f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Із агентами, але без «варягів»

22.07.2016

Подаємо рецензію видання «Україна молода» на українськикй серіал «За законами воєнного часу» (реж. Максим Мехеда, Star Media).

Замість традиційного «сподобалося — не спадобалося», це кіно дійсно зачепило. Йдеться про 12 серій «За законами воєнного часу», які показували в ефірі ТРК «Україна». Згодний: одна стрічка навряд чи здатна суттєво вплинути на рейтинг каналу. Може, й телепередачі не завжди виправдовують назву, власне, самого ЗМІ. В даному випадку, все вийшло інакше.

Режисер Максим Мехеда, якого міцно прив’язав до жанру детективу один із попередніх його фільмів «За загадковими обставинами» (2009), підтвердив, говорячи спортивною мовою, клас своєї гри. Нинішня робота дає максимально закручену картину від середини літа до 18 вересня 1941-го, коли радянські війська змушені були залишити Київ.

Актуальним цей сюжет став насамперед тому, що менш за все показано безпосередню оборону на приміських рубежах, де невиправдано й чисельно клав голови Південно-Західний фронт генерала Михайла Кирпоноса. Тут ідеться про «гібридну війну», основну місію в якій відведено наперед завербованим німцями в столиці тодішньої республіки тутешнім агентам та професійним диверсантам «звідти». Ці «кроти» сиділи не в останніх кабінетах міліції, держбезпеки та військової розвідки. Нічого вам не нагадує з нашої найновітнішої історії?

Для компанії Star Мedia, яка частково працює на Троєщині, в корпусах Film.ua, важливий масштаб СНД і Балтії. Втім, як і в серіалі семирічної давнини, Мехеда зберіг саме українську ауру. Звісно, аборигенам старшого покоління не складно було запідозрити, що бачимо не завжди київський пейзаж. І дійсно, доволі «натури» відзняли в Чернівцях і Бердичеві, адже серед сучасних архітерктурних «перлин» 6-мільйонного мегаполіса нереально відтворити вулиці й адміністративні будинки тієї пори. Головним же успіхом, як для вітчизняного глядача, вважаю те, що практично всі образи серіалу втілили наші земляки.

Тут, скажімо, такі зірки, як Володимир Горянський, Тамара Яценко, Сергій Романчук, Віктор Сарайкін, Давид Бабаєв, чий немов сімейний тандем із Соф’єю Письман — знахідка для кадрів довоєнної київської «комуналки». Дарма, що згадані ролі номінально не головні. Біля екрана ти значно пильніше стежиш за тими, хто прихистить малу дитину, викраде цілком секретні папери із сейфа чи підірве комунікації. А це зіграти теж треба вміти. Особливо, коли «свій до болю хлопець» виявляється перевертнем у червоноармійській гімнастерці й, навпаки, потенційний шпигун насправді знешкоджує засланих козачків. У цих амплуа постала когорта з Театру на Лівому березі — Олександр Кобзар, Костянтин Костишин, Олексій Тритенко, Микола Боклан, Андрій Самінін, плюс майстри з Молодого театру (Дмитро Суржиков, Олександра Сизоненко, Борис Георгієвський), Нового театру на Печерську (Олександр Крижановський, Ігор Рубашкін), інших сценічних колективів столиці.

А що ж головні персонажі? На щастя, вони в українському обійсті не сприймаються зальотними варягами. Без усяких «понтів» — бувалий водій спецгрупи Григорій Федоренко, в якого потрібних знайомих — пів-Києва. Хоча в багатющій фільмографії улюбленого багатьма актора Олександра Панкратова-Чорного цей жанр лише вдруге після «Десяти років без права листування» (реж. Володимир Наумов, 1990). Євгена Воловенка ми не встигли забути від не таких давніх наших стрічок, як «Поцілунок» та «Нахабка». Його воєн’юрист другого рангу Іван Рокотов — людина обов’язку, геть позбавлена більшовицьких слоганів. Та й загалом, військову прокуратуру подано по-бойовому, а не через, даруйте, спікерів на ток-шоу, як тепер.

Підступним місцем для Мехеди-постановника була супутниця Рокотова в усіх передрягах Свєта Єлагіна. Акторка Катерина Климова (до речі, корінна москвичка) баражує між учорашнім слідчим у спідниці Дніпропетровського УГРО та несподіваною спокусою для Рокотова. Втім, куди без кохання навіть за лічені кілометри до лінії фронту? Надто коли композитор Володимир Кріпак, родом із Кіровограда, наповнив жорстку фабулу зворушливим ліричним саундтреком. А найдраматичнішу долю бригвоєн’юриста Миколи Мирського передав син народного артиста України Георгія Дрозда — Максим. Чинних одеситів розпізнаєш завжди, а не лише в «Ліквідації», де Дрозд-молодший був бандитом на ім’я Толя-Живчик.

До творчої групи не бракує й нарікань, зокрема, офіцери з надр зруйнованих кварталів щодня сяють, як з-під леза відомої фірми. Так не буває. У цілому ж декорації та діалоги відповідають моменту облоги та евакуації. У шкільні роки мені про те розповідав дід. Підполковник Абрам Шефтельов зі своїми товаришами по службі вивозив під бомбами 408-й Окружний госпіталь КОВО — лікарів, персонал, поранених.

«Україна молода», 19 травня 2016 року

ЦИРК-ТЕАТР “НУР” ПРОГРАМА ПІД НАЗВОЮ “МИРУ ТОБІ, УКРАЇНО!” 2019-09-27

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ