f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Леонiд Осика. Повернення до Одеси

20.03.2016

У кінозалі «Інотеатр» відбувається ретроспектива фільмів Леоніда Осики талановитого режисера «української школи поетичного кіно».

Ірина Гордійчук, «День»

ХТО?

Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук, Леонід Осика — ось імена, що змусили в 60-ті роки минулого сторіччя заговорити про самобутній — поетичний — кінематограф України весь світ. «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ», «Камінний хрест» були не лише відзначені численними фестивальними призами, обдаровані скупими на похваляння кінокритиками свого часу, але і до сьогоднішнього дня входять до списків «найкращих фільмів усіх часів і народів».

Режисер «Камінного хреста» — Леонід Осика. Нинішнього березня йому б виповнилося 76 років. Дата не ювілейна, і, цілком імовірно, що вони з дружиною (актриса — Світлана Князєва) втекли б якомога далі від галасливих компаній, щоб побути наодинці, вони це любили. Не виняток, що до Одеси. Леонід Михайлович обожнював це місто. Його кінематографічна біографія почалася саме звідси — до ВДІКу 19-річний Льоня Осика закінчив Одеське театрально-художнє училище. За фахом «гример», до речі. А ставши кінорежисером, нерідко повертався у місто юності — вже як на знімальний майданчик. Отже, маленьку веселу компанію в Одесі на свій не ювілейний день народження дотепний Осика завжди б зібрав. На жаль, цій пригоді справдитися не судилося — 15 років тому Леонід Михайлович відійшов у вічність.

Проте такі особи як режисер Леонід Осика не зникають безслідно. Залишилися його фільми, витончені й розумні, пронизані любов’ю до України. Трепетно береже пам’ять про чоловіка актриса Світлана Князєва (вона видала роман-хроніку «Таке ось життя, і таке кіно», написаний за нотатками в щоденнику, який Світлана вела десять щасливих років, 1984—1994). Залишилися глядачі: синемани — ті, хто можуть цитувати улюблені картини режисера, і молодь, яка прагне глибше пізнати свою націю та культуру.

Саме тому, автори проекту під умовною назвою «Нове життя старого кіно» вирішили 2016-й рік відкрити ретроспективою фільмів талановитого режисера Леоніда Осики.

ЩО?

Як епіграф до ретроспективи картин Осики, демонстрації передуватиме документальна стрічка режисера Юрія Терещенка «Вічний хрест» — есе про кохання, відданість і журбу, один із героїв якої — Леонід Михайлович Осика.

Навіть освічені та досвідчені глядачі зможуть пізнати абсолютно незнайомого для себе режисера — мало хто ризикне похвалитися, що бачив короткометражку «Та, що входить у море», зняту 1966 року ще недосвідченим, але вже «с лица необщим выражением» молодим Льонею Осикою. Півсторіччя тому!

Крім того, у програмі ретроспективи — шедеври української кінокласики «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Тривожний місяць вересень», «Хто повернеться — долюбить», «Подарунок на іменини», «Гетьманські клейноди».

ДЕ?

Адресу — Французький бульвар, 33 — в Одесі знає кожен другий. Там міститься Одеська кіностудія, де і прописався «Інотеатр». Кінозал, як видно вже з назви, не схожий на інші. Принаймні, позиціонує свою «інакшість». Тут показують не просте кіно, а те, яке має термін «авторське» — найкращі зарубіжні фільми з багатою фестивальною біографією. Тут можна подивитися й українські картини, що взагалі велика рідкість для кінотеатрів: на пальцях однієї руки можна перерахувати кінозали країни, які показують вітчизняні стрічки. До речі, у січні цього року «Інотеатр» став глядацьким майданчиком для Першого міжнародного дитячого кінофестивалю NEXT (ініціатори — директор кінозалу Ольга Копилова та директор Одеської кіностудії Андрій Звєрєв), який не лише вдався, а й набув однодумців серед колег в Україні та за кордоном.

КОЛИ?

Ретроспектива фільмів Леоніда Осики триватиме в Одесі з 18-го по 20 березня. На закриття приїде вдова Леоніда Михайловича актриса Світлана Князєва. А 21 березня вона стане гостем Всесвітнього клубу одеситів, так що всі бажаючі зможуть почути спогади про талановитого режисера, живу і грішну людину Леоніда Михайловича Осику з перших вуст.

ЯК?

Показ фільмів Кіри Муратової, який відбувся восени минулого року на Одеській кіностудії, ретроспектива картин Леоніда Осики — перші ластівки в роботі кінозалу «Інотеатр». У планах кураторів творчих проектів: нагадати одеському глядачеві про знакових для України акторів і режисерів — Юрія Іллєнка й Івана Миколайчука, Богдана Ступку та Борислава Брондукова, Костянтина Степанкова та Бориса Хмельницького, Романа Балаяна та В’ячеслава Криштофовича, Вілена Новака і Вадима Костроменка. Та про багатьох інших. Щоб знали і пам’ятали.

Такий масштабний проект як «Нове життя старого кіно», звичайно ж, тримається на ентузіазмі та безкорисливій любові до кінематографа керівництва «Інотеатру», але без розуміння та підтримки проекту в Державному агентстві України з питань кіно цей «люм’єрівський потяг» давно б стояв на запасній колії.

ЧОМУ?

Та просто хочеться, щоб був «пророк у своїй Вітчизні». І крапка.

Ірина Гордійчук, «День», 18 березня 2016 року, №47–48

28 травня, вівторок, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

27 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно»

26 травня, неділя, Червоний за ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ