Геніальний директор. На 90 літ від дня народження Бориса Остахновича
20.03.2017
Сергій Тримбач
19 березня 2017 року – 90 літ від дня народження Бориса Остахновича.
Борис Петрович Остахнович (1927–2015) прожив довге і напрочуд достойне життя. Його ламка постать була такою звичною серед кінематографістів, які не надто звикли одвішувати поклони кому б то не було. А його поважали беззастережно. Бо він був не просто кінематографістом, він був Директором – очільником геніальної студії «Київнаукфільм». А це значить – геніальним директором.
Борис Петрович працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка (заступником директора), а з 1965-го по 1988 роки був директором Київської кіностудії науково-популярних фільмів. Саме під його керівництвом вона стала лідером (без найменшого перебільшення) світового наукового кіно, саме тоді витворилися картини Фелікса Соболєва («Чи думають тварини?», «Мова тварин», «Я та інші»...), Тимура Золоєва («Микола Амосов»), Альмара Серебряникова («Індійські йоги, хто вони?»), «Наближення до істини» Валерія Підпалого, «У пошуках прибульців» Віктора Олендера і багатьох інших. На тій же студії працювало об’єднання аніматорів, які в ті роки пережили часи становлення та формування справжньої національної школи.
В останні роки директорування Бориса Остахновича на студії настало оновлення, прийшли молоді кінематографісти, серед яких і Олександр Роднянський, Андрій Загданський, Юрій Макаров.
Це було надзвичайне коло талановитих людей, яких Борис Остахнович, у тандемі з головним редактором Євгеном Загданським, умів відчути і почути, забезпечивши якнайсприятливіший клімат і атмосферу.
Він і пішов незвично – заледве досягнувши пенсійного віку, не тримаючись за крісло. Стільки років минуло потому, а повага колег до Бориса Петровича тільки зростала. От тільки мало ми приділяли йому уваги, тепла і ніжності, яких він заслуговував. Хоча він, може, того і не надто потребував, адже мав велику родину, дітей і внуків.
Андрій Загданський: «Борис Остахнович был достойным человеком в трудное неприятное советское время.
Это колоссально много.
И он чувствовал людей. Ошибался, конечно, тоже, но чаще чувствовал правильно.
И он искренне любил кино.
И любил талантливых людей.
И как мог берег.
Словом, он был Mensch, как говорят в Нью-Йорке.
Человек достоинства и чести».
Сергій Тримбач