Іван Козленко про нараду з питань врегулювання законодавства у сфері кіноархівування
06.04.2016
5 квітня 2016 року у Держархіві відбулася нарада з питань врегулювання законодавства у сфері кіноархівування. Подаємо допис генерального директора Національного центру Олександра Довженка про подію, опублікований у Фейсбук.
Больше ада!
Сьогодні в Держархіві відбулась нарада з питань врегулювання законодавства в сфері кіноархівування.
Ініціювало нараду керівництво Держархіву.
З боку архівної служби були присутні голова Баранова Т.І., заступник голови і за сумісництвом історик-медієвіст Кісіль І.М., директор архіву Пшеничного Берковський В.Г., двоє безмовних "юриста" та ще кілька осіб, які не проронили ні слова (або з ледве чутним шамотінням роняли їх в в діапазонах, не доступних людському вуху).
З боку Мінкульту – заступник міністра Зубко Ю.П., керівник одного з департаментів Сливка Г.Р., з боку Держкіно – заступник голови Сергій Неретін, Ганна Череповська, та голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач.
Зустріч, наскільки я розумію, була покликана розв'язати непорозуміння, що призвели до останнього (в довжелезній черзі попередніх) конфлікту з архівом Пшеничного при підготовці до світової репрем'єри "Небувалого походу" (1931) в Великобританії.
Слід зразу сказати, що викладені письмово пропозиції Держархіву стосувалися не спроби узгодження суперечливого архівного та кінематографічного законодавства, а скасування в односторонньому порядку Мінкультом тих норм законів, які, на думку Держархіву, суперечать законодавству в сфері архівної справи.
Окремий (зокрема й архівний) інтерес являє собою сама дискусія, яку, не спитавши дозволу учасників, знімали та записували.
Після годинної розмови на підвищених тонах, я постарався викласти свою думку приблизно в такому вигляді:
– Треба визнати, що архівне законодавство застаріло й не відповідає сучасному розвитку технологій, зокрема в частині цифрового архівування інформації,
– Законодавство має бути змінено і підлаштовано під виклики часу, а не навпаки. Натомість нам пропонують динамічну реальність втиснути в неадекватне їй законодавство, прийняте наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років,
– Парадигма роботи архівів має бути змінена з теперішньої української "зберігати ВІД" до сучасної світової "зберігати ДЛЯ". Давайте базуватись на досвіді Франції, Британії, Німеччини, де випрацювано концепт "відкритого архіву", а не на досвіді Росії, де панує концепція "закритого архіву". Найважливіші кіноархіви світу – Французька сінематека, BFI (Британський кіноінститут. – НСКУ) – це простір, створений для людей, простір відкритості та транспарентності, де людина має почуватися комфортно й куди захоче прийти: перше, що ви там бачите – кафе, а не КПП, як в Держархіві.
– Ви ніколи не примусите людей дивитись архівні і хронікальні фільми, якщо не створите їм додану вартість, а це вже маркетинг: як створити привабливий культурний продукт, як переконати людину купити його (витратити якщо не гроші, то свій час, який теж коштує грошей), як створити атракційний образ цього продукту, бо глядач хоче отримати емоцію, а не сухий перегляд архівного матеріалу.
На всі ці риторичні по суті питання я отримав приблизно таку відповідь голови Держархіву:
– Ми працюємо з молоддю, здійснюємо її патріотичне виховання, просвітницьку роботу, працюємо в зоні АТО. Нашій аудиторії цікаво дивитись архівні фільми, вивчати так історію України.
– Але нас же цікавить те, як залучити нову аудиторію, молодь, а не лише архівістів, – опонував Сергій Неретін. – Те, що ви кажете – не цікаво молодим, їм цікаві нові форми, їхнє медіа – youtube. Вони не йдуть на такі перегляди архівного кіно, і це основний виклик часу для архіву.
Відповідь Баранової була красномовна:
– Якщо не йдуть, значить треба примусово!
І тут я подумав: да, г-жа Баранова, свого часу радник одіозного міністра юстиції Лавриновича, учасник Порогової програми Корпорації "Виклики тисячоліття" між урядами США і України дуже своєрідно розуміє виклики тисячоліття. І, схоже, більше виклики другого, а не третього тисячоліття.
Може годі вже викликати привиди минулих епох?
Іван Козленко, 5 квітня 2016 року