f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Свій голос» — про унікальний дитячий хор «Щедрик»

28.01.2017

16 жовтня 2016 року у столичному кінотеатрі «Кінопанорама» відбувся показ документального фільму Сергія Маслобойщикова «Свій голос» — про унікальний дитячий хор «Щедрик», якому цьогоріч виповнюється 45 років. 

Марія Сулима, «Україна молода»

І слово унікальний тут абсолютно виправдане. Дивіться самі. У репертуарі цього дитячого колективу близько тисячі творів, причому зовсім не дитячих, зокрема авторства Олів’є Мессіана та Валентина Сильвестрова. 

Усі твори діти виконують тільки мовою оригіналу, серед них є навіть японська. 

Водночас не всі, хто співає у «Щедрику», знають ноти, що не завадило колективу здобути гран-прі на всіх міжнародних конкурсах, у яких він брав участь. До речі, на запрошення УЄФА «Щедрик» знявся у кліпі й виконав пісню Who Wants To Live Forever гурту Queen. 

У стрічці «Свій голос» — жодного слова про численні міжнародні нагороди «Щедрика», про гастролі світом після 90-го року, коли він став виїзним, і незмінний успіх тих гастролей. 

Попри те, що у фільмі багато йдеться про епоху, в яку народився «Щедрик» і якій фактично протистояв, борючись за своє існування, основна увага зосереджена саме на учасниках колективу і музиці: пісні, дитячі голоси, від яких, без перебільшення, мурашки по шкірі. 

З перших акордів кантати Stabat Mater Перголезі за диригування геніального Романа Кофмана важко повірити, що співає звичайний дитячий хор. 

— Що вони співають? Що вона змушує їх співати? 

Це спогади Ірини Миколаївни Сабліної, першого диригента і фактично засновниці «Щедрика». У владних кабінетах радянської епохи, коли всі і вся співали пісні про Леніна і партію, не розуміли репертуару цього дитячого колективу. 

Для контрасту у фільмі звучать пісні про вождя всіх народів у виконанні хору дорослого — взірця правильного радянського колективу з правильним репертуаром. 

— «Щедрик» починав із двійки. Ми співали не те, ми співали не так, — згадує Ірина Миколаївна. 

Поруч із хоровими студіями на кшталт ленінградської «Онучата Ілліча» вони справді звучали занадто по-європейськи.  

— Гнати цю плісняву звідси, гнати! — і далі згадує Ірина Миколаївна. 

Ця тендітна, але сильна жінка досі не має жодного звання. Хоча, здавалося б, і влада давно вже змінилася... Ні, про це у фільмі жодного слова, жодного нарікання. Мабуть, замість нагород і прихильності сильних світу цього вона має дещо більше — безмежну любов своїх учнів. 

У фільмі чимало спогадів самих хористів, що абсолютно щиро дякують своєму наставникові: «Не було б вас, і мене не було б», «Спасибі, що ви є в моєму житті». Воно й не дивно — Ірина Сабліна поіменно згадує своїх учнів, згадує як їхні проблеми, так і якісь смішні моменти. 

До речі, Ірина Миколаївна прийшла на прем’єру разом із чоловіком — видатним диригентом Романом Кофманом та дочкою Маріанною, що нині керує колективом. Також у залі були присутні як колишні, так і теперішні учасники «Щедрика». 

У самій стрічці різні покоління відділити одне від одного практично неможливо. Ті, хто був його частиною, досі зустрічаються, досі пам’ятають репертуар, досі можуть заспівати разом. І колись вони нічим не відрізнялися від тих малих дітей, чиї голоси у «Щедрику» звучать нині.  

Перед прем’єрою фільму історик Вадим Скуратівський феномен цього дитячого колективу пояснив так: «Дитина чотирьох років має лінгвістичні інстинкти, яких не мають академіки. Тож не дивно, що дитячі голоси можуть повідомляти, що є гармонією цього світу». 

Окрім абсолютно фантастичних голосів, режисер фільму особливо зосереджує увагу на самих дітях — їхніх очах, емоціях. Дітях, що співають серйозні пісні, дітях, із вуст яких навіть «Іди, іди, дощику» звучить надзвичайно. 

Утім, діти є діти, тож саме завдяки їм у стрічці є з чого посміятися. Попри таку серйозність на сцені у житті вони по-дитячому сваряться: хто краще співає — дівчатка чи хлопчики — і чи взагалі потрібні хлопчики у хорі, хто бере вищі ноти... 

Сьогодні «Щедриком» керує Маріанна Сабліна — дочка Ірини Миколаївни. Вона пригадує, що з дитинства батьки і музика — це нерозривна асоціація, пригадує, як малою засинала під татові фонограми. 

У картині багато хроніки. Це і відео з домашнього архіву родини Кофманів — репетиції, концерти, а ще кадри з того життя, кадри епохи, з якої геть випадав дитячий колектив із європейським репертуаром.  

Хай про це у фільмі жодного слова, але не можу не згадати про сучасні реалії хору. Відомий на весь світ «Щедрик» — досі самодіяльний колектив, простий гурток при Палаці дітей та юнацтва, що навіть не має свого приміщення. 

Хор уже не раз звертався в різні інстанції, щоб одержати статус хорової студії: так діти мали б можливість здобувати відповідну музичну освіту. Утім, вітчизняні чиновники у геніальність «Щедрика» не вірять і досі. 

На фото: Ірина Сабліна та Роман Кофман на презентації фільму. (Світлина автора)

Марія Сулима, «Україна молода», 18 жовтня 2016 року, №131

21 листопада, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України ЛЕОНІДА АНІЧКІНА (з нагоди 80-річчя від Дня народження)

22 листопада, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ

22 листопада, середа,Синій зал ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ