f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Війна та мушлі у Вісбадені

02.06.2015

Юлія Сердюкова, Docudays UA про Міжнародний кінофестиваль goEast у Вісбадені, школу «Молоді кінематографісти заради миру» та мрію стати ентомологом. 

Вісбаден наприкінці квітня – це тріпотливі сакури на тлі втомлених будинків позаминулого століття. Це артистично, на грані фолу підстрижені платани, розморені місцеві мешканці у сандалях і пуховиках, запах яблуневого вина і всепроникна атмосфера курорту. Окрім того, це місце особливої концентрації російських та українських емігрантів, тож дуже скоро я припиняю дивуватися, що кожен третій продавець у кав'ярні чи крамниці переходить на російську, довідавшись, звідки я. Та головне, що Вісбаден наприкінці квітня – це Міжнародний кінофестиваль Центрально- та Східноєвропейського кіно goEast, один із найстаріших та найважливіших кінофестивалів Німеччини.

Фестивальний центр розташовано у приміщенні аристократичного клубу дозвілля, збудованому в 19 сторіччі. Поєднання мармурових колон, примхливих фресок і сучасного кіно-обладнання нагадує декорації до «Великої краси» Соррентіно. Саме тут у перший день фестивалю показують український документальний фільм «Все палає». Гойєвські сцени боїв на Грушевського переплітаються з рослинним орнаментом на стінах і позолоченими люстрами, залишаючи гіркий післясмак. По завершенні показу повна зала глядачів шоковано мовчить, і майже не ставить запитань. Коли всі починають розходитись, до мене підлітають дві місцеві українки (підбори, елегантні міні, модні барвисті «бабусині хустки» замість шаликів) – дякують за фільм, і радісно згрібають в обійми для селфі (тут мусить бути збентежений смайлик). Залишаюсь у темному затишку спорожнілої зали ще на хвилину, щоб оговтатись, помічаю молоду пару, яка скромно чекає на свою чергу для спілкування. Німці, студенти, обом років по двадцять. Приїхали подивитись фільм із сусіднього міста на електричці. Він – програміст, вона – співачка. Півгодини розпитують про «ситуацію в країні» ґрунтовно та з такою непідробною цікавістю і співчуттям, що мене пронизує усвідомлення: наш фільм і весь цей фестиваль варто було робити хоча б для них двох... Подібних «закулісних» розмов потім буде ще багато, але особливо запам'яталась одна – із громадським активістом із Белграду. Красивий хлопець, схожий на щойно демобілізованого морського піхотинця – з голлівудською усмішкою та ідеальною англійською. Десь на сороковій хвилині ввічливого спілкування згадую розмову на заправці під Шахтарськом через кілька днів після збиття М17, коли молода касирка, зрозумівши, що я «журналіст із Києва», перелякано і абсолютно щиро запитала мене, чи правда, що коли прийде українська армія, то вона буде бомбити міста, ґвалтувати жінок і їсти дітей. Тепер я знаю, як виглядають очі-на-лобі та як звучить увесь синонімічний ряд сербської лайки. Це було майже комічно, якби не було так сумно.

Взагалі, цьогорічний goEast був просякнутий темою війни. Спеціальна програма Beyond Belonging (що можна приблизно перекласти як «Поза належністю»), в рамках якої показували «Все палає», була присвячена збройним конфліктам у Східній Європі після 1989 року та нараховувала 15 стрічок, різних за жанром і тривалістю. Панельні дискусії на суміжні теми збирали повні зали. Пілотний проект фестивалю – школа Young Filmmakers For Peace («Молоді кінематографісти заради миру») – передбачала п'ять днів занять з ранку до вечора для молоді з України, Росії, Грузії та країн колишньої Югославії. Попри дещо популістську назву, програма розглядала багато складних питань – від деконструкції наративу голлівудських військових драм до неоднозначних етичних моментів, з якими зіштовхуються документалісти під час зйомок в зоні конфлікту. Організатори фестивалю ділилися своїми сумнівами щодо доцільності цього проекту. Час від часу, ці сумніви читалися на обличчях юних учасників і навіть лекторів. Моя лекція була останньою. Студенти були втомлені від серйозних розмов та з нетерпінням чекали на вечірку-закриття. На щастя, я не набагато старша чи досвідченіша за них, тож «по справі» говорили ми недовго. А після того пішли на місцеву ринкову площу з'їсти морозива... Я далека від наївних закликів make love not war у наш час і в нашій ситуації, а всі ці мистецькі проекти про «ми такі схожі» (чи, прости Господи, «братні народи») та фестивальні круглі столи про «примирення» з учасниками з України та Росії мені нагадують спроби лікувати відкриту кровотечу полуничним кефіром. Проте, того дня, спостерігаючи, як двадцятирічні режисери з усіх цих «проблемних» країн, колишніх чи теперішніх ворогів, мружаться на сонці, жартують, фліртують і їдять морозиво, мені здалося, що проект Young Filmmakers For Peace вийшов на славу. Принаймні, для цієї дюжини юнаків.

Утім, можна говорити годинами про Вісбаден і його фестиваль. Про славнозвісне казино, в якому програв свій статок Достоєвський, і про знамениті кайзерівські купальні, де стягують штраф, якщо перебуваєш на території не повністю оголеним. Про фантастичних кінознавців Олафа Мюллера і Барбару Вурм, кураторів супер-сінефільських тематичних програм. Про різнобарвну інтелігентну публіку, яка з'їжджається на кінопокази з усього регіону. Про «Липневий дощ» і ще п'ять фільмів Марлена Хуциєва, показаних із кіноплівки. Про «велику красу» людського спілкування, яка панує на подібних нішевих фестивалях із професійною та доброзичливою командою. Але до всього сказаного я хочу додати лише одне. Свої найкращі півдня у Вісбадені я провела в головному художньому музеї міста серед експозиції «Естетика природи», незграбно перемальовуючи мушлі та висушених жучків у подарований музеєм блокнот, і старанно виписуючи факти про кольороутворення на глибині океану. Якби у нас були такі музеї, я, мабуть, стала б ентомологом. Чи краще океанологом. А ще, можливо, люди би трохи менше дивились телевізор. А ще...

Юлія Сердюкова, Docudays UA, 6 травня 2015 року

Читайте також статтю Аліка Шпилюка «Підсумки МКФ goEast у Вісбадені. Український акцент»

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ