f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

…Її і камера любила

21.03.2017

Сусанна Черненко

15 березня 2017 року у Синій залі Будинку кіно відбувся вечір пам’яті з нагоди 100-ліття від дня народження видатної нашої художниці Тетяни Яблонської.

Вів вечір з властивою йому ерудованістю кінознавець Сергій Тримбач. Донька Тетяни Нилівни художниця Гаяне Атоян розповіла про творчий характер матері, про її безкомпромісність, яка, траплялось, і «вилазила боком». Проте Нилівну, як прозивали Майстриню в її мистецькому колі, не зігнуло. Поет Іван Драч читав вірші, написані в майстерні художниці, коли вони працювали над спільним проектом. Книгою, яка за наказом «великих» ідеологів республіки УРСР була розбита вщент у матриці…  

Гостям продемонстрували два фільми (короткий метр), де в ролі Тетяни Яблонської – Тетяна Яблонська. Перший, знятий у 1971 році, так і називався «Тетяна Яблонська». Виробництво «Київнаукфільм», режисер Лідія Островська. Оператор (до слова, талановитий) Еміль Анцис – у 1970-х виїхав до США. Другий – «Тетяна Яблонська. Натхнення самоти», виробництва 2008 року, знятий режисером Станіславом Сукненком для ТБ.

Чим же цікаві були ці фільми для шанувальників творчості Майстрині? Можливо, дистанцією в часі і просторі, яку здолала Тетяна Нилівна? Яблонська 70-х ХХ століття – стовідсоткова задіяність. У всіх творчих процесах своєї сфери. Неймовірна креативність. Ось про що перше кіно. Завершується воно дуже цікавою і символічною роботою художниці – картиною «Юність» (1969). Тут дозволю собі звернутись до фрагменту моєї бесіди з Тетяною Нилівною, яка відбулась у… 1997 році. Тоді широко святкувалось її 80-ліття. І в Національному художньому музеї України була виставка її творів «Вікна».

Отже, «Юність». Про неї так розповіла Тетяна Яблонська:

Це сталося несподівано. Мене здивувало маленьке озерце, що якимось чином утворилось посеред, здавалося б, безкрайньої зеленої левади. Було щось таке, чого й досі не можу пояснити словами. Настільки воно незбагненне й таємниче. Я поставила свій етюдник і почала писати. Не знаю звідки взявся той юнак, що підійшов до нас з донькою. Він поцікавився, що це ми обидві пишемо, адже тут нічого привабливого немає. І раптом у якомусь ракурсі він неначе став перед моїми очима над цим озерцем. Я попросила його повернутись до мене спиною. Юнак стояв стрункий і такий несподіваний серед цього блакитно-зеленого простору. У мене виникло відчуття тривожної молодості, перед якою ще довгий і відкритий шлях. Вибір. Який він буде? «Можливо шедевр вийде!» – сказав тоді той юнак і пішов далі своїм шляхом… Ця картина чомусь викликає до себе підвищену цікавість у глядачів.

Як також розповідала Тетяна Нилівна, подивитись на неї приїжджав дзен-буддист з Японії. І тут, на моє бачення, є той цікавий факт, повз який не пройти. Коли прийшла до неї на бесіду, то перше, що кинулось в очі… книга на столі. «Ви вивчаєте дзен-буддизм?» – спитала.

– Так. За відчуттям він близький мені. У ньому знаходжу момент просвітлення й щастя злиття зі світом. Що дивовижно – цей момент може виникнути будь-де й будь-коли. Не потрібно ні молитись, ні годинами сидіти в позах чи монашествувати. Потрібно тільки відкрити душу. Думаю, що остання виставка – теж своєрідний дзен-буддизм. Бо кожна з робіт останніх років є щастям зануренням в природу. Це вище за поняття добра і зла.

У фільмі Станіслава Сукненка Тетяна Нилівна, яка пройшла через другий інфаркт, вже не надає коментарів. Та й пише лівою рукою. Але трудиться. І, гадаю, відповідь на це звучить у вище сказаному нею про цей її період: «Натхнення самоти». В кадрі на крупному плані просвітлене красиве обличчя. (Ну, не мені ж розказувати професіоналам, що від камери сутність людини не сховається). І рука чітко наносить на полотно мазок за мазком.

«Що Ви любите в літературі, поезії?» – питала у неї я.

– Люблю китайську та японську ранню поезію. Там природа натхненна. І я відчуваю живу душу в коливанні тростинки, падінні листочка, павутинці… Я тому вже нічого не боюся, бо відчуваю, що піду в природу

Можливо, нині нам варто подивитись і на монументальне полотно раннього періоду творчості Тетяни Яблонської «Хліб» не як на визнаний твір соцреалізму? Можливо, це таки органічний вплив того ж дзен-буддизму? На жаль, спитати про це у самої Майстрині нереально. Звісно, у полі нашого буття. Але у минулому столітті вона прокоментувала цей свій твір так:

– Там краса природи перемогла. Я завжди любила пейзажі. Тоді вони були пов’язані з людьми. Тепер більше люблю чисту природу.

Звучало запитання про національність цієї нашої великої художниці. Сама вона вважала:

– Мій батько – білорус. Ми Яблонські. Село таке Яблонька – під Вітебськом є. Мати – росіянка. 

А пішла Тетяна Яблонська в Природу України. Як цитувала Гаяне слова своєї матері: «Під подушечкою, на яку кладу голову – Україна». Втім, залишила нам свої вікна. І кожне таке вікно в світ має свій «невловимий фльор». Їй подобався цей вираз Іллі Рєпіна.

Я навмисне обходила всі звання та нагороди Майстрині. Однак погодьмось: вона справжня Народна художниця України. І таки реально лауреатка Шевченківської премії.

– Багато чого робилось, щоб примусити художника не бути самим собою, а прислужувати. Зняли з виставки, присвяченої ювілею Шевченка, мою картину «І спогади, і мрії» (нині вона відома як «Життя триває», 1971 рік). Був такий секретар ЦК КПУ Скоба. Прийшов на виставку і каже: «Цю картину зняти. Вона антирадянська. Тут розрив поколінь, що це за хата часів Шевченка? Хіба у нас котеджів нема? У що тут молодиця вдягнена, невже наша промисловість крепдешину не випускає? Чому вона сидить під старою хатою, неначе й десятирічки не закінчила?.. (…) Йому страшенно не подобалось, як я тримаюся. «Ви смілива жінка, – казав, – та у вас три доньки. Знаєте, яку я маю владу? Та я можу зробити з вами що завгодно!»

Я навела цей епізод з життя як Яблонської, так і країни з певним підтекстом. Про нього згадували на вечорі. Але… ніхто так і не міг пригадати імені того «просунутого знавця» мистецтва. (Авторка також). Проте трапився курйозний парадокс! Воно прозвучало, дякуючи тій, кого ганив, кому погрожував. Вона фактично дала йому друге життя! І як же актуально нині звучить перефразований голос з минулих часів: «З ким ви, нинішні «просунуті знавці»?..» Та хто і в якому контексті в недалекому майбутньому «обезсмертить» вже ваші імена?

А Тетяна Нилівна Яблонська таки Герой(іня) України!

І, як сказала в кулуарах заслужена художниця України Інна Биченкова, «…була прекрасною і доброю людиною».

На фото: картина Тетяни Яблонської «Юність», Національний художній музей України

Сусанна Черненко

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ