f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Чи зможе «хлопець із народу» змінити систему?

22.11.2015

Про трагічні істини в новому комедійному серіалі від студії «Квартал 95».

Роман Гривінський, «День»

Цього тижня на каналі «1+1» відбулася прем’єра серіалу в багатьох аспектах нетипового для українського телебачення. Головний персонаж нової картини «Слуга народу», якого грає Володимир Зеленський, — молодий учитель історії Василь Голобородько. Під враженням від рішення адміністрації школи залучити учнів замість уроку до передвиборчої агітації, він виголошує перед колегою натхненну й сповнену лайки промову на тему «став би я президентом, показав би їм усім...» І зрештою у нього з’являється така можливість! Один із учнів знімає виступ Голобородька на камеру й виставляє його на Youtube. Ролик здобуває шалену популярність, і учителя історії справді обирають президентом.

Вочевидь, «Слуга народу» виконує для суспільства певну «терапевтичну» функцію й водночас аналізує невдоволення «професійною» політикою. Але найголовніше — на відміну від інших створюваних у нас серіалів, дія яких переважно відбувається в неідентифікованій пострадянській країні, — ця картина відтворює сучасні українські реалії. Теми, які в ній піднімаються, — насущні й давно наболілі. Звичайно, оцінювати новий продукт студії «Квартал 95» ще зарано, адже попереду — 16-ть серій й два тижні трансляції, але вже зараз можна констатувати, що глядачі оцінили його очевидні переваги. Так, зокрема, перша серія взяла рекордний рейтинг — 10,4%, частка — 26% по аудиторії «18—54».

«Трагічні істини можуть приходити до суспільства з уст коміків, — ділиться своїми враженнями від нового фільму головний редактор газети «День» Лариса Івшина. — Це — не парадокс, адже в історії вже були схожі прецеденти. Згадаймо хоча б антифашистські фільми Чапліна. Теми, які заторкує серіал «Слуга народу» — це серйозний привід для розмови. Пам’ятаєте? Сміючись, людство розлучається зі своїм минулим».

На відміну від попередніх проектів студії, крім самих «кварталівців», у картині зіграли винятково українські актори: Наталія Сумська, Станіслав Боклан, Віктор Сарайкін, Катерина Кістень та Анна Кошмал. Слід визнати, такий підхід виправдав себе — акторська гра у серіалі справді не розчаровує.

Дуже символічною виглядає спеціалізація головного героя — вчитель історії. «Ви, кажете, що історія — це дурня? — обурюється під час своєї Youtube-промови Василь Голобородько. — А потім ми дивуємося, чому наші політики щоразу приходять до влади й здійснюють ті ж самі помилки. Та тому, що вони чудові «математики»! Знають лише як віднімати, ділити й примножувати своє». Історик – це супер! Особливо – для смаків нашої газети.

Але мрія про «людину з народу», яка приходить до влади й наводить у країні порядок, уже давно не дає спокою багатьом в Україні. Сьогодні завдяки новітнім технологіям, соціальним мережам це вже не виглядає аж такою фантастикою. Певною мірою ця мрія вже стала реальністю, адже на останніх виборах до парламенту й до місцевих рад пройшло чимало нових людей — добровольці, волонтери, журналісти та громадські активісти. Однак кардинальних змін не відбулося. Чому? «Людина не готова, якщо сама нічого не вміє, не може змінити систему, — вважає Лариса Івшина. — Фільм «Слуга народу» може стати дуже хорошим щепленням проти псевдонародницьких настроїв, поширених у нашому суспільстві. Уявлення про всемогутність «простої людини» і «хлопського розуму» — це омана. На президента треба вчитися, до влади слід бути добре підготовленим. Щоб стати політиком, необхідно пройти серйозну школу активізму, боротьби, мати достойну освіту. Але головне — мати за собою правду і чути суспільство. Деякі змальовані в картині моменти вже втратили свою актуальність. До прикладу, сьогодні ми бачимо на руках політиків уже зовсім інші годинники. Вони не менш дорогі, але відображають смаки нового, технологічного покоління. В олігархів змінилися смаки, але не змінилась їхня суть. Нащадок українського аристократичного роду Мішель Терещенко виглядає більш сучасно, ніж «сучасні» політики. В чому секрет? А в тому, що він вихований у традиції, яка допускає, що ти можеш сказати «ні», якщо тебе це не влаштовує. Багато залежить від якості людини, від її породи, виховання».

«ЗРОБИЛИ ВСЕ ТАК, ЯК ВВАЖАЄМО ПРАВИЛЬНИМ»

Політична сатира, комедія й навіть лірична історія — так визначає жанр картини її режисер Олексій Кірющенко. «Слуга народу» — не рядовий продукт, — ділиться він своїми враженнями з журналістами після прес-показу. — На мою думку, в «порожніх» комедіях немає сенсу. Цим же фільмом ми хотіли дещо сказати... Тут є добро, потенція, перспектива, зрештою «дуля в кишені». Найбільш дорогі для мене — трагіфарсові моменти. Я передивився, мабуть, більше політичних ток-шоу, ніж будь-хто в Україні — шукав там приклади, які можна використати в кіно». За словами Кірющенка, під час роботи над картиною її творці брали до уваги всю складність ситуації, в якій опинилась Україна. Режисер, сценаристи та актори вигадували, імпровізували й коректували сюжет просто під час зйомок — відштовхуючись від власного почуття гумору та внутрішньої правди. «Хочу запевнити, що ніхто зі сторони нам нічого не вказував — зробили все так, як самі вважаємо правильним», — наполягає Кірющенко.

«Думаю, ті з політиків, в кого є почуття гумору, відреагують на серіал позитивно, — вважає блогер газети «День», директор ГО «Інститут президента Ющенка» Ірина Ванникова. — Але, на мою думку, поява цієї картини важлива не так для політиків, як для суспільства загалом. Уявлення про «простого хлопця» на високій посаді, який усе виправить — дещо наївне. Йдеться про своєрідний варіант віри в «хорошого царя-рятівника», властивої, до речі, не лише українцям. Із одного боку, це — правильно, адже ми маємо вірити в щось хороше. З другого боку, нам слід передусім самим працювати для того, щоб змінити своє життя. Якщо колись у майбутньому гіпотетичний Голобородько зможе трансформувати свідомість людей, зможе надихнути їх власною чесністю, можливо, йому й вдасться побороти цю усталену корумповану систему влади. Однак зрозуміло, що для однієї людини — це надто важке, якщо взагалі можливе, завдання. Щоб побачити, який вихід знайшли сценаристи з цього глухого кута, я з нетерпінням чекаю на наступні серії». Що ж, хіба не цього прагне творець кожної телепрограми?

Роман Гривінський, «День», 20 листопада 2015 року, №212

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН