f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Відбулася акція солідарності із Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком

26.08.2016

25 серпня 2016 року на Поштовій площі поруч із Річковим вокзалом відбулася акція солідарності із Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком.

Рік тому українських громадян, викрадених у Криму ФСБ, було засуджено Кавказьким окружним військовим судом у Ростові-на-Дону за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. Кінорежисеру Олегу Сенцову присудили 20 років ув’язнення, Олександрові Кольченку – 10 літ.

25 серпня 2015 року – у день оголошення вироку – акцію на підтримку Олега Сенцова і Олександра Кольченка проводили у Києві перед холодним, німим, фактично неживим посольством Російської Федерації в Україні. Прийшло чимало кінематографістів. Саме під час акції й стало відомо про жорстокий вирок, який жодні апеляції відтоді не змінили – бо ж і вчинений він був поза правовим полем. З тоталітарної необхідності.

Цього разу – за рік по судилищу – людей на акцію солідарності зібралося небагато. Учасників і журналістів – головно представників телеканалів, що взяли групу активістів із невеликими плакатами у півкільце, – було ледве не порівну. Відверто мало було і кінематографістів (частково завадив прибути Пленум Правління НСКУ, завершення якого припало на початок акції).

З-поміж кінематографістів вирізнявся Артем Мостовий, який допомагав учасникам налаштовувати мікрофон, аби їх виступи могли лунати не лише над шумом автотранспорту, а й над гучними ритмами «вокзальної» музики. Була і продюсер Анна Паленчук.

Раз по раз до групи активістів підходили випадкові перехожі, приваблені зібранням камер. Двоє дівчаток, які не знали, хто такий Олег Сенцов, загорілий хлопець, що прагнув потрапити до кадру, відвідувачі розташованого неподалік «Макдональдсу» із кавою та наїдками у руках, група туристів – усі вони радо посміхалися у численні об’єктиви, ледь забачивши їх.

Дисонанс між концентрованим болем виступів, у яких йшлося про насильство, вчинене над українськими громадянами, і веселістю навколишнього відпочинкового серпневого життя став яскравою ілюстрацією нашого існування останніх років, в якому війна сусідить із небажанням її помічати, прагненням забути, викреслити з пам’яті.

Виступи ж учасників акції переконували в тому, що забувати про долю Олега Сенцова і Олександра Кольченка, відправлених бранцями углиб Росії, – не слід. Говорили Геннадій Афанасьєв, що згадував нещодавнього листа Олега Сенцова – свідчення його громадянської мужності й незламного характеру, Наталя Каплан, яка подякувала тим, хто прийшов, російський адвокат Ілля Новіков. Він вишуканою українською мовою поінформував, що розробка справи «терористичної групи» Олега Сенцова триває – нині російська влада шукає нових жертв-кримчан...

Правозахисник Максим Буткевич зачитав листа Олександра Кольченка, отриманого нещодавно: про умови перебування в ув’язнненні. Олександр Кольченко багато читає: Михайла Коцюбинського в російському перекладі, Тараса Шевченка, Ярослава Гашека, Сервантеса. Нині взявся за «Воскресіння» Льва Толстого. Зв’язку із зовнішнім світом при тому довгий час майже не мав – листи місяцями затримували, не передавали.

Присутніх закликали писати Олегу Сенцову та Олександру Кольченку (російською мовою, інакше тюремна цензура не пропустить), аби підтримати їх, вирвавши з інформаційної ізоляції. Дати зрозуміти бранцям, що їх пам’ятають і чекають на їхнє повернення, – це те найменше, що може зробити кожен.

Завершили акцію солідарності виконанням гімну України. Спільно із Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком: присутні підспівували запису їхнього «виступу» після оголошення вироку у російському військовому суді.

Голоси Олега Сенцова і Олександра Кольченка лунали найгучніше. Варто і далі чути їх, попри гучне повсякдення нібито мирного життя.

Сергій Васильєв

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН

19 травня, неділя, Червоний зал РОДИННИЙ КІНОЗАЛ