Кіно від Держкіно (Частина перша)
16.12.2014
Як Держкіно приховує інформацію про учасників сьомих пітчингів, які стартують 16 грудня.
16 грудня стартує триденний сьомий пітчинг Держкіно - відкритий етап конкурсного відбору кінопроектів для формування «Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2015 - 2016 рр.». Поки СБУ та МВС перевіряють Держкіно і низку компаній, які виграли попередні конкурси, саме Держкіно готується до сьомого пітчингу з оновленим складом експертної комісії, пишеться держбюджет і в нього закладаються гроші на фінансування фільмів. Тож постійний автор «Телекритики» вирішила проаналізувати, чим запам'ятаються попередні роки активного фінансування українського кіно нашим з вами коштом.
Як журналістка я не просто відвідувала, а провела всі попередні пітчинги Держкіно поруч з усіма українськими кіношникам, які брали в них участь, і залишала пітчинги лише тоді, коли перед моїм носом зачинялися двері і мене просили піти. Відтак я вирішила зібрати лише факти: хто вигравав конкурс, хто й скільки отримував грошей і що за ці гроші планував знімати.
Варто відзначити, що найважче було зрозуміти саме останнє: про що кіно? Попереднє керівництво Держкіно не надавало синопсисів (коротких описів) фільмів, навіть тих проектів, які виграли пітчинги, мотивуючи це тим, що тим самим порушить авторські права, і радило звертатися напряму до авторів проектів. Направду сказати, низка українських кінематографістів з радістю ділилися своїми планами, решта - не дуже охоче, і своє уявлення про майбутній український кінохіт можна було складати з того короткого опису, який у документах іменується «короткий зміст кінопроекту». Деякі ці описи були настільки короткими й узагальнюючими, що навіть приблизно зрозуміти, про що саме фільм, було неможливо.
Хтось скаже: треба було ходити на пітчинги. Ще раз повторюся: ходила на всі, слухала всі проекти. Але дуже часто можна було почути від експертної комісії під час захисту проекту: не розповідайте, про що ваш фільм, ми всі читали синопсис, зосередьтеся на режисерських прийомах. Так, члени експертної комісії читали і синопсиси, і сценарії. Більш того, до складу експертної комісії входили також кінокритики і кіножурналісти. Тобто представники інших ЗМІ мали доступ і до сценаріїв, і до синопсисів, а ті, з журналістів, хто не входив до комісії - не мали.
Варто зазначити, що старе керівництво і його прес-служба, хоч і зі скрипом, але надавали документи, на відміну від нового, яке своєю відповіддю на мій інформаційний запит увігнало мене в ступор, з якого я й досі не можу вийти й отямитися.
Отже, на початку листопада я звернулася до теперішньої прес-служби Держкіно з проханням надати перелік осіб, які подавали документи, аби увійти до оновленого складу експертної комісії. Як відомо, низка кінематографістів були обурені її складом. Водночас вони не висловлювали претензій до попереднього складу кіно(!)експертів, серед яких наприклад, числився директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв, який не приходив на жоден пітчинг, а потім його замінила якась заступниця з того ж таки інституту. Тож постає запитання: чи таки все влаштовувало кінематографістів тоді?
Так от, на прохання надати повний перелік людей, які виказали бажання увійти до оновленого складу експертної комісії, я отримала таку відповідь прес-служби Держкіно: «Жодна особа не подавала документи для входження до оновленого складу експертної комісії оскільки приватні особи не можуть подавати документи (прохання, подання тощо) для входження в склад експертної комісії». Так, звичайно, кандидатури подаються лише від громадських кіноорганізацій (як на мене, формулювання дуже бюрократичне та зроблено лише для того, щоб утворювалися «липові» ГО, а незалежні кінокритики не могли входити до експертної комісії) і формальна відписка Держкіно вказує на те, що подаються люди від ГО кінематографістів. Але ж усі розуміють, що ставити бали, читати сценарії і синопсис будуть не ГО, а люди.
Друге прохання, яке я надіслала в запиті, - надати перелік проектів, надісланих для участі в сьомому пітчингу, а саме: назва проекту, назва продакшну, синопсис, ПІП режисера, продюсера, жанр, хронометраж, назва категорії, синопсис, загальний бюджет, бюджет, який очікують отримати від Держкіно. Ось відповідь Держкіно: «Подані проекти до конкурсного відбору не можуть бути розголошені через засади закону «Про інформацію»: інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Проекти - це бізнесові документи, за якими стоять окремі приватні та юридичні особи».
Тобто інформація про фільми, на думку Держкіно, є таємницею. Люди, які хочуть отримати державні гроші, - це приватні особи, і розголошення, по суті, тендерної інформації - зашкодить особі, суспільству (!) і державі (!).
Щодо юридичної площини питання, то я вважаю, що Держкіно цією відповіддю порушило закон «Про доступ до публічної інформації», але із цим будуть розбиратися юристи.
А з точки зору людської, журналістської та принципів відкритості і прозорості, то хочу сказати, що такого нахабства не дозволяла собі навіть попередня влада, хоча тепер дозволяє нова, яка прийшла з Майдану. Це по-перше.
А по-друге, я хочу нагади новому прес-аташе Держкіно Ярославу Підгорі-Гвяздовському, як він, будучи в добрих, приятельських стосунках з попереднім керівником Держкіно Катериною Копиловою, особливо не напружував себе (тоді ще працюючи журналістом) сидінням на всіх пітчингах. Він з'являвся на них мимохідь на кілька хвилин, підходив до голови і просив її надати йому документи конкурсантів. І вона тут же на місці давала розпорядження своїм підлеглим і вони надавали документи, навіть без жодних інформаційних запитів! На жаль, пан Ярослав демонструє, що перехід з кола журналістів до протилежного кола піарників не на всіх впливає позитивним чином.
У мене, оптимістки по життю з вірою в людей, залишається надія, що деякі члени оновленої експертної комісії вживуть відповідних заходів і зроблять усе від себе залежне, щоб інформація про конкурсантів стала відкритою не лише для мене, а й для всіх охочих отримати цю інформацію - громадян України, які сплачують податки і цим самим спонсорують українське кіно.
Далі буде.