f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Я палю свій Кобзар…»

03.01.2017

31 грудня 1892 року народився поет Михайль Семенко.

Сергій Тримбач

Михайль Семенко (1892–1937) був не тільки поетом, а й одним із провідників народжуваної вітчизняної кіноіндустрії: у 1924–1927 роках працював головним редактором – спершу Одеської кінофабрики, потому ВУФКУ.

У 1926-му – редактор фільму «Тарас Шевченко», що є цікавим фактом, оскільки Михайль Семенко – автор провокативної збірки «Кобзар» (1924), і не раз закликав зіпхнути «батька нації» з «корабля современности» (точнісінько так російські футуристи вважали за необхідне повестися з Алєксандром Пушкіним).

Був він і одним із фундаторів кіногромадської організації ВУАРДІС (Всеукраїнська асоціація режисерів, драматургів і сценаристів), згодом – ВУОРРК (Всеукраїнське об’єднання робітників революційної кінематографії), де виконував обов’язки заступника голови правління.

А пізніше, уже в ролі головного редактора журналу «Нова ґенерація», Михайль Семенко в кожному номері виділяє місце статтям про кіно (див. Микола Сулима. Книжниця у семи розділах. – Київ: Фенікс, 2006. – С. 275–279).

Юрій Яновський полишив доволі виразний портрет Михайля Семенка та його ролі у становленні вітчизняного кіно. «Михайль, – читаємо у «Майстрі корабля», – мій колишній метр. А загалом – він ватажок лівих поетів нашої країни. Футурист, що йому завше бракувало якоїсь дрібниці, щоб бути велетнем. Я його любив, коли когось цікавить моє ставлення до нього. Він приходив щодня на фабрику, викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав, залишаючи пах «Kapsten’a» з люльки. Якийсь живчик, вогник вічно можна було відчути в ньому…»

Ім’я Михайля Семенка асоціюється передусім з явищем українського футуризму, вітчизняного авангарду загалом. Усе почалося ще 1914 року, з виходом поетичних збірок «Дерзання» та «Кверо-футуризм». Виклик традиціям, особливо ж тим, що видавалися засадничими, фундаментальними. У маніфесті «Сам» спантеличений український читач міг прочитати таке: «Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно... Ти підносиш мені заялозені мистецькі «ідеї», й мене канудить. Чоловіче, Мистецтво є щось таке, що тобі і не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва [...]».

А закінчувався той маніфест і зовсім скандально: побажанням смерті «щирому» українському мистецтву. «Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята (у 1914-му відзначалося 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. – С.Т.). Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникнути сього святкування. Я палю свій „Кобзар”».

Не дивно, що подібні маніфестальні заяви викликали гострий осуд – особливо ж з боку діячів традиціоналістського штибу. «Обмежена гама дегенерата», «символ українського розкладу і цинізму, продукт отого патріотичного хамства, що хапається за всі найновіші лозунги, не знаючи їм змісту» (М.Сріблянський) і т.д. і т.п. (цитую за вид. Олег Ільницький. Український футуризм. 1914–1930. – Львів: Літопис, 2003. – С. 28–31).

Конфлікти із письменницьким середовищем супроводжували й подальшу літературну долю Михайля Семенка. І в цьому певна суголосність його з Олександром Довженком. Основне в тих конфліктах – підозра, що усі оті модерні «вибрики» насправді шкодять справі розвитку національно-культурної справи. Європа – добре, одначе в міру... Бо, як писав Микола Євшан, у підсумку «українське слово попадає в наругу», «його безчестять люди в ім’я „вищої культури”».

Михайль Семенко вочевидь симпатизував Олександру Довженкові. Про це, зокрема, свідчить його відповідь на Довженковий «Арсенал». Початок такий:

«АРСЕНАЛ»

Ол. Довженко – не геній, а
робітник.
Але робітників таких у нас –
жменя,
а навколо – смердяковський галас
і поліщучий
крик.
«Арсенал» – не шедевр,
картина.
І все ж таки... скільки стерва
на радянській
Україні...

(Див. Сергій Тримбач. Олександр Довженко. Загибель богів... – Вінниця, 2007. – С. 122–134).

Сергій Тримбач

Перший Кіноогляд оголосив переможців

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05