f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Роман із власним «Кобзарем»

08.04.2014

Андрій Кокотюха для «Телекритики»

Стрічка «Кобзар» («Продакшн №1») зробить усі подальші намагання акцентувати на подробицях народження чи особистого життя нашого національного поета нелегітимними.

Відомий журналіст Андрій Куликов знявся в кіно. Це його дебютна роль. Режисер сказав, що актор-початківець впорався прекрасно, а сам дебютант був лаконічний: підтвердив, що лише виконував режисерські завдання. Стрічка, в якій Куликов зіграв не одну, а відразу три (!) ролі, не ігрова. Проте науково-популярний формат тут передбачав суміш власне документального кіно й докудрами, популярність яких в Україні помітно зростає, хоч західне телебачення його давно освоїло.

Менше з тим. Стрічка називається «Кобзар» (сценарій Тараса Ткаченка, постановка Сергія Сотниченка й Тараса Ткаченка), зараз триває її передпрем'єрний показ, один із них відбувся 2 квітня в кінотеатрі «Київ». Але ваш автор, так само як, напевне, й ви, купився на назву. Вирішивши: ось іще один, енний проект, випущений до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Отже, це черговий біографічний нарис. Вкотре почуємо, де народився поет, яким був його життєвий і творчий шлях, що зробив для України і як помер. Єдине, чим заспокоював себе, йдучи на прем'єру: звичного пафосу в форматі «великий Кобзар» та «національний геній» звучатиме в рази менше.

Такий, слава Богу, ювілейний тренд. Ніби зібравшись, домовившись та закріпивши слова письмовою, нотаріально завіреною угодою, автори «нової Шевченкіани» - всі, хто б за неї не взявся з нагоди ювілею, озвучують мету показати нашого національного поета, зображеного, серед іншого, на стогривневій купюрі, «живою людиною». Визначення свідомо береться в лапки, бо інакше доведеться визнати: до цього часу Тараса Шевченка дружно виставляли, як би це делікатніше сказати... «неживою людиною».

Точніше, пам'ятником собі, гранітним монументом, котрий лише боровся за незалежність України та виступав проти кріпацтва й російського самодержавства. Між іншим, радянське шевченкознавство, рудименти якого лишилися й дотепер, подавало інформацію про життя й творчість поета під таким кутом і в такому ключі, що складалося стійке враження - Тарас Григорович за життя був комуністом. І предтечею створення Української РСР та КПУ.

Тому не дивно чути критику на адресу альтернативних спроб розказати про Шевченка, зосереджуючись на особистому житті поета, стосунках із друзями, недругами, жінками та алкоголем. Найбільшої прочуханки дістали «Таємниці генія Шевченка» - дещо провокаційний, але, як на мене, в цілому досить адекватний проект каналу «1+1», реалізований Світланою Усенко. Порівняно з ним «Шевченко: від рабства до самотності» Сергія Дорофеєва та Ганни Гомонай, котрий виходив на «Інтері», сприймається лайт-варіантом втілення формату «Шевченко-людина». Можна згадати ще кілька аналогів. Та, думав я, досить цих двох, аби знати, чого саме чекати від стрічки «Кобзар», представленої студією «Продакшн №1» та створеної на замовлення Держкіно. Думаю, ви вже зрозуміли - ваш автор помилився у прогнозах.

Творці фільму нагадали очевидну істину, яка дотепер чомусь проходила повз нашу увагу. Поета Тараса Шевченка почали називати Кобзарем, по-перше, після смерті, а по-друге - відштовхнувшись від назви його першої поетичної збірки. А не навпаки. У поета й художника Шевченка, котрий вів у Петербурзі богемне життя, не було мистецького прізвиська чи псевдоніму «Кобзар». Тобто, спочатку була книга з такою назвою. Причому в фільмі звучить - варіант «Бандурист» навіть не обговорювався. Від себе додам: кобза та бандура - різні музичні інструменти, але тоді, в 1840 році, коли вийшла книга, видавець Мартус зважав не на це. Його привабила більша комерційність слова «Кобзар» порівняно з «Бандуристом». Воно коротше, не таке буденне, поєднує в собі ліризм і творчий виклик.

Словом, пан видавець не займався аж таким подвижництвом, а думав, як би на першій книзі молодого «малоросійського» митця трошки заробити. Рубль сріблом - чималенька ціна за один примірник, і книга навіть розійшлася. Написане українською викликало резонанс серед провідних російських критиків, що означає - вони таки читали на «нарєчії». Ось що значить правильний менеджмент! Простіше кажучи, грамотна розкрутка.

Глядачам пропонується погляд на особистість Тараса Шевченка через історію появи його першої книги. Від назви якої пішло друге - чи не головне сьогодні - ім'я митця. Андрій Куликов, реалізуючи режисерський задум, виступає на екрані в ролі оповідача-ведучого, далі - в тому ж вигляді, - перевтілюється в самого Шевченка, і нарешті - виконує невеличку роль... цензора, котрий мусив схвалити (або зарубати) видання «Кобзаря». Проте Куликов та інші, професійніші актори, не реконструюють сторінок біографії людини, а подають докладне й детальне відтворення історії книги, яку ця людина написала. Таким чином, зміна декорацій, певна театральність утілення й коментарі вчених-шевченкознавців працюють не стільки на згаданого вище «живого Шевченка», скільки фактично роблять живою його першу книжку.

На виході - не живий Кобзар, а живий «Кобзар». Історія появи книжки від рукопису, котрий автор викидав у кошик для сміття, до спроб перевидати й доповнити комерційно успішний проект перетворюється на зразок виробничого роману - чи виробничого фільму. Стає зрозумілішим, що особистість Тараса Шевченка складно відмежувати від його творів, у даному випадку - книжок. І всі подальші спроби робити акценти на подробицях народження чи особистого життя нашого національного поета будуть, як модно казати сьогодні, нелегітимними. Адже, як стає зрозуміло зі стрічки, особистим, якщо хочете - інтимним життям Тараса Григоровича була передусім його творчість. Роман із власним «Кобзарем» - ось головна любовна історія Кобзаря.

Фото - кадри з фільму

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали: червоний, синій, білий

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда офісних приміщень.