За що в Україні заборонили український фільм «На краю безодні»?
09.11.2016
24 жовтня 2016 року Державне агентство України з питань кіно повідомило про відмову в державній реєстрації і виданні прокатного посвідчення українському фільму «На краю безодні» Володимира Савельєва на підставі рішення експертів, які знайшли у фільмі порушення статті 15-1 закону України «Про кінематографію».
Подаємо статтю Олексія Росовецького, «Телекритика» який подивився фільм, що оповідає історію створення радянської ядерної бомби, і вважає, що в цьому випадку погарячкували всі: і режисер Володимир Савельєв, і чиновники, які заборонили його дітище.
Олексій Росовецький, «Телекритика»
«На краю безодні» – серіал з чотирьох епізодів тривалістю 40 хвилин (тобто фактично тригодинний фільм), поставлений українським режисером Володимиром Савельєвим. Фільм знято на приватні кошти, у бюджеті немає жодної державної гривні.
Сам 79-річний постановник-орденоносець є заслуженим діячем мистецтв Чуваської АРСР, народним артистом Абхазької АРСР і України. Одним словом, вагома фігура у вітчизняному кіно. Глядачі середнього віку можуть пам’ятати його двосерійний пригодницький телефільм «Капітан Фракасс» 1984 року з Олегом Меньшиковим у головній ролі. Останні роки Савельєв «пробиває» фільм про гетьмана Калнишевського, зараз працює над сценарієм серіалу про Сталіна.
Власне кажучи, за Сталіна Савельєв і поплатився: серіал «На краю безодні» розповідає про те, як Йосип Віссаріонович створював радянський ядерний щит. Незважаючи на те що сам режисер наполягає, що його фільм передусім – антивоєнний, у Держкіно є формальні причини заборонити прокат серіалу. Все ж в країні повним ходом йде декомунізація, на тлі якої екранні Сталін, Хрущов і Берія, виглядають, м’яко кажучи, недоречно.
Та забороняти фільм лише тому, що він розповідає про інтриги всередині радянського керівництва – однаково, що заборонити «Огидну вісімку» Тарантіно не за сцени одностатевого сексу й іншого живописного насильства, а тому, що один з персонажів фільму офіцер конфедератів і в історичній перспективі глобально неправий. Так що давайте спробуємо розібратися з серіалом Володимира Савельєва без емоцій і неупереджено.
По-перше, не можна заперечувати, що постановнику стала на заваді його «радянськість». Наприклад, Йосипа Сталіна і ведучого в кадрі, який постійно артикулює «ми», маючи на увазі СРСР, грає один актор – Йосип Лагідзе. Тому під час перегляду важко позбутися відчуття, що аудиторія цього фільму, що заблукав у часі, – однолітки режисера, які ностальгують за фільмами Юрія Озерова.
Крім того, як людина ґрунтовна, Савельєв перелопатив джерела – у його робочому кабінеті на студії Довженка не може не впасти в око 12-томник творів «батька народів». Ретельно дослідивши інтриги кремлівських вождів, Савельєв у результаті зробив найгірше, що лише міг зробити в цій ситуації: виліпив кінообрази своїх героїв далекими від звичного канону. Ми звикли до маніяка Сталіна, який страшно обертає очима, і до демонічного кінообразу Берії в його зловісному пенсне. А тут повний злам шаблонів. Сталін у Савельєва – лукавий і дуже розумний інтриган, Берія показаний реформатором партії, а Хрущов – дурнем і блазнем, але з руками по лікоть у крові. Достатньо несвоєчасне прочитання.
По-друге, збиває з пантелику жанр серіалу. Найбільше «На краю безодні» нагадує документальний фільм з масою архівного матеріалу, закадровим текстом і навіть ведучим, що коментує події в кадрі. Та як для документального фільму, в ньому забагато dramatization – інсценівок описуваних подій. І тут виникає абсолютно дикий дисонанс.
Як для документального фільму з dramatization-сценами, «На краю безодні» вирізняється непоганим кастингом: усі актори дуже схожі на свої історичні прототипи, хіба що Микита Сергійович Хрущов надмірно вилуплює очі, а Петро Леонідович Капіца говорить і тримається, як колгоспний тракторист. У всьому іншому фільм недалеко втік від типового серіального продукту – другий план відсутній взагалі, декорації театральні (чого лишень варта британська телефонна будка, намальована на заднику, – вона символізує, щоб ви розуміли, Лондон як місце дії), актори розмовляють шкільною англійською з жахливим акцентом, причім їхні діалоги для чогось дублюються російською.
Так що незважаючи на кілька вельми симпатичних сцен, з художньої точки зору серіал «На краю безодні» безумовно не є одкровенням. Як документальний серіал він теж, м’яко кажучи, слабенький: всі ці кадри кінохроніки ми бачили вже багато разів, а ведучий озвучує всім давно відомі факти. То який же можна зробити висновок після того, як ви подивилися усі чотири епізоди цього серіалу?
Що Держкіно займається тим, що стріляє по горобцях з гармати. Кіноглядач, як відомо, голосує гривнею, так що яку касу зібрав би в прокаті цей фільм – цікаве запитання. Щоправда, не здивуюся, якщо телеглядач віддасть перевагу «На краю безодні», а не документальним фільмам ВВС. Та забороняти його до прокату – створювати навколо цього фільму невиправданий ажіотаж, що зайвий раз підтверджується статтею, яку ви зараз читаєте.
Як розповів «Телекритиці» Володимир Савельєв, фільм вже продано в Росію, тривають переговори ще з двома країнами, і я зовсім не здивуюся, якщо в закордонному телепрокаті «На краю безодні» позиціонуватиметься як фільм, що постраждав від української цензури. Тобто наші цензори з Держкіно самі ж роблять серіалу найкращу рекламу – після того як режисер викладе своє дітище в мережу, його подивляться навіть ті, хто не збирався цього робити.
Олексій Росовецький, «Телекритика», 26 жовтня 2016 року
ДОВІДКОВО
Стаття 15-1 Закону України «Про кінематографію» передбачає, що в Україні заборонені стрічки, серед позитивних героїв яких є співробітники (у тому числі колишні або позаштатні) радянських органів безпеки, а також ті фільми, сюжет яких безпосередньо або опосередковано пов’язаний з діяльністю радянських органів безпеки, і ця діяльність представлена у фільмі як позитивна.
Відтак, той факт, що «Берія показаний реформатором партії» та є радше саме таким «позитивним персонажем», є досатньою причиною для обов’язкової – згідно із нормою закону – заборони стрічки Володимира Савельєва для демонстрування та розповсюдження в Україні.
Редакція сайту НСКУ