f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Ювілей Юрія Іллєнка (1936–2010)

09.05.2016

Сергій Тримбач, голова НСКУ

Сьогодні, 9 травня (а не 18 липня, як написано у більшості довідників), народився Юрій Іллєнко – видатний кінорежисер, кінооператор, сценарист, художник, актор. Людина, чий внесок у нашу культуру, у розвиток українського суспільства годі переоцінити.

Народився 9 травня 1936 р. у м. Черкаси. Закінчив операторський факультет ВДІКу (Москва, 1960, майстерня Бориса Волчека). 1960–1963 рр. працював на Ялтинській кіностудії, де зняв фільми «Прощайте, голуби!» (1960), «Десь є син» (1962). Знявся в головній ролі у фільмі «Вулиця Ньютона, будинок 1»(1963). З 1963 р. жив у Києві, працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Займався викладацькою роботою на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, професор.

Знятий камерою Іллєнка фільм «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов, 1964, премія ФІПРЕССІ за операторську роботу на міжнародному кінофестивалі у Мар-дель-Плата 1965 р. та багато інших фестивальних нагород) належить до безсумнівних шедеврів національного і світового кіномистецтва, він спровокував подальший розвиток міфопоетичного стилю в українській та світовій кінокультурі.

Як режисер дебютував 1965 р. фільмом «Криниця для спраглих», за сценарієм Івана Драча, який з ідеологічних причин було заборонено (вийшов на екрани 1987-го). Кращі фільми режисера «Вечір на Івана Купала» (1968), «Білий птах з чорною ознакою» (1970, Золота медаль на Московському міжнародному кінофестивалі 1971 р.), «Солом’яні дзвони» (1987), «Лебедине озеро. Зона» (1989, премія журі ФІПРЕССІ, премія «Ескор» на МКФ в Канні 1990 р.) зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняного і світового кінематографа. За мотивами літописів і народних переказів часів Київської Русі поставив фільм «Легенда про княгиню Ольгу» (1983). Серед інших фільмів: «Всупереч всьому» (1972), «Мріяти та жити» (1974), «Свято печеної картоплі» (1976), «Смужка нескошених диких квітів» (1979), «Лісова пісня. Мавка» (1980).

Останній фільм режисера – «Молитва за гетьмана Мазепу» (сценарист, режисер, оператор, виконавець ролі), світова прем’єра якого відбулася у рамках конкурсного показу Берлінського міжнародного кінофестивалю (2002 р.). Картина викликала неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами. Одначе це той випадок, коли мистецький твір має інерційну і важко прогнозовану потугу, у ньому спрограмовано тривалу дискусію щодо історичних болячок України та засобів їх полікування. Події останніх 15 років в Україні багато в чому підтвердили Іллєнків діагноз. Йдеться про «цінності, розведені з реальністю, вигадані й уявні, які, немов фантом, переслідують культуру, породжуючи суспільні галюцинації, двошарові стереотипи, викривлене світобачення та втечу від дійсності» (Галина Скляренко).

Автор 44-х, за деякими підрахунками, непоставлених сценаріїв, книг «Парадигма кіно» (1999), «За українську Україну. Відкритий лист українцям» (2005), «Доповідна апостолові Петру» (2008, у 3-х книгах) та ін.

Тотальне неприйняття новітніх українських влад зумовили прихід Юрія Іллєнка у політику. В останні роки свого життя він був помітною постаттю у ВГО «Свобода».

Помер 15 червня 2010 року, у Прохорівці, на Канівщині. Там же й похований. Те місце він любив безмежно. «А мій дім, – говорив в одному з інтерв’ю, – стоїть на тому самому місці, де, за оповідями аборигенів, знаходилась корчма, в якій колись заарештували Тараса Шевченка».

Юрій Іллєнко – дивовижно магічна постать, навколо нього ще багато літ буде обертатись наше життя.

Сергій Тримбач

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»