Жовтень: більше, ніж кінотеатр
11.11.2014
Які ризики для української культури виявив цей злочин на ґрунті ненависті та як у подальшому боротися за відновлення кінотеатру – розповіли СОДІ активісти руху «Врятуй Жовтень» . А також поділилися своїми історіями, які дають змогу зрозуміти: Жовтень – значно більше, ніж кінотеатр.
ТЕТЯНА БЕЗРУК
правозахисниця, учасниця координаційної ради руху «Врятуй Жовтень»
Про Жовтень я дізналась з твіттера. Коли побачила фото – почало трохи тіпати. Всі лише репостили та висловлювали обурення. Через день пройшла акція на підтримку кінотеатру, прийшло чимало людей, а з найбільш активними ми об’єднались в координаційну раду руху«Врятуй Жовтень». Перші два дні спали по 4 години, але для громадських активістів це звична справа. Ми діємо в форматі асамблеї – всі рівні, немає лідера, кожен відповідає за свої ініціативи і не має морального права підвести.
В ніч на 31 жовтня стало відомо, що Кличко робить спеціальне засідання КМДА, цілком присвячене Жовтню. Я пішла на те засідання разом з нашими вимогами та листівками. Я дуже вдячна депутату Київради від «Самопомічі» Сергію Гусовському, який не піарився, а повідомив нам про засідання. Було смішно спостерігати, як він в КМДА допомагав мені розкладати листівки з вимогами депутатам на столи. Це добрий сміх, бо я рада, що з’являються такі партійці, які готові працювати на спільну мету. Але якщо вони скурвляться, то ніяких поблажок їм, звісно, не буде. І ми вкотре наголошуємо, що це непартійний та аполітичний рух.
Ми діємо в форматі асамблеї – всі рівні, немає лідера, кожен відповідає за свої ініціативи і не має морального права підвести.
Версія, озвучена МВС – злочин на ґрунті ненависті, бо люди підпалили Жовтень під час ЛГБТ-програми. Ми рухаємось в бік демократії, а тому такі принципи як рівність та толератність – це те, що маємо поважати, про що говорив і речник міністерства МВС Антон Геращенко, і Президент Порошенко.
Але ми хочемо дізнатись, чи не приховані за цими людьми забудовники, бо Жовтень давно вже ласий шматок для рейдерів.
Я за Жовтень, бо люблю кіно, люблю Поділ та хочу, щоб архітектура старих місць Києва залишалась непорушною. І, звичайно, за те, щоби громада, а не забудовники, вирішувала що робити з простором міста.
ДЕНИС ІВАНОВ
засновник компанії «Артхаус Трафік»
Вспоминая о самых сильных впечатлениях, связанных с Жовтнем, первым приходит в голову поход на «Туринскую лошадь» Белы Тарра. Снаружи тогда завывал ветер, а внутри еще не начался отопительный сезон. Было холодно, но на этом показе я увидел практически всех людей, которых я знаю. Фильм, непрогретый кинотеатр и люди, которые там находились, стали частью единого целого.
За период своего существования Жовтень стал аналогом украинской синематеки, потому что тут показывали не только все прокатные новинки, но и ретроспективное кино. Они единственные в Украине смогли собрать такое количество кинолент.
Кинотеатр – это не только экран и колонки, но также место и люди, которые там находятся. И думаю, что сейчас часть людей чувствуют себя немного бездомными в связи с поджогом Жовтня. С другой стороны, ясно, что это не дело какого-то частного бизнеса, это дело общественное. Жовтень – неотъемлемая часть городской экосистемы.
Рейдерский захват и гомофобия. Обе версии имеют право на существование и обе связаны с человеческими пороками.
Уже десять лет Жовтень то и делал, что пытался отбиваться от различных попыток рейдерского захвата. Этот риск всегда был и всегда есть. С другой стороны, гомофобия – это штука первобытная. Часть населения ее поддерживает, но, как правило, это люди плохо образованные, мало путешествуют и не способны принимать чего-то нового. Обе версии имеют право на существование и обе связаны с человеческими пороками.
Виновные, безусловно, должны быть найдены и наказаны. И желательно, чтобы это были заказчики, а не только исполнители. Но все равно мы должны смотреть в будущее: прежде всего нужно восстанавливать кинотеатр. Если местные власти, дирекция кинотеатра и общественность проявят свою волю и солидарность, то я уверен, что Жовтень будет восстановлен.
ДАША СТОКОЗ
активістка, фахівець із комунікацій Британської Ради України
Символічно, що моїм найпам’ятнішим показом у Жовтні стала документальна стрічка «Лейпцизьке чудо», яка демонструвалася у травні 2013 року. Вона оповідає про те, як народ повстав проти держави, що їх гнобила; про тисячі громадян, що вийшли на мирні вуличні демонстрації за свободу, громадянські права та демократію; про безіменних людей, які своєю мужністю змінювали світ і готували крах НДР і всього східного блоку. Запрошуючи мене на показ, моя добра подруга і перекладач фільму припустила, що він хоч трішки, але може змінити наше життя. Для нас це був перший передвісник Майдану.
У реальність цієї зухвалої і злої витівки було важко повірити – думалося: як таке взагалі можливо, після усього, що ми пережили у Києві.
Я довідалась про підпал Жовтня під час показу «Біофілії» Бйорк у кінотеатрі Київ – у якусь мить усі у залі почали діставати телефони, і я так само простягнула своєму сусіду блимаючий екран із тривожним повідомленням. У реальність цієї зухвалої і злої витівки було важко повірити – думалося: як таке взагалі можливо, після усього, що ми пережили у Києві. Коли сприйняття й досі залишається загостреним, і з наближенням річниці від початку Майдану у пам’яті все частіше спалахують болісні епізоди, а всередині оселилося тривожне відчуття, ніби ось-ось потрібно буде знову зібратися докупи та відстоювати самих себе. Ми свідомі того, що це наші будні зі зміщеними гарячими точками. Але комусь ані краплі не совісно.
ІЛЛЯ ГЛАДШТЕЙН
співорганізотор фестивалю урбаністики та документального кіно «86»
Жовтень є один із небагатьох кінотеатрів, який займався показом не лише успішних у прокатів фільмів, а й артахаусом та документальним кіно. Відсутність такого майданчика створює загрозливу ситуацію, коли в українських кінотеатрах можна буде побачити лише голлівудські блокбастери. Ця можливість з’явилася в Жовтні саме завдяки активній позиції адміністрації кінотеатру, які відкрили так багато залів (бо спершу він був двозальний, а за десять років залів стало сім). Враховуючи, що це комунальний кінотеатр, ситуація унікальна. Безумовно, Жовтень був певним храмом: люди ходили туди не на спеціальний фільм, туди можна було прийти і зустріти друзів, а з репертуару завжди можна було вибрати щось хороше. Ми помітили, що наша аудиторія приходить не на визначений фільм, а просто в Жовтень. А чим менше храмів культури, тим більше храмів війни та пропаганди.
В якийсь час Жовтень безкоштовно надав прихисток Центру візуальної культури в критичний момент, коли їх вигнали з Києво-Могилянської академії. І цих майданчиків доброї волі тепер стає все менше.
Чим менше храмів культури, тим більше храмів війни та пропаганди.
Дуже добре, що люди організували рух «Врятуй Жовтень». Але є великий ризик, що деякі політики будуть використовувати цю ситуацію для підняття рейтингу. Тому активістам треба бути обережними, бо дуже часто рухи проти незаконної забудови очолювали політики й конвертували здобутки громадян у власний політичний капітал.
МАРІЯ БОРИСОВА
студентка-культурог, урбаністка
Пригадую, як один із викладачів дав завдання переглянути до семінару фільм Лозниці «Майдан», який на той час вже зняли з екранів київських кінотеатрів. Ми звернулись до адміністраторки Жовтня й вона радо пішла на зустріч. Наступного ранку змогли насолодитися фільмом за 15 гривень. Ще й монтажник заради нас приїхав на 20 хвилин раніше свого розкладу. Ніби дрібниця, але приємно, коли адміністрація кінотеатру йде на зустріч.
На мою думку, прикривати земельний розподіл тематикою ЛГБТ – ницість. Навіть якщо перший фаєр був запущений саме у протест до показу фільму з ЛГБТ-тематикою – це лише одна складова загальної ситуації. На жаль, рейдерські захвати – дуже частий випадок у нашому місті, подібні ситуації переходять у фон життя, а не лишаються окремими, знаними подіями. Гадаю, така усталеність не має ставати приводом, аби погодитись з версією, що єдиний привід підпалу – просто показ фільму. У цьому ж ключі, на мою думку, варто пильно відстежувати кроки влади щодо вирішення питання Жовтня і , за потреби, впливати на них. Адже усі ми знаємо, що «відновлення кінотеатру» на папері може перетворитись у реальності на ТРЦ із кінотеатром всередині.
СТАНІСЛАВ СІЛАНТЬЄВ
художник, працівник Національного центру Олександра Довженка
Підпал Жовтня – чергова демонстрація відсутності будь-яких ознак державності, системи права, контролю і відповідальності у цій середньовічній країні. Знаєте… жити в один час поруч з цивілізацією, це зовсім не означає мати змогу користуватися банкоматом, телефоном чи холодильником. Цивілізація, як і культура – є системою самообмежень. Чи є ми варварами – так, безумовно. Чи плекаємо ми ідеали часів «нижнього палеоліту» – без сумнівів. Все, на що ми здатні витрачати свій час, здібності та енергію – на самоорганізацію в стада націоналістів, гомофобів, членів кооперативів та політичних партій. Від цього картопляного ідеалізму, що обґрунтовується сакралізацією держави і нації, поруч з пригніченням всього людського, стає м’яко кажучи не по собі.
Все, на що ми здатні витрачати свій час, здібності та енергію – на самоорганізацію в стада націоналістів, гомофобів, членів кооперативів та політичних партій
Для мене Жовтень – це не лише кінотеатр. Жовтень, у першу чергу, визначна пам’ятка архітектури доби конструктивізму, Жовтень – це невідчужуваний експонат української культури періоду її справжнього розквіту (1920-ті – поч. 1930-х років), Жовтень – це наш чинний і майбутній шанс переосмисли історію радянської України не з позицій ультраконсервативного, традиціоналістського світосприйняття кольору червоної калини, а з точки зору сучасного «homo sapiens». Жовтень – це місце, назавжди зарезервоване часом. Зовсім не збираюсь впадати в гіпнотичне замилування будь-ким з суб’єктів рейдерських протистоянь чи бізнес-інтересів, але закликаю врятувати Жовтень у тому вигляді, в якому він існував за часів «Дев’ятого Держкіна»
ГАЛЯ ВАСИЛЕНКО
редакторка газети кінофестивалю «Молодість»
Не можу сказати, що дуже здивувалась підпалу Жовтня – такий час, що якось не особливо таким звісткам дивуєшся. Нова пожежа як чийсь новий статус на фейсбук – такі звістки стали рутиною. Що найстрашніше, навіть нищення близьких речей стали буденністю.
Мої спогади про Жовтень – це коли після пар чи після бібліотечних посиденьок виносиш своє тіло на вулицю, блукаєш Подолом і ноги самі ведуть туди, де можна сісти. Доповзаєш до Жовтня, заходиш на першу можливу стрічку, сідаєш і дивишся. Така собі маленька «домівка» – тільки капців бракло. Це були не єдині рази, коли бувала там на сеансах, але заплановані кінопоходи туди були не такими рідними, не такими особистими, не такими важливими.
Чесно кажучи, глибоко чхати хто і для чого його спалив.
У людях зараз прокидається найгірше: чи то гомофобія,чи то рейдерська війна. І те, і інше – прояв гнилого в людях. Спалення Жовтня в жовтні, попри лексичну символіку, не є Жовтневою революцією. Це радше прояв спідніх Майдану, чи ненормально-збоченого прочитання ситуації в АТО.
ГАННА ГРАБАРСЬКА
журналістка, фотограф
В тот вечер я позвонила парню сказать, что у меня есть два пригласительных на фильм в кинотеатр Киевская Русь. А он ответил, что как раз собирался купить билеты в Жовтень. Мы возвращались домой мимо Жовтня, живем в паре кварталов. На улице стояли люди, пожарные машины, крыша дымилась, но огня видно не было. Сережа сказал: «Через 10 минут тут будет ад». Так и было.
Видеть как горит историческое здание – зрелище и ужасающее, и захватывающее одновременно. Я не могу судить пожарников, но, кажется, у них там долго что-то не ладилось с техникой, так что тушить начали сначала не в том месте, потом не с той силой. Утром мы вернулись и я поразилась, что здание выстояло. Внутри наполовину сгорел зал, прогорела крыша, но не рухнула. Фасад стоит как ни в чём не бывало.
Видеть как горит историческое здание – зрелище и ужасающее, и захватывающее одновременно.
Уверена, что всё подлежит восстановлению. Сейчас главное – не пустить дело на самотёк, контролировать. Мер Кличко отлично поторговал лицом на митинге в защиту Жовтня, теперь именно он отвечает головой за возврат кинотеатра гражданам в прежнем виде. Я почти уверена, что сжигать здание дотла никто не собирался. Все похоже на гомофобскую выходку, как это уже не раз бывало с ЛГБТ- или просто неоднозначными показами. В 2011 я лично присутствовала на закрытом показе запрещенного Моральной комиссией фильма «Бруно», который прервала закинутая в помещение дымовая шашка. Если бы Жовтень хотели уничтожить рейдеры, его бы спалили по-тихому, ночью, так, что и следа не осталось бы. Теперь же резонанс настолько большой, что киевские власти просто не могут отдать кинотеатр частным лицам на нецелевое использование.
Тут будет кинотеатр. И точка.
Текст: Євген Гриценко
Фото кінотеатру належать Ганні Грабарській
Підписуйтесь на журнал «СОДА» у Facebook , Twitter та Вконтакте