f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Про війну та любов: миколаївська «Школа №3» на Берлінале

16.02.2017

15 лютого 2017 року на Берлінському міжнародному кінофестивалі відбулася прем'єра українсько-німецького фільму "Школа №3". Герої фільму розказали глядачам в Берліні про психологічні наслідки конфлікту на Донбасі.

Інга Пилипчук, DW

Після показу фільму оплески не вщухали декілька хвилин. Так глядачі "Берлінале", серед яких було багато школярів старших класів, зустрічали українських героїв фільму "Школа №3" у Берліні. 11 підлітків із Миколаївки разом із німецьким режисером Георгом Жено та українським оператором Христиною Лизогуб відвідали німецьку столицю та взяли участь у обговоренні фільму, який показали у секції Generation 14plus.

Фільм "Школа №3" був знятий у німецько-українській копродукції, режисерами виступили німець Георг Жено та українка Єлизавета Сміт. В основі стрічки – п'єса "Миколаївка" "Театру Переселенця". Над цією виставою Георг Жено працював разом з українським драматургом Наталією Ворожбит.

Як у театрі, так і на кіноекрані ми бачимо 13 школярів із Донбасу, які розповідають історії зі свого життя. Вони показують глядачам важливі для них предмети: шолом для катання на мотоциклі, гардину з дитинства, статуетку Ейфелевої вежі.

За цими, на перший погляд, буденними речами приховуються глибинні особисті переживання – перше кохання, мрії про свободу та щастя. У фільмі ми також спостерігаємо, як підлітки ходять на побачення, зустрічають закати сонця, п'ють вино та розмовляють про життя. Постійний фон зйомок – пострадянські ландшафти, класні кімнати, шкільні коридори.

Миколаївка найбільше постраждала від потужних воєнних дій улітку 2014-го. Але ми не бачимо на екрані обстрілів або зруйнованих будівель. Сліди війни набагато глибші – вони у монологах дітей. У когось війна відібрала перше кохання, у когось друга, комусь довелося шукати відповіді на такі запитання, як: "Чи зможу я вбити людину?"

Мовне питання

Після показу фільму Георг Жено висловив свою подяку всім учасникам проекту та особливо його колезі Єлизаветі Сміт, яка не змогла приїхати на "Берлінале", бо декілька днів тому народила дитину. Жено та Сміт познайомились у Миколаївці у 2014-му, коли у якості волонтерів допомогали відбудовувати школу №3. Жено звернувся до публіки з проханням не забувати про Україну в цей важкий час.

Першим запитанням до героїв фільму було, якою мовою вони спілкуються і чи має це для них значення. Спочатку виникла пауза і жоден із гостей фестивалю не хотів відповідати на це запитання. Але потім Данило Притула, один із героїв фільму, сказав: "Ми можемо розмовляти українською мовою – а можем говорить на русском языке". Данило розповів публіці, що всі діти вчать обидві мови з дитинства.

Німецько-українська письменниця Катя Петровська похвалила всіх учасників та висловила подяку команді фільму. "Ваші герої ведуть себе так, наче зовсім не помічають камеру. Я вражена, які вони справжні на екрані та як багато знають про любов". Петровська також зауважила, що не уявляє собі, щоб німецькі підлітки так відкрито говорили про свої переживання.

Наступним пролунав коментар із зали від дівчини, яка сама родом із Донецька. Вона зізналася, що теж пережила війну та все, що побачила та почула, їй до болю знайоме. Вона запитала миколаївців, чи стикалися вони з негативним ставленням до себе в інших містах України.

Театр та кіно – це не все

Школярка Вікторія Городинська розповіла, що усюди, куди вони приїзжали з "Театром Переселенця", їх зустрічали дуже тепло. "У Києві та Львові глядачі були в захваті. Цікаво, що єдине місто, де нас приймали не дуже добре, це – Сєвєродонецьк. Нам навіть казали там, що, може, наші історії вигадані. Я думаю, що людям там було просто занадто боляче слухати про війну, адже вони самі її пережили. Цей як бити молотком по пальцю, який вже болить".

Городинська зауважила також, що інколи в інших містах України можна зустріти людей, які не люблять "донбаських". "Але дурні люди є скрізь. Через це не можна робити висновки про все місто або всіх людей,"  додала вона.

Вистава "Миколаївка" та фільм "Школа №3"  не єдині проекти, якими займається Жено. За допомогою інших волонтерів з України, Німеччини та інших країн світу йому вдалося запровадити біля 20 культурних ідей у Миколаївці. Це – фотомайстерня, театр тіней та ін.

Вікторія Городинська разом із іншими школярами видає наразі першу в Миколаївці незалежну газету "Голоси Міста". Цей проект підтримується німецьким фондом taz Panter Stiftung. Нещодавно у "Школи №3" з'явилася партнерська школа у Відні. У вересні миколаївці планують відвідати Австрію та показати там свою документальну виставу.

Солідарність з Олегом Сенцовим

Деякі з героїв фільму вже закінчили школу і поступили в університети у Києві та Львові. Жено зараз працює над новою документальною картиною під робочою назвою "Діти та військові" разом із українскою режисеркою Любов'ю Дураковою.

Під час дискусії творці фільму висловили також свою солідарність із ув'язненим в Росії українським режисером Олегом Сенцовим. Вони порадили глядачам подивитися документальний фільм Аскольда Курова "Процес", що став спеціальною подією цьогорічного "Берлінале".

А найбільш зворушливим стало звернення оператора Христини Лизогуб до публіки. Вона розповіла, що поїхала в Миколаївку, тому що хотіла дарувати любов. І там вона познайомилася з людьми, яким в той момент ця любов була дуже потрібна. "Тепер я знаю точно: Даруйте любов, і вона повернеться до Вас більше, ніж на 100 відсотків!", – сказала вона.

Інга Пилипчук, DW, 16 лютого 2017 року