f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Два роки тому пішов з життя кінорежисер Григорій Кохан

03.01.2016

Сергій Тримбач

Два роки тому, 3 січня 2014 року, пішов з життя кінорежисер Григорій Кохан.

Пішов тихо, пішов, нікому не надокучивши. Просто заснув у ніч на 3 січня, і не прокинувся… Старість сприймав зі скепсисом, іноді говорив, що після сімдесяти узагалі жити якось несерйозно, та і навіщо?

Покинув знімати фільми у 67 років (фільм «Тупик» виявився останнім). Цьому, як не дивно, «посприяло» призначення сина, Тимофія Кохана, заступником міністра культури; хочете вірте, а хочете ні, останній відразу сказав батькові, що фінансуватися державою його стрічки не будуть. Пам’ятаю розмову з Григорієм Романовичем щодо цього, він не нарікав і не докоряв сину: що зробиш, тоді грошей з держказни виділяли на 2-3 картини і, зрозуміло, куди ж «пенсіонеру» було ставати в ряди пошукачів… Хоча усе ж сподівався на диво – уже від приватних інвесторів, плани у нього були на жанрову кінострічку. Так і не склалося.

Без діла усе ж не сидів. Малював. Він же за першою освітою художник, по закінченні Поліграфічного інституту працював у Єревані (там його прізвище незрідка вимовляли як Кохян). Учився кінорежисурі, і не в кого б то не було – у подружжя Льва Кулешова та Олександри Хохлової, стовідсоткових класиків, з яких багато чого починалося в кіно взагалі.

А потому – знаменитий колектив «Київнаукфільму», кращої тоді у всьому світі студії наукового кіно (нині її 75-літній ювілей). Добре пам’ятаю дві його тодішні роботи – «Кам’яний живопис» і особливо «Сотвори своє сонце», про народну майстриню Марію Примаченко. Скільки було там любові та вміння заражати тією любов’ю, скільки вишуканого мистецького смаку...

Перша робота (у співавторстві з Миколою Макаренком) на Київській кіностудії імені О.Довженка – «Хліб і сіль» за романом Михайла Стельмаха. Вписувалася в напрям, який називають Українським Поетичним кіно. І разом із тим то був власний почерк і власне розуміння того, в чому саме полягає Поезія і Правда народного життя. А в «Живій воді» попробувався й колір, разом з оператором Олександром Антипенком.

Здавалося, є успіх, є вироблений стиль, набір інструментів для читання реалій. Та зненацька усе це ламається і в середині 1970-х, режисер заходжується робити один телесеріал («Схованка біля Червоного каменю»), а потім і другий, «Народжена революцією». Десять серій про історію радянської міліції на основі конкретної долі, конкретної сім’ї. Тоді серіали знімали не так, як зараз (косо, криво, аби живо), а по-дорослому, як звичайне кіно. То ж і не дивно, що робота забрала ледве не п’ять років. Зате який успіх у глядачів! І у держави, від якої друга в історії нашого кіно Державна премія СРСР.

І знову переміна – масштабний епос «Ярослав Мудрий», уже на початку 1980-х. Виклик кидався самому Голівуду! Багато що вдалося у стрічці, і успіх би розвинути, одначе вже наставали інші часи. Та все ж постали – фільми «Циганка Аза» за знаменитою п’єсою Михайла Старицького (жорстка мелодрама, з живими, невигаданими пристрастями і чітко виписаним любовним трикутником) і чотирисерійний «Кармелюк», з Іваном Гаврилюком у головній ролі.

І 1990-ті кіно українське почало сповзати у прірву, під гаслом «дайош жанрове кіно». Кохан виклик приймає – на ділі, пригодницькими, жанровими стрічками «Убити шакала», «Бухта смерті», «Стамбульський транзит», серіалом «Війна» (разом з Тимофієм Левчуком) – про непрості і незрідка непрочитані сторінки останньої війни-біди. А далі «Страчені світанки», на близькому для режисера життєвому матеріалі повоєнної Галичини (сам-бо із тих країв).

І – «Тупик» в кінці 1990-х: що називається в лузу. Про крах цінностей в українському суспільстві. Це тоді, коли чимало інтелігентів ще вірили в благії наміри влади і самого суспільства. Жорстко і прямо, правда, якою вона є.

Коли я навідувався в гості – до Григорія Романовича і його дружини, професора естетики, доктора філософії (справжнього, високого професіонала!) Лариси Тимофіївни Левчук, ми майже незмінно грали в шахи. Тут певна традиція – у 1970-80-ті це була найпопулярніша гра серед студійців-довженківців – будь-яка перерва у роботі використовувалася для гри. Кохан грав з юнацьким ентузіазмом та експресією – цю гру, мабуть, і вигадали для таких людей, як він. Одна комбінація, друга, третя… Дебют, як правило, він грав авантюрно, не за правилами. Зате в ендшпілі, коли фігур на дошці майже не лишалося, він виявляв дива винахідливості. Я жартував, що це характеризує його як режисера – більше любить, коли на знімальному майданчику обмаль людей. До речі, ніколи не бачив, щоби він кричав на кого, підвищував голос – інтелігентність була його питомою рисою.

Наша чергова партія в шахи мала відбутися 4 чи 5 січня. Не відбулося. Як і багато що. Одначе ім’я Григорія Кохана, митця Божою милістю, справжнього професіонала назавжди вписано в історію нашого кіно.

Вічна пам’ять. Пам’ять вічна!

Сергій Тримбач

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ