Ще раз про студію «Київнаукфільм»
11.01.2016
Ще раз про студію «Київнаукфільм» (нині Національна кінематека України) – до 75-ї річниці від заснування.
Сергій Тримбач, голова НСКУ
Минулого разу найдокладніше говорилось про режисера Фелікса Соболєва, лідера студії упродовж 1960-80-х. Тепер час сказати про Бориса Остахновича (1927–2015), який працював директором студії в її кращі часи (1965–1988) та її головного редактора (упродовж 1961–1979), сценариста Євгена Загданського (1919–1997).
Борис Петрович Остахнович почав свій шлях в кіно з роботи на Бакинській кіностудії, потому – у 1957–1965 роках – працював заступником директора Київської кіностудії імені Олександра Довженка. А далі зоряний час – прихід на Київську кіностудію науково-популярних фільмів. Від середини 1960-х і до 1980-х, понад два десятиліття, «Київнаукфільм» був лідером світового наукового кіно.
Борис Остахнович був тим, кого нині називають продюсером (хоча в системі радянського кінематографа таке поняття і така професія були відсутніми). Він поєднував у собі риси організатора виробництва і тонкого поціновувача власне кінематографічних нюансів роботи митців наукового кіно. Практично те саме можна сказати і про головного редактора кіностудії Євгена Петровича Загданського. Разом вони вели студійний корабель до вершин визнання – як митців, професіоналів, так і глядацької спільноти. Це важко уявити собі, але фільми студії нерідко на рівних змагалися з ігровими стрічками у прокаті.
По суті справи було створено Київську школу наукового кіно. Якщо дотипір це кіно виглядало як така собі просвітянська лекція, то у фільмах Фелікса Соболєва, Валерія Підпалого, Альмара Серебренікова, Тимура Золоєва та інших перед глядачами розгорталась інтрига наукового пошуку. Глядач тут не спостерігач, а активний учасник пізнавального процесу.
Не дивно, що дуже часто на екрані розгортаються експерименти з непрогнозованим фіналом, такі собі науково-пізнавальні детективи. Один із перших прикладів такого кіно – фільм Фелікса Соболєва, зроблений за сценарієм Євгена Загданського, «Сім кроків за горизонт» (1968). Експерименти, в яких випробовуються і пізнаються приховані можливості людини. До прикладу, знаменитого тоді шахіста Михайла Таля, який міг наосліп грати (одночасно) на 50 шахових дошках. Чи пацієнтів лікаря-психотерапевта Володимира Райкова, який одкривав у них небачені можливості...
Це був у чомусь ренесансний погляд на людину, ренесансна віра в людину і її творчі можливості. На тлі сьогоднішньої зневіри це особливо вражає. xgeneve.ch
Євген Загданський є автором сценаріїв біля 30 фільмів, кількох книжок (наприклад, «Ефект Кассандри»). Він справді був художнім керівником студії, її креативним провідником. Його образ відтворено у фільмі «Мой отец Евгений» (2010), зробленому сином, Андрієм Загданським.
На фото – Євген Загданський, голова Держкіно України Святослав Павлович Іванов (у центрі; досі згадуємо його добрим словом!) та Борис Остахнович. Світла і славна їм усім пам’ять!
(Далі буде)
Сергій Тримбач
Читайте також «Легендарній кіностудії «Київнаукфільм» минає 75 літ»