фестивальному залі, де наше журі критиків переглядало картини.

До речі, журі наше складалося з мене та трьох чарівних жінок (уже згадуваної Людмили Перегудової, Асі Колодіжнер з Москви і Гульнари Толомушевої з Киргизії).

Наше журі присудило свій головний приз («Срібло Лістапада») фільму «Проект віку» 31-річного кубинського режисера Карлоса М. Кінтели. Журі конкурсу основної програми на чолі з російським режисером Вадимом Абдрашитовим його відзначило так само, але не головним призом. Фільм зроблений на матеріалі життя міста, де колись будувалася атомна електростанція. В 1992 році, після ліквідації СРСР, фінансування будівництва припинилося, місто стало фантомом, територією, де блукають привиди – ідеологічні передусім. Одначе жити треба, і люди прагнуть потроху вигрібати до життя, де немає політичних гасел, а є проста потреба в любові (фізичній і метафізичній), радощах і теплі, що народжується від тертя душ і тіл...


Кадр з фільму «Проект віку»

«Золото Лістапада» дісталося болгарській стрічці Крістіни Грозєвої та Петера Вилчанова «Урок». Героїня фільму – учителька, яка прагне знайти і покарати учня-злодія. Одначе ж несподівано картина перетворюється на драму самої героїні – життя змушує її вибирати між вчинком моральним (він вочевидь є погибельним і для неї, і для її сім’ї) і аморальним, який проте ситуацію рятує. Блискуча картина, що й відзначив у своєму коментарі Вадим Абдрашитов: події послідовно нагнітаються, а головне – щораз ускладнюється концептуальна конструкція твору.


Кадр з фільму «Урок»

Узагалі, болгарське кіно на підйомі. Доволі несподівано, десь зо два десятиліття їх було майже не видно і не чутно. А тут перемога «Лузерів» Івайло Христова на цьогорічному Московському кінофестивалі, а в Мінську – ще одна сильна картина «Спрага» Світлани Цоцоркової (журі критики дало їй приз за кращий акторський ансамбль). І теж майже бездоганна драматургія, з наростанням напруженості та фіналом, що розв’язує конфліктні вузли і дарує надію посеред безнадії.

На заключній прес-конференції найбільше говорилось про посилення ролі та значення національного конкурсу. Ну справді, у першу чергу йдеться про інтереси білоруського кіно. Приклад болгарів надихає... Дай-то, Боже!

Сергій Тримбач

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»