f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Лариса Шепітько. Сходження

07.01.2017

Сергій Тримбач

6 січня 1938 року в Артемівську (Донецька область) народилась кінорежисер Лариса Шепітько (1938–1979).

У 1954 році закінчила школу у Львові. 1955-го вступила на режисерський курс ВДІКу до самого Олександра Довженка, після його смерті курс узяв собі М.Чіаурелі. От сі два полюси – максималіст, геній Довженко і професійний пристосуванець Чіаурелі напевно щось визначили в її моральному кодексі: пристосуванство викликало у неї світоглядний спротив...

Фільм Лариси Шепітько «Восхождение» (1976), за повістю Василя Бикова «Сотников» – одне з найсильніших моїх кіновражень у житті. Історія двох партизан, Сотникова (Борис Плотников) і Рибака (Владимир Гостюхин), які потрапили в полон до німців, перетворюється на євангельську чорно-білу притчу про месію, людину з максималістським етичним комплексом, і людину, чий візерунок долі нагадує зрадництво Іуди, хоча за великим рахунком він вирішив просто жити...

Ні Шепітько, ні я, типовий глядач тогочасний, Рибакові цього вибачити не могли... Тієї миті, коли душа Сотникова почала возноситись в небеса, моя власна душа у спраглій тиші Червоного залу Будинку кіно сягнула вищої точки. То був справді Катарсис, справжнє очищення душі.

А потім з’явилась вона – і це було ще одне потрясіння. Жінка неземної краси, хоча краса та була притушкована звичним кінорежисерським «прикидом». Розмова з нею, її розповідь були надзвичайно цікавими. Зокрема, в її оповіді була присутня і «Матера», фільм, над яким вона вирішила працювати (за знаменитою тоді повістю Валентина Распутіна «Прощание с Матерой»).

2 липня 1979 року Шепітько, оператор В.Чухнов, художник Ю.Фоменко рано вранці виїхали (на вибір натури, здається) автомобілем «Волга» і невдовзі врізались в зустрічну вантажну машину. Смерть сталась миттєво, коротка і невимовно страшна.

З нею пішов цілий світ. Її чоловік, так само знаменитий режисер Елем Климов (у роки Перебудови він очолить Спілку кінематографістів СРСР), завершить роботу над фільмом, який вийде у прокат 1981-го під символічною назвою «Прощание». Зробить він і документальну стрічку «Лариса» (1980), змонтовану з фрагментів фільмів Шепітько та розмов з її колегами і друзями.

У 1979 році я був у Мінську, на кіностудії (робив інтерв’ю з режисером Валерієм Рубінчиком, Царство йому небесне!). Рубінчик підвів мене до якогось чоловіка і сказав: «Этого актера вы знаете по одному очень знаменитому фильму. Скажите, кто это?» Я придивився: ніц, уперше бачу. Виявилось, що це Борис Плотников, той самий Сотников у «Восхождении». Він був абсолютно не схожим на свій екранний персонаж! Плотников пояснив: так, він і сам собі дивується. Одне із пояснень його: Шепітько знімала фільм послідовно, епізод за епізодом, як у фільмі, поступово виводячи акторів на потрібний емоційно-психологічний режим... Так що у підсумку вони самі од себе відривались, піднімались у нові і незвідані висі.

В.В. Цвіркунов, який був директором Кіностудії імені Довженка у 1962–1973 роках, говорив мені, що десь у 1963–1964-му році переконував Шепітько стати до роботи у Києві. Її відповідь була такою: не та студія, надто багато на ній пристосуванців, людей, далеких від мистецтва. Боялась усім тим інфікуватись... Жаль, бо ж якраз тоді атмосфера студії почала радикально змінюватись. Звичний її максималізм...

Вона зняла зовсім небагато фільмів («Зной», «Крылья», «Ты и я», «Родина электричества», «В тринадцатом часу ночи», «Восхождение»). В історії кіно залишились – і її фільми, і її образ: жінки надзвичайної краси, надзвичайної зосередженості на високих, небесних істинах, які прагнула осягнути.

Сергій Тримбач

21 листопада, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України ЛЕОНІДА АНІЧКІНА (з нагоди 80-річчя від Дня народження)

22 листопада, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ

22 листопада, середа,Синій зал ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ