f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

З чого народжуються хвилі?

02.03.2016

Однією з визначних подій цьогорічного Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA є запуск національного конкурсу. Команда фестивалю давно мріяла про його заснування, але з об'єктивних причин раніше втілити це було неможливо. Тепер цей час настав: фестиваль відкриває власний майданчик, де документалісти матимуть змогу побачити проекти один одного, поспілкуватися зі своїм глядачем і почути відгуки українських та європейських експертів.

Про складний, але важливий процес становлення національного документального конкурсу розповідає Дар’я Бассель, програмна координаторка фестивалю Docudays UA.

Два роки тому, під час Майдану, з’явилось чимало прекрасних одкровень, які стали потім гаслами. Одне мені запам’яталося найбільше: «Я – крапля в океані». Тоді стихійний та потужний рух Майдану дійсно був схожий на океан, а люди, які з’являлись (або радше проявлялись), були схожі на краплі. Живі, унікальні, філігранні, недовговічні й водночас нічим не обмежені. Сильні від усвідомлення своєї належності до чогось більшого. Цей океан породив чимало хвиль. Однією з них стала нова хвиля українського кіно – з яскравим документальним акцентом.

Передчуваючи це, минулого року ми вирішили виділити на фестивалі час і простір для нової української документалістики. Нам дуже важливо було побачити нових авторів, і головне – дати їм можливість зустрітися з аудиторією, вийти на великий екран.

Позаконкурсна програма DOCU/УКРАЇНА перекваліфікувалася в конкурс зі своїм журі та грошовою винагородою. Ми публічно оголосили про створення національного конкурсу і затамували подих. Ми ризикнули, оскільки не знали напевно, які роботи пройдуть відбір, чи встигнуть режисери, яких ми знаємо, завершити свої проекти, чи з’являться цікаві нові імена? Були побоювання: раптом все це тільки ілюзія і ніякої нової хвилі не існує? Життя – річ непередбачувана. Ми могли помилитися. 

І ось, коли закінчився прийом робіт, ми занурилися в океан вітчизняного кіно і занурення це було не з легких. Чи ми відчули те, що нас підхоплює і несе у світлу далечінь нова хвиля українського кіно? Навряд. Точніше, ми почувалися шахтарями, які вибивають з надр кіноземлі рідкісні кіновдачі. По краплі ми збирали фільми, гідні для демонстрації широкій аудиторії. А в кінці, коли програма була складена, зрозуміли, що, можливо, у нас поки немає нової хвилі. Ймовірно, ніхто з режисерів ще не вигадав нової мови для осмислення нашої дикої та скуйовдженої реальності. Але важливо інше. У нас точно є нові голоси. Нові краплі – початок нашого океану. 

У програму DOCU/УКРАЇНА увійшло дванадцять короткометражних фільмів молодих українських авторів. Хтось живе та вчиться за кордоном, а в когось навіть немає профільної освіти. Одні гостро переживають політичні події, а інші глибоко занурюється у власний внутрішній світ. Хтось знімає за підтримки Держкіно, а хтось – у вільний від роботи час. Є режисери, які  ще вчаться, а є серед них призери міжнародних фестивалів. Кожен з них на межі своїх можливостей намагається відповісти на головне запитання: «Що ж із нами відбувається? Що відбувається зі мною?». 

Після того, як переглянеш таку велику кількість матеріалу, мимоволі знаходиш тенденції. Для себе я виокремила дві, на мою думку, найбільш важливі для сьогоднішнього локального кінопроцесу. Хотілося б їх окреслити детальніше. 

Перше, що впадає в око, – прірва між роботами режисерів, які навчаються в Україні, та тими, хто виїхав за кордон. Останні повніше розуміють, що кіно має свою специфічну мову, і якщо вони ще не до кінця оволоділи нею, то завзято намагаються це зробити у своїх проектах. 

По-друге, це колосальне бажання говорити і показувати щось монументальне, затьмарюючи таким чином «звичайну» людину, яка непомітно живе поруч. Ми отримали велику кількість фільмів про героїчний вчинок і вкрай мало робіт про «пересічних» людей. Маріна Разбєжкіна колись розповідала, що одне з перших завдань, яке отримують її студенти, полягає у тому, щоб знайти найнуднішу людину у своєму оточенні та зняти про неї фільм. Здається, тільки тепер я по-справжньому зрозуміла всю геніальність цього на перший погляд дивного та непотрібного уроку. Частенько під час відбору траплялось так, що дорогою на роботу, у тролейбусі, я бачила картини набагато цікавіші, ніж те, що пропонували українські режисери у своїх репортажах з АТО або інших екстремальних місць. Ці картини більше розповідали мені про життя. 

Ще більшою була радість, коли я знаходила твори, в яких перш ніж знімати, режисер потурбувався про налаштування своєї внутрішньої оптики, і раптом у повсякденному відкривав щось нове, у характерному – нехарактерне, а в малому – велике. 

Про це і не тільки ми хочемо поговорити на Docudays UA, тому після показів українського національного конкурсу запрошуємо режисерів і глядачів до конструктивного діалогу. Ми спеціально виділили годину для спілкування з режисерами після кожного з конкурсних блоків (всього їх буде три). Нам давно хотілося порушити швидкий та необережний плин фестивального часу й поговорити про те, що відбувається з режисерами в кіно та в житті. Це спілкування ми бачимо не як серію питань і відповідей, а як невимушену розмову людей, закоханих у кіно, з можливими паузами та трьома крапками.

Модерувати розмову ми запросили молоду режисерку Марину Степанську. Марина нещодавно отримала головний приз національного конкурсу на Одеському кінофестивалі. Зараз готує до зйомок свій перший повний ігровий метр, паралельно монтуючи документальний проект. 

Ми охоче запрошуємо подивитися разом із нами сучасне українське документальне кіно, обговорити його, покритикувати, похвалити та поставити запитання не тільки режисерам, а й самим собі. 

Стежте за програмою фестивалю.

На фото: кадр з фільму «Панорама» Юрія Шилова

Дар’я Бассель, Docudays UA, 26 лютого 2016 року

22 травня, середа, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

22 травня, середа, Малий зал Посольство Аргентинської Республіки та Посольство Республіки Куба в Україні представляють «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО»

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів