f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Оповідки про Ступку

22.07.2016

В це важко повірити, однак вже чотири роки, як немає поміж нас Богдана Сильвестровича. 22 липня 2012 року він залишив сцену життя... А наприкінці серпня гряде ювілейна дата — 75-річчя від дня народження митця.

Сергій Тримбач, «День»

КОЛИ ОДКРИЛИСЯ ВРАТА

Чотири літа тому, як оце й нині, так само була Одеса, кінофестиваль. 21 липня я зайшов до церкви, поставив свічку і попросив Бога продовжити літа Богданові. Вийшовши з храму, побачив незнайому літню жінку, яка йшла просто на мене і промовляла на ходу, українською: «Він уже однією ногою в труні стоїть»... Так я отримав містичний знак про те, що відбувалося в ті хвилини і що так трагічно скінчилося наступного недільного ранку. Сповіщення згори. Там це знання вже існувало. Бо ж одкрилися врата і канал зв’язку існував.

Пригадалося, на могилі Олександра Довженка у Москві написано: «Умер в воскресенье». Ніби знак грядущого воскресіння. Тільки Ступка помер рано вранці (Довженка смерть накрила вечірнім мороком), а це ще один знак: він не нажився, він жив з відчуттям свіжості ранку, який провіщає продовження — удень і ввечері.

Він пішов — і залишився! Зокрема, в розповідях тих, хто його знав, більше чи менше. За два роки до смерті Ступки помер актор Лесь Сердюк, і я вперше, під час похорону, побачив сльози Богдана Сильвестровича. «Один друг у мене був, — зненацька почув я, — і той пішов». Один друг?! Це у нього, такого легкого і контактного в спілкуванні? Одначе ж так — знайомих, колег по театру і кіно (я серед них) чимало, а друзів катма. Він навіть помер один-одненький — бо ранній ранок, бо неділя...

Давайте згадувати Богдана Ступку — хто має що розказати. Вашій увазі мої оповідки.

ОПОВІДКА ПРО ПРАЦЮ

Ступка не раз цитував Франкове: «Працювать, працювать І в праці сконать»! Хоча сам ніяк не був схожим на людину, готову загнутись на роботі. Бо ж такий собі Моцарт артистичний, Актор Акторович...

А все ж не так все просто. На репетиціях і під час вистави Богдан Сильвестрович викладався повністю, за кулісами, в гримерці я не раз потім спостерігав його колосальну виснаженість. 1998 року ми, невелика знімальна група, прибули до Львова, аби знімати Ступку для фільму про нього («Богдан Ступка. Львівські хроніки» Юрія Терещенка). Одразу поїхали в театр, піднялися на сцену, де тривала репетиція вистави «Король Лір». Артист був один! «А де ж інші», — наївно поцікавився я? «А, — махнув рукою, — гуляють по Львову. Я от вирішив повторити дещо»...

На сцені різниця в ставленні — Богдана Ступки та інших акторів — до своєї справи була аж надто помітною. Лір жив, дихав, вмирав, а поруч інші актори просто відбували номер — таким було враження. Зрештою короля поклали на ноші і винесли зі сцени, актор дістав трохи перепочинку. У гримерці ліг на тапчан, заплющив очі і затих. Обличчя сіре, вимучене. Потім сказав: «І як ото воно раніше Ліра грали і у 80 років? Тут у 47 так важко».

ОПОВІДКА ОПЕРНА

Членам преміального Шевченківського комітету показували оперу «Ярослав Мудрий», висунуту на найвищу державну відзнаку. Перед тим нас, членів і членкинь комітету, добряче нагодували і напоїли — аби так само добряче сподобалось. Не допомогло! Богдан Ступка сидів біля мене і десь уже на десятій хвилині почав іронічно коментувати виставу. Він, що виріс за оперовими кулісами, знав про що говорив. А далі згадав Мейтусову оперу «Ріхард Зорге» про легендарного радянського розвідника. І почав мені на вухо наспівувати арії з тієї опери.

Назавжди запам’яталось: в одному вусі — Ярослав Мудрий і старокиївські рулади, а в другому — перипетії розвідницького штибу...

Любив, любив Ступка оперу. З юних літ. Із гумором розповідав, як у дитинстві пробував співати вдома. А увечері сусіди жалілись батькові: «Сильвестре, скажи своєму синові, щоби він не ревів отак»... Насправді слух у нього був. І голос був. Невеликий, а був. Талант він у всьому талант. Тільки оперність свою загортав у сміхову обгортку.

ОПОВІДКА КУЛІНАРНА

1999 року Богдан Ступка і Лія Ахеджакова вперше зустрілися у виставі Валерія Фокіна «Старосветская любовь», за мотивами Гоголівських «Старосветских помещиков». Виставу показували головним чином у Москві, і мені все не вдавалося її подивитись. Аж поки не напросився у Ступки, і він, тоді міністр культури України, взяв мене з собою на «Слов’янський базар» у Вітебськ. У рамках фесту показали й «Старосветскую любовь»...

Ніколи не забуду, як Ступка-Афанасій Іванович заходив нічною порою до Ахеджакової-Пульхерії Іванівни з простим запитанням: «А нельзя ли, Пульхерия Ивановна, чего-нибудь покушинькать или хотя бы поплямкотеть»? У повісті Гоголя цих слів я не знайшов. «Самі придумали», — запитав я? — «Самі. Якось так сказалось, Фокін схвалив», — пояснив актор (він себе називав тоді «артістер-міністер») і потяг мене із собою на зустріч зі своїм колегою, білоруським міністром, в готельний номер.

Трохи «покушинькали», а я й «поплямкотів». І тут прийшов розважити міністрів білоруський співочий квартет. Заспівали першу пісню... Х-ха, перезирнулись ми зі Ступкою, та це ж наша, українська народна («Ой чий то кінь стоїть», здається). Тільки співають її білоруською. Одначе промовчали. Але й друга, і третя так само. Тут уже Ступка не витримав: «Та це ж українські пісні!» Співаки у відповідь, здивовано: «Отчего же, это белорусские»...

Досі не розумію, що то було. І нині заходжу на свою кухню зі словами: «А нельзя ли, Пульхерия Ивановна, чего-нибудь покушинькать или хотя бы поплямкотеть»? Почуваюсь при тім Афанасієм Івановичем, хоча у відповідь отримую модернізоване «Схаменись, ніч уже. Тільки поплямкотіть»! Більшість зіграного Ступкою так спритно і легко входило (і входить) у свідомість. І лишається — у словах, жестах, у поведінці.

ОПОВІДКА ПРО БІЛОГО ПТАХА ПОБІЛЯ ЧАРКИ

Колись Юрій Іллєнко розповів мені про перший день зйомки фільму «Білий птах з чорною ознакою». Буковина, село, жили по хатах. Опісля зйомки розійшлися хто куди. Ступка з Іваном Миколайчуком пішли трохи розслабитись, відзначити перший в житті Богдана кінодень.

Даремно режисер виглядав акторів. Уже за північ почув: вертаються. З гучними піснями на півсела. «Ранком, — оповів Іллєнко, — я сказав Ступці: Бодю, ще раз побачу напідпитку — прожену тієї ж хвилини! І більше я його п’яним не бачив!»

Я вирішив перевірити розповідь у самого Ступки. «Так і було, — підтвердив він. — А ще Іллєнко додав: "Я думав, ти Ступка, а ти виявився стопкою"».

Виховання пішло на користь. Тим більше, що було зрозуміло: Іллєнко не жартував. Тож сумніваюсь у тому, щоби хтось і колись бачив Богдана Сильвестровича напідпитку. Рідкісної дисциплінованості був актор. Талант талантом, а без організованості і самодисципліни артисти зазвичай спиваються. Зі Ступкою цього не відбулося, усім нам пощастило...

Фото Бориса Корпусенка

Сергій Тримбач, «День», 22 липня 2016 року, №128-129 

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»