f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

У пошуках хребта фільму, або нотатки з DOK.Incubatora

21.02.2016

Продюсер Дар’я Аверченко, PR-директор Docudays UA про DOK.Incubator, програму для документалістів, які хочуть удосконалити свій фільм, консультуючись з експертами із кіносфери, а також іншими учасниками. Проекти до участі у програмі подають на стадії чорнового монтажу. Весь воркшоп ділиться на три тижневих сесії у Чехії та Словаччині, з фінальною презентацією проекту на Міжнародному Ляйпцизькому кінофестивалі.

Щасливі ті документалісти, над якими взяв шефство DOK.Incubator. Тут раз на рік зі ста проектів відбирають вісім до участі у творчій програмі й тоді для авторів цих проектів починається найцікавіше. Але про все по черзі.

Трохи про дивний Трешт

Аби зосереджено працювати й не спокушатися нічим, організатори придумали привезти учасників до маленького чеського містечка Трешт (підозрюю, що чеською він звучить інакше), оселити в замку й випускати тільки на ланч і вечерю. Трешт – і справді ідеальна місцина для зосередження: час тут ніби застиг у вітринах з безрукими й безголовими манекенами, єдина аптека зачиняється рівно о 16:30, в єдиній піцерії тобі ніби й не раді, хоча туристи – основне джерело прибутку для місцевих мешканців.

Дивно, але чомусь це жодним чином не стимулює їх вчити англійську, чи німецьку (до Австрійського кордону – всього година на авто), а російську забули вже давно. І хоча на перший погляд тут доволі нуднувато, молоді у Трешті багато і мамочок з візочками теж. Мабуть, тому, що місця тут напрочуд мальовничі: місто оточене пагорбами, вкритими змішаним лісом, і якщо взяти праворуч, або ліворуч, або просто йти прямо, обов’язково вийдеш на галявину з озером – їх тут багато. 

Українські шерифи й англійська мама на сеансах психотерапії

Наш проект «Українські шерифи» – про життя у південному селі Стара Збур’ївка і про двох громадських помічників дільничного інспектора, «шерифів», які опікуються правопорядком у селі.

Перший етап воркшопу – це показати чорновий монтаж своїй групі, колегам-документалістам і викладачам. Кожен проект представляє команда з трьох осіб: режисера, монтажера і продюсера. Тільки так, на думку організаторів, можна створити гарний фільм – у постійних дискусіях, обміні ідеями та енергіями. Нас теж троє: я, Роман Бондарчук і Катерина Горностай.

З нами в групі талановита команда з Колумбії. Режисерка Клер розповідає незвичайну історію своєї англійської мами, яка покинула чоловіка, дім-повну чашу, двох доньок (Клер тоді було одинадцять), і поїхала у джунглі Амазонії. Клер виросла, вийшла заміж і, очікуючи на першу свою дитину, вирушила до мами, аби розпитати, чому та втекла від сім’ї. Треба мати неабияку мужність, щоб розповісти власну історію, а тому ми говоримо про героїв фільму Клер з великою обережністю, адже для неї всі вони – рідня.

Власне, більша частина воркшопу – це сеанси психотерапії. Тобі не видають готової формули успішного фільму – тобі допомагають зрозуміти, для чого ти робиш своє кіно, що хочеш повідомити світу, змушують формулювати й проговорювати вголос твої основні цінності. «Без глибокого підходу не виходить глибокого кіна!» – підсумовує наша викладачка, данська продюсерка Зігрід Дайкйер.

Хребет фільму 

Коли ми не говоримо про цінності, ми занурені у монтаж. Ми зашторили вікна в готельному номері, встановили монітор з колонками, переставляємо епізоди туди й сюди, забуваючи про час і плутаючи день і ніч. Час від часу на порозі з’являється наш викладач з монтажу Пер Кіркергард. Він перевіряє домашнє завдання, а завдання у нас – знайти «хребет історії». Ми тасуємо знятий за три роки матеріал, його багато, а часу катастрофічно не вистачає. Втім, з нас не вимагають готовий фільм по завершенню тижневої сесії, але чекають на «пілот» – короткий переказ історії хвилин на 4-7.

У момент, коли ми збилися остаточно й почали перетворюватися на тіні замку, в якому живемо, організатори рекомендують запросити так званого «cвіжоокого» консультанта (Fresh eye consultant). Так ми познайомилися з Іккою Векалаті з Фінляндії, консультантом одного з моїх улюблених фільмів «Синдром панка», справжнім магом документального кіно. Колись Ікка був режисером, а тепер дивиться чужі фільми і дає поради, але робить це мистецьки! Через сорок хвилин спілкування він креслить на коліні схему фільму, якого ще немає, але він вже побачив у нашому матеріалі! Запрошую Ікку до нас в Київ на фестивальний DOCU/CLASS. Виявляється, він був у Києві, і не раз, вважає його прекрасним містом, а українців – найдушевнішим народом, який вміє пити й веселитися. А ще він дуже вболіває за нашу перемогу. 

Наука промоції

Мені пощастило більше, ніж Романові й Каті: час від часу я вибиралася з темної монтажки на лісову галявину – на продюсерські сесії. Сидячи на ліжниках, ми говоримо про свої проекти з «акулами» індустрії. Вони пояснюють, що зняти гарне кіно – тільки половина справи, друга половина – знайти і закохати в себе дистриб’ютора, який опікуватиметься фільмом, як рідним, а ще створити промовистий постер, який «ловив би» перехожих на слова-гачки, на кольори й символи. Щороку в світі виходить 9 тисяч документальних фільмів, отож мусиш зробити все, щоб глядачі пішли саме на твій.

Урочиста п’ятниця 

Ми розшторили вікна у монтажній, а там несподівано – п’ятниця! День, коли маємо представити те, над чим працювали весь тиждень. Неймовірно: усю отриману за ці дні науку нам вдалося-таки застосувати у 4-хвилинному «пілоті» проекту. Хоча – ми вже майже не розуміємо, що у нас вийшло. Тому на цьому етапі замість нервувати ми п’ємо моравське вино й фотографуємо рододендрони за вікном. Фінальна вечірня сесія з показами «пілотів» тягнеться неймовірно довго. Ми, як на зло, останні в списку...

Перед нами «пілот» фільму про табір переселенців в Африці. На початку здавалося – безнадійний проект: ну, хто піде дивитися на африканських біженців, коли таких фільмів – вже тисячі?! На групових заняттях ми з Катею запропонували автору ввести у фільм себе, оскільки він – білий європеєць, який прописався в Африці. Тепер ми пишаємося: режисер нас послухав і – фільм розквітнув, став геть іншою історією про білого, що осів у таборі, де одні люди приходять, інші – йдуть. Стає зрозуміло: коли тиждень гуртом думати тільки над кіном і не відволікатися на жодні інші теми, то ідеї приходять у великій кількості й, здавалося б, нізвідки. (Хоча я вірю, що над нашим замком у Трешті зависла велика «енергетична подушка», як це буває, коли в одному місці зосереджується велика кількість творчих людей). І ця «енергетична подушка», напевно, найбільша цінність DOK.Incubatora.

Вмикають наш «пілот». Я вже навіть не хвилююся, а просто роздивляюся людей у залі. Хух! Вони посміхаються… ого – вони сміються! Ми виходимо останні, під гучні аплодисменти! Наш Пер показує нам знаками, що на радощах нап’ється! Ми вже не кажемо нічого, сил у нас вистачає тільки посміхатися у відповідь і шепотіти: thank you, thank you!

Дар’я Аверченко, Docudays UA, 12 червня 2015 року

Читайте також «DOK.Incubator 2: у пошуках формули успіху» і «DOK.Incubator + DOK Leipzig = сесія третя і остання» про другу сесію та підсумкову презентацію проекту.

Перший Кіноогляд оголосив переможців

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05