f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

УКРАЇНСЬКА СИНОНІМІКА ІЗРАЇЛЬСЬКОГО ФІЛЬМУ

19.02.2019

У Берліні, на кінофестивалі, переміг фільм ізраїльтянина Надава Лапіда «СИНОНІМИ» - саме він отримав «Золотого ведмедя». Мало хто кинув каменем у журі, освячене іменем Жульєтт Бінош – більшість хитає головою: таки да, таки да…

Історія про простого тобі ізраїльського парубка Йоава (Том Мерсьє), який – ніби з неба падає - приземляється у самому центрі Парижа. Без якихось увідних і сюжетних пояснень: ось, такий як є. Голий навіть, бо одіж його так само швидко кудись зникає, а холодрига, і його тіло, щедро виставлене на увесь екран (з обрізаним членом, ну так), просто конає від холоду. Ніби Адам в Раю, і з»ясовується, що Париж для нього і справді Рай, Земля обітована, а все, що було досі – отой Ізраїль, з усім, що його складає (і мова передусім) належить забути, викинути на смітник.

Нетиповий такий єврей, виходить. Ізраїль для нього, наскільки можна зрозуміти, це щось таке закрите, архаїчне, сон дурнуватий, який варто негайно і навіки забути. Він купує словник французької мови і починає учити, вдихаючи в себе чар найкращої з мов, чия музика така прекрасна. І йому допомагають нові знайомці – Еміль, котрий щось там пише, роман здається, і ніби знається на словах, і Керолайн, яка грає на гобої в оркестрі. Щоправда, з оркестром виходить у Йоава конфлікт: не контачить він з такою музикою, розбивається об її звукову океанічну хвилю. Просто увійти не може – бо ж і мова це такий самий океан, у якому можна швидше утопитись, аніж здолати. То ж і фінал драматичний – б»ється в двері французькі, а вони його не пускають.

В одному з епізодів ми бачимо Йоава на курсах французької мови. Ті ж проблеми – важко увійти в резонанс. Навіть заспівавши гімн, «Марсельєзу». Тоді викладачка пропонує слухачам наспівати гімн своєї Батьківщини. І славно виходить – особливо в українки у вишиваній сорочці…

Модна проблема самоідентифікації. І давня вже. Хіба не нагадує Йоав Голохвастова і деяких учорашніх українських селян, що притьма побігли в «язикові холодини» Києва, города вєлікой русской імперії? Перше, що їм забажалось, це забути власну мову. Навіть Проню Прокопівну віддають до мамзель, яка не гарантує співу марсельєзного, одначе ж «по-хрянцузьки» балакать трохи вивчить.

Нині процес пішов далі. Проїздом з Берліна я побував у Варшаві – і мені тут же вручили папірець від якоїсь контори. Гарантує заледве не негайну зміну ідентифікації – зроблять вас поляком на раз, президентським указом навіть (так і написано в бомазі). Тому українські Йоави прибувають у ту саму благословенну Польщу (а що робити, як дома на хліб для дітей не заробиш) і будуть провоковані забути все своє, забути власне себе.

Тому доволі легко уявити собі наш фільм про українця, що приїздить до Польщі і прагне – несамовито – витруїти із себе все українське. Не розуміючи, що з цим в тобі убивається ти сам як такий.

Втім, зовсім недавно був у нас фільм «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, де героїня чудесної Римми Зюбіної виявляла, що її перебування на заробітках в Італії призвело до чорних пробоїн і в її душі, і в її сім»ї.

Сергій ТРИМБАЧ

На фото: кадр з фільму "Синоніми".

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН