f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Імміграніада»: достукатися до землі

02.10.2015

Олена Коркодим, «Документи»

В рамках «Гогольфесту» пройшов показ документальної стрічки «Імміграніада». Молодим режисером виступив чернівчанин Станіслав Пуздряк. Оператори – чернівчани Віталій Скігар та Володимир Царюк. Виробник – незалежна чернівецька кіностудія Boroda Cinema (Віталій Скігар, Ігор Кіронда, Станіслав Пуздряк та Іван Морараш).

Станіслав Пуздряк за освітою програміст. Його дебютна документальна стрічка оповідає історію чернівецького блюзмена Олександра Буля.

«Імміграніада» – повнометражна заявка Boroda Cinema на документальне кіно. Героями стрічки є молоді чернівчани, які з різних причин залишили Україну. В Римі чи в Парижі, вони живуть так, ніби остерігаються лишити на бездоганно чистих тротуарах свої сліди. Хтось здобуває освіту й мріє про працевлаштування вже в іншій країні з кращими умовами; хтось працює у барі, а хтось імітує Вєрку Сердючку. Кілька героїв водночас висловлюють сумніви в тому, що знайдуть тут гідну роботу.

Відповідаючи на питання, чому вони залишили Україну, юнаки і дівчата найчастіше наводять факти корупції та розмірковують про відсутність перспектив.

Втім, є в «Імміграніаді» й інші приклади. Це юнак, який повертається до Чернівців, щоби піти добровольцем на Схід України. Це власник крамниці, який не планує залишати Чернівці. І це дві юні дівчини, які якимось чином просто подорожують замість осісти десь у містечку затишної для підробітку Словенії чи у вельми перспективному Лондоні. Вони так жадібно просто подорожують, що автори стрічки замріяно віддають їм третину хронометражу.

До стрічки увійшли зйомки у п’яти містах. Ріднять їх спільні сцени – вуличні музики, туристичні панорами, відсторонено-впевнені інтонації співрозмовників знімальної групи, які, схоже, відчувають у Європі значно більше особистого простору.

На жаль, за три місяці зйомок авторам стрічки не вдалося заглибитися у технологію документального кіно, що мало би бути від початку в конфлікті з телевізійним. Натомість «Імміграніада» виштовхує живі некомпліментарні подробиці. Тут суцільні «голови» з довгими синхронами; зйомки, з яких не випливає висновків про постановочність або непостановочність; очевидна робота «на камеру»; кліповий монтаж. А тему тривалого тактовного діалогу авторів із героями стрічки знімальна група проїхала ще на етапі перетину кордону з Польщею.

Автори стрічки тяжіють до ефектного відеоряду й технічної досконалості. Відчувається – вони подорожують у напрямку до глядацького документального кіно. Як на фільм, що знімався без бюджету, автори досягли успіхів.

Питання, яка хвилює кожного третього українця, творці «Імміграніади» знайшли. Їхні герої проникливо говорять про те, чого в Європі жити комфортніше, але й не приховують розгубленості. Можливо, питання в тому, що більшість присутніх у цій історії такі молоді, що де там позичати солі у соляних шахтах. Тобто, глядачі в цьому далекому залі набагато молодші за ту сіль.

Олена Коркодим, «Документи: імена та прізвища українського документального кіно», 30 вересня 2015 року

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН

19 травня, неділя, Червоний зал РОДИННИЙ КІНОЗАЛ