f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Волинське Полісся дочекалося…

25.12.2016

Лариса Брюховецька, "Дзеркало тижня"

Те, що з величезного масиву сучасної української прози телеканал "1+1" обрав "Століття Якова" Володимира Лиса і поставив за ним чотирисерійний фільм, може видатися дивом. Адже досі в ігровій продукції телеканалів переважали побутово-кримінальні сюжети про сучасну дійсність. І тут несподівано маємо чітко окреслену географію (навіть у титрах вказано: Волинь, Любомльський район, село Загорани), і сучасність, яка стає тільки приводом для ретроспекції у складний період волинського життя міжвоєнного періоду, коли ці землі були в складі Польщі.

Історики — як польські, так і українські — досить ретельно досліджували й продовжують досліджувати цю болючу тему, прагнучи пояснити причини Волинської трагедії, актуалізованої сьогодні в Польщі постановою Сейму про геноцид польського населення на Волині, а тепер ще й фільмом Войцеха Смажовського. Однак українське кіно досі не виявляло зацікавлення цими подіями. Якщо не рахувати документальної стрічки "Береза Картузька" Юрка Лугового з Монреаля, то "Століття Якова" стало першою спробою і, з'явившись на телеекрані майже одночасно з прем'єрою "Волині" Смажовського, стало незапланованою нашою кінематографічною відповіддю в неформальному діалозі двох сусідніх кінематографій.

Юрій Андрухович, переглянувши перші післяпрем'єрні публікації про "Волинь", робить сумний висновок: якщо рекомендації "польської сторони" режисер Смажовський ще сяк-так вислуховував, то з українцями та Україною він не спілкувався взагалі. Тобто діалогу, а з ним і правди, він не шукав. Він зробив фільм про країну, якої зовсім не знає (ні мови, ні історії, ні культурних кодів) і якою, смію припускати, насправді зовсім не цікавиться.

А чи знаємо ми самі драму Волині середини 1940-х? Адже за радянських часів не можна було навіть згадувати про криваві розправи над мирним населенням, які чинили поляки у волинських селах. А сьогоднішнє покоління з подивом дізнається, що на їхній питомо українській території чинився "геноцид поляків". Вони навіть уявлення не мають, чому тут були поляки, чому вони тут жили, як велося волинському населенню за часів Польщі. Я, наприклад, не з літератури, а з розповідей батька знаю, що він змушений був покинути польську гімназію через дискримінацію його як українця.

Якби продуценти серіалів мали в штаті уважних редакторів, можна було б уникнути й драматургічних ляпів (наприклад, донька Якова й Зосі, яка народилася значно пізніше за дитину Уляни, у фільмі виглядає старшою, і звинувачує батька Якова в тому, що не помстився за смерть матері та меншого братика, так серйозно, що дорослий позаздрив би). Узагалі з віковими параметрами героїв у "Столітті Якова" значні натяжки. Рука свербить, аби називати помилки ще і ще, бо ж екран, це не проза, де натяжок читач може і недогледіти, тут має все бути, як в житті.

Та все ж таки, несподіванку, яку запропонував глядачам канал, не перекреслити. Це його перший крок до освоєння української теми. Нехай не в усьому вдалий, але не знецінюймо зусиль і бажань знімати кіно про нас і наше минуле. Як би хто до цього не ставився, минуле має бути озвучено і пережито. У кіно у тому числі.

Лариса Брюховецька, "Дзеркало тижня", 8 жовтня 2016 року, №36

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ