f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Американська міфологія на українському грунті

28.03.2016

На 13-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA показали фільм Романа Бондарчука «Українські шерифи».

Сергій Тримбач, голова НСКУ

Герої стрічки, сільські шерифи, так їх називають, 50-річний Віктор і 44-річний Володя. Щоправда, їхній офіційний статус – громадські помічники дільничного інспектора. Дуже нагадують американських поліціянтів – таке собі втілення мужчинського начала: обвітрені, грубуватого ліплення обличчя, поєднання упевненої в собі неспішної сили із доволі сильною енергетикою. А ще незлобивий гумор.

Живуть і працюють на межі цивілізацій та етносів – у Херсонській області, близько кордону із Кримом. Їх підтримує і голова селищної ради Віктор Маруняк, колишній учитель історії. Це тріо і виглядає у фільмі як оплот нової України, її завтрашнього дня. Істотний нюанс – село козацьке, ніколи не було покріпаченим. Бо ж часто ота рабська сукровиця ще сидить – в культурних генах, у крові самій.

Цивілізаційний розлом і в самому селі Стара Збур'ївка. Бо ж ось бомж Коля та його дружина Таня – побиті й обгризені життям до кісток і синців: ні кола, ні двора. «Закидають по руськи», звісно, хоча російська мова така ж калічка, побита-побита. Як і такий собі сепаратист, що оповідає історичні казки про Вєлікую Русь, що брала початок від Китайськї стіни… Є й п'яниці гіркі, і злодюжки – і все то те, вся округа має свої соціальні вирви. Разом з тим село красиве, хати й господарства навкруг доглянуті. 

Власне про це й фільм: усе життя українське зависло між двома цивілізаційними кодами. Чи підемо знову, як то вже було у 1920–30-ті, шляхом бидлуватого індустріалізму (заводський врочистий пейзаж, а поруч будинки для житла у стилі «баракко»), чи вигребемо на плесо історії, в якій живуть вільні і не покріпачені люди. Які не ждуть «сподіваної волі», яку принесуть із Києва, чи то Москви і навіть Вашингтона, а самі беруться міняти своє життя. Сам базис його, підмурівок. Шерифи і селищний голова ставляться до людей не як до інструменту, не як до «коліщат, вони ж гвинтики історії», а як до людей. Таких, як вони самі.

Отака новація. Невже колись ми побачимо й ігровий фільм про отаких людей? Замість от сих безкінечних новітніх псевдоукраїнських серіалів, в жилах яких тече ота рабська совіцько-феодальна сукровиця. Немає там нових героїв, от що. Немає, бо їх і не шукають, їх просто не хочуть бачити.

Віват Роману Бондарчуку і всій знімальній групі. І слава новій Україні!

До речі, міфологія не така вже й американська, попри позірну схожість. Коріння тут своє, від Запорозької Січі, від її демократичного і просто людського фундаменту.

Сергій Тримбач

28 травня, вівторок, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

27 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно»

26 травня, неділя, Червоний за ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ