Відлуння «Російського дятла»
16.02.2016
Анна Купінська, Zbruc.eu
Мабуть чи не кожен дорослий українець може розкати власну історію, пов’язану із Чорнобильською катастрофою. Когось батьки відправили в евакуацію до бабусі, хтось боровся із наслідками пожежі, ще комусь довелося ламати голову, як убезпечити житло від радіації під час тривожних травневих днів 1986-го, ну а багатьом довелося покинути свою домівку у Чорнобильській зоні і усе життя тікати від спогадів попереднього життя, які в’їлися у кістки, немов радіоактивний стронцій.
Чотирирічний Федір Александрович, евакуйований із Києва, потрапив тоді до дитбудинку. Батьки збиралися забрати його назад якомога скоріше, але хлопчик вирішив, що вони розлучаються назавжди, тож навіть коли родина возз’єдналася, пережитий страх залишився із ним назавжди.
Майже тридцять років потому Федір став головним героєм документального фільму «Російський дятел», який здобув Гран-прі на кінофестивалі незалежного кіно «Санденс», отримав чимало інших престижних нагород і схвальних відгуків кінокритики. Ця стрічка привернула до себе увагу, бо зачепила одразу кілька болючих нервів української історії, і помістила нас у центр глобальної геополітичної драми. Свою назву фільм запозичив у радянського радара, який ще у 1976 році налякав американців своєю несподіваною появою в ефірі. Він видавав ритмічні звуки, що нагадували стукіт дятла, тож американці і нарекли його «російським дятлом». Захід боявся, що Радянський Союз використовуватиме його для «зомбування населення», проте радар мав чітко утилітарну функцію – виявляти міжконтинентальні ракети, спрямовані на територію СРСР ще у перші хвилини їхнього польоту.
Головний такий радар, що називався «Дуга», був побудований у Чорнобилі. Це величезна п’ятсотметрова металева споруда, яка і досі височіє над місцевими лісами. Її мали здати в експлуатацію у вересні 1986-го, але не встигли. Чорнобильська атомна станція знаходиться поруч, у кількох кілометрах, і тепер вони стоять самотньо, мов привиди комуністичного минулого. Втім, Федір переконаний, що цей привид ще не раз навідається до нас. Ідея, що він її озвучує у фільмі, на перший погляд здається абсолютно безглуздою – він впевнений, що Чорнобильська трагедія сталася, бо творці «Дуги» помилилися із розрахунками, побудували недіючий радар, і змусили працівників ЧАЕС підірвати реактор, аби замести сліди. Неймовірне припущення, проте якщо взяти до уваги колосальний бюджет «Дуги» і більш ніж серйозне покарання для горе-інженерів у разі провалу проекту, ця теорія не здається такою недолугою.
У всій цій історії глядач слідує за режисером фільму, американським театральним митцем Чедом Ґрасіа, який теж після стадії скепсису та недовіри до ідей Федора, сам уповні включився у його розслідування. Загалом, історія створення фільму така ж неймовірна, як і його сюжет. Найперше, Чед ніколи не знімав кіна і навіть не збирався цього робити. Він приїхав до Києва задля роботи над театральною постановкою. Якось під час репетиції до нього підійшов Федір, який був у творчій групі та прошепотів, що хотів би показати йому «російського дятла». Чед спочатку подумав, що йдеться про якусь тварину в зоопарку, і довго відмовлявся. Зрештою, він зрозумів, що Федір мав на увазі легендарний радянський радар і згодився поїхати в Чорнобильську зону, аби зняти коротке відео для YouTube. Проте його новий друг мав на думці значно масштабніший проект.
Після пережитої у дитинстві травми, Федір намагався виразити свої почуття щодо катастрофи у мистецтві. Він нагадує типового міського божевільного – скуйовджене волосся, кошлата борода, афективні жести, емоційна мова. І при тому всьому – він відомий у Києві сценограф, художник, а також кінорежисер. Його творчість, така ж, як і він сам – неспокійна, афективна, яскрава, непередбачувана. Федір прагнув зафільмувати кілька своїх перформансів, аби прогнати дитячі страхи та нарешті здобути спокій. Чед, натомість, хотів зосередитися на розслідуванні довкола «Дуги». Так народилася концепція, яка, за словами Ґрасії до останнього не хотіла збиратися у фільм. Режисер та його протагоніст намагалися поєднати перспективну конспіративну теорію та мистецькі експерименти Федора. Для режисера це ще й була історія комуністичного режиму в Україні, і Федір як головний герой пасував для неї найбільше – його родина постраждала не лише від Чорнобильської катастрофи, але й від Голодомору та сталінських репресій.
Так почалася подорож американця та українця у пошуках правди. Вони розшукували всіх причетних до будівництва «Дуги» інженерів, а також тогочасних високопосадовців і брали у них інтерв’ю. Проте дуже скоро вони зрозуміли, що більшість із них не квапитиметься розкривати радянські секрети, особливо американцю – ідеологічному ворогові з капіталістичної країни. На цьому етапі їхньому операторові Артему Рижикову довелося трохи пограти у шпигуна і фільмувати прихованою камерою одкровення «сталінських соколів», які були більш балакучі за чарочкою горілки «зі своїми». Тут варто зауважити, що героїчна відданість Артема проекту робить його третім протагоністом фільму, поряд із Федором і Чедом. Здавалося, що їхні зусилля зможуть довести розслідування до переможного фіналу, але тут відбулася подія, що повність змінила долю фільму.
У листопаді 2013 тисячі українців почали збиратися на мирну акцію протесту проти відхилення торгової угоди України з Євросоюзом. Так починався Майдан... У цей час, коли влада намагалася обмежити громадянські свободи у країні, коли починали зникати люди, коли відбувалися «випадкові» побиття активістів до Федора також «прийшли». І перед героєм постала моральна дилема – дослухатися вказівок «згори»,чи боротися до кінця, наражаючи на небезпеку не лише своє життя, але родину... Як би там не було, саме Майдан і повернення Радянського Союзу (саме так розцінили творці фільму російське військове втручання) стали головною подією останньої третини фільму. І ця частина є найдраматичнішою та найболючішою у ньому. Ті страхи, що їх так відчайдушно намагався позбутися Федір у своїх перформансах, повернулися до нього у вигляді «Беркуту», у вигляді свавілля держави, у вигляді страху за своїх друзів. Втім, він також зрозумів, що замість «коктейлів Молотова» протиставлятиме системі власне мистецтво.
Янукович утік, Майдан переміг, винуватці Чорнобильської катастрофи досі не покарані – історія не знає голлівудських гепі-ендів. Втім, «Російський дятел» мав щасливу долю. Його всесвітній успіх засвідчив, що Україна – це більше, ніж країна «поряд з Росією» і значно більше, ніж Чорнобиль. Це країна неймовірно мужніх і сміливих людей, які не бояться ставати віч-на-віч із власним минулим і доводити своє право на свободу. Чимало рецензентів відмічали, що попри ексцентричність персонажа та майже божевільну теорію змови, стрічка проводить багато несподіваних історичних паралелей та у якійсь мірі передбачає конфлікт, який точитиметься на Сході. Зрештою, здавалося би, що боротьба Федора із «Дугою» та її творцями, не більше, ніж битва Дон Кіхота із вітряками, проте саме його розслідування нагадало, що Чорнобильська катастрофа актуальна для нас, як і тридцять років тому, коли автобус віз маленького переляканого хлопчика у страшне та невідоме майбуття.
Анна Купінська, Zbruc.eu, 22 січня 2016 року