f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Українське кіно на початку 2017 року: конспект круглого столу

09.03.2017

3 березня 2017 року в Інституті Горшеніна відбувся круглий стіл на тему “Що відбувається в українському кінематографі в 2017 році?”. LB.ua пропонує конспект виступів учасників заходу: голови Держкіно Пилипа Іллєнка, народного депутата і голови Комітету з питань культури і духовності Миколи Княжицького, генеральної продюсерки Одеського МКФ Юлії Сінькевич, директорки Media Resources Management Вікторії Ярмощук та кінопродюсерки Наталі Лібет.

Український “Оскар”: “Золота Дзиґа”

Юлія Сінькевич, генеральна продюсерка ОМКФ (Одеський кінофестиваль виступив одним з основних ініціаторів створення Української Кіноакадемії та національної кінопремії. – LB.ua): “Як не дивно, в Україні національної кінопремії, подібної до "Оскара" в США, "Сезара" у Франції чи "Лоли" в Німеччині, – з великою кількістю номінацій, із об'єктивним оцінюванням робіт, – досі не існувало. Ми вирішили ініціювати створення такої національної кінопремії. Щоб її започаткувати, потрібна певна кількість професіоналів, які будуть брати участь в оцінюванні робіт. Тому створення кіноакадемії, власне, є невід'ємним кроком для того, щоб була започаткована національна кінопремія.

Її назва – "Золота Дзиґа", вручена вона буде у цьому році в 14 номінаціях. Це не є вичерпний перелік номінацій, і у майбутньому він може змінюватися, коли буде обрано правління Кіноакадемії, якому буде делеговано право встановлювати правила. Зараз триває прийом заявок на вступ до Української кіноакадемії.

Які завдання кіноакадемії та премії? Це, звісно, популяризація українського кіно серед українських глядачів, підтримка української кіноіндустрії, а також певні освітні ініціативи, які кіноакадемія може організовувати. Церемонія вручення нагород відбудеться 20 квітня.

Насправді ми почали підготовку ще восени, стикалися з певними організаційними труднощами в плані того, як зробити систему прозорою, доступною і зрозумілою всім, хто працює в кіноіндустрії. І ми зрозуміли, що є вже певна кількість фільмів, які можуть претендувати на те, щоб їм було вручено національну кінопремію. Ми не хотіли задовго чекати, тому що кіноіндустрія наша розвивається досить швидко. Хотіли церемонію проводити вже у 2017 році, нагороджувати фільми за 2016 рік".

Пилип Іллєнко, голова Держкіно: “Так, премія має дві мети (привернення уваги до українського кіно та оцінка кінематографістами один одного), але також має зробити фокус на тих, хто часто не є фронтменами кіноіндустрії і залишаються в тіні більш публічних професій. Також це можливість отримати професіоналам оцінку від колег. Професійне визнання – необхідна частина будь-якого творчого процесу. Це, я думаю, дуже важливо для кожного, хто працює в галузі. В інших професіях це завжди існувало, і в Україні існує, а кіно залишалося трошки осторонь. Цю прогалину ми намагаємося заповнити.

Я вже чув відгуки, мовляв, забули звукорежисерів номінувати. Ніхто про них не забув, все буде добре. Кіноакадамія – самоврядна організація, яка надалі визначить, які номінації слід додати”.

Юлія Сінькевич: “Наприклад, у Європейській кіноакадемії для таких специфічних категорій, як звук або монтаж, є журі експертів, тобто за найкращих в цих професіях голосує не вся кіноакадемія, 2000 членів Це ж дуже специфічна експертиза. Власне, тому ми вирішили не запроваджувати цю категорію у цьому році.

Коли ми рахували потенційну кількість, ми виходили з того, що потенційні члени кіноакадемії – це ті люди, які є у титрах фільмів, що були зняті після 1991 року, з моменту незалежності України, і які є професіоналами у галузях, в яких буде вручена премія. Це приблизно 600 людей. Станом на зараз ми вже отримали близько 120-130 заявок і знаємо, що вони ще будуть надходити. Тому, я думаю, 600 людей – це максимальна кількість, яка буде цього року”.

“Кіноакадемія – це громадська організація, яка має свій регламент, він є на сайті. Одним із завдань саме було створити прозору інституцію, прозору організацію, якій буде довіряти професійне співтовариство”.

“Для кінопремій характерні назви, похідні від імен чи національних символів. У нас були варіанти "Золота грамота", "Золота трембіта", "Золоте яблуко", але щодо них всіх були сумніви. І на одній з наших брейнстормінгових сесій виникла назва "Золота Дзиґа". У цій назві є алюзія на Дзиґу Вертова, крім того, назва символізує постійний рух – рух кіноплівки, рух кіно вперед. Тобто це досить динамічний символ”.

Пилип Іллєнко: “Ну і кіно – це рух. Кіно – це єдине мистецтво, яке оперує рухом як основним засобом”.

Доля закону 3081-д “Про державну підтримку кінематографії в Україні”: чи є життя після президентського вето

Микола Княжицький, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності: “Законодавство дає президенту визначений термін, у який він має закони, підписати, які затвердила Верховна Рада. В ситуації з законом 3081-д президент не вклався в визначений термін. Очевидно, якби ми хотіли йти на конфронтацію з президентом, можна було б подати до суду і навіть цей суд виграти. Але у нас великого бажання йти на конфронтацію немає, у нас є бажання знайти з ним порозуміння. Тому українські продюсери, депутати, ініціатори цього закону зустрілися з президентом і вислухали його зауваження.

Президент повинен був у визначений термін подати у наш комітет свої зауваження, які Верховна Рада шляхом голосування могла би врахувати, і таким чином закон би набув чинності. Але цього теж не було зроблено. Тобто навіть не можна сказати, що президент наклав вето. Тому що вето передбачає певні законні кроки його подолання або врахування побажань президента. Президент просто нічого не зробив з цим законом. Очевидно, сама така дія є протизаконною, але ми сподіваємося, що президент думає, врахує ідеї, які ми з ним обговорили, і внесе зміни до закону. Ми сподіваємось, що міжнародні організації його підштовхнуть до такої дії.

Саме зараз Американська асоціація інтелектуальної власності складає список країн, які є найбільшими “піратами”. Україна регулярно була лідером у цьому списку. Ми не просто номінально там в лідерах. В цьому році, якщо не будуть внесені зміни, на нашу продукцію, яка поставляється в США, будуть накладені чутливі фінансові санкції. Тому українська влада вимушена щось робити.

Ми вже отримали звіт Міжнародного альянсу інтелектуальної власності – IIPA. В ньому пропонується визнати пріоритетним для України введення в дію заходів, передбачених законом 3081-д. Пропонується ввести в дію відповідальність за камкордінг, передбачену законом 3081-д.

Я процитую цей документ: “Реформа законодавства про охорону копірайту має враховувати всі положення, запровадження яких передбачається законом 3081-д. Внаслідок відсутності належного законодавства в Україні процвітає онлайн-піратство, ефективних механізмів боротьби з яким немає. Хоча є позитивні фактори, наприклад, закриття EX.UA, FS.TO, але цього явно недостатньо і ці закриття не були наслідком зміни законодавства. Впродовж 2016 року ніяких законодавчих реформ у сфері захисту авторських прав здійснено не було. На підставі цього Альянс рекомендує урядові США скасувати преференції, надані Україні відповідно до загальної системи преференцій, якщо не буде ніякого прогресу у вирішенні проблем інтелектуальної власності”.

Скоро буде велика конференція у США, присвячена цьому питанню. Там будуть представники української влади, зокрема Адміністрації Президента.

Якщо не буде ефективно забезпечений захист авторських прав, в цьому році будуть введені санкції і обмеження тих преференцій, які отримувала українська економіка та українські підприємства. Захист авторських прав, власне, і передбачений у законі, який ми обговорюємо.

Думаю, все одно з законом потрібно буде щось робити, потрібно буде його підписати. Є багато речей, які ми пояснювали президенту. Наприклад, повернення певної частини витрат західним продюсерам, які приїжджають знімати в Україну фільми. У більшості європейських країн така норма існує. В Польщі цього не було, зараз приймається відповідний закон. На минулому тижні наша група (я очолюю групу українсько-польських міжпарламентських зв'язків) зустрічалася з керівником справами міністерства культури Польщі, він показав нам цей закон і сказав, що з дня на день він буде прийнятий. І тоді у України не буде ніяких шансів, щоб сюди хтось приїжджав знімати фільми. Польща – остання країна, яка цю норму буде вводити.

Я переконаний, що президент подасть свої пропозиції. Вони в нього є. Ми готові їх в комітеті врахувати і винести в зал, і закон буде проголосований”.

Чому регулювання сфери авторського права не було винесене в окремий законопроект

Микола Княжицький: “Справа в тому, що закони, які стосуються авторського права, розглядає комітет із питань освіти, а не наш комітет. Було дуже багато ініціатив з цього приводу, але вони не були втілені. Закон про підтримку кінематографії ми розробили, дослухаючись до представників кіноіндустрії. Вони не раз підкреслювали, що зараз немає сенсу вкладати гроші в кіно. Сенс, звичайно, є, але віддача буде набагато меншою, якщо процвітатиме “піратство”. Тому що фільм ніколи не збере каси в кінотеатрах, він тут же з'явиться в інтернеті, якщо за це не будуть карати.

Продюсери хочуть залучати додаткові комерційні кошти, співпрацювати з державою, створювати партнерство з нею. Та й держава хоче повернути ті кошти, які вкладає в кінематограф, – це нормально, кіно має бути ринком. Але ринку не буде, доки процвітає “піратство”. Тому ми цю частину вписали в цей закон разом з іншими частинами, які стосуються підтримки кіно, гуманітарної сфери і деяких комерційних сфер. Кіно якраз розвивається на стику національної культури і бізнесу, це абсолютно нормально, так всюди в світі відбувається.

Над розділом, який стосується авторського права, працювали дуже довго, залучали фахівців Американської торгової асоціації, міжнародних організацій, зробили настільки компромісний варіант, що навіть наші інтернет-асоціації загалом цей закон підтримали і не виступали проти. А раніше завжди інтернет-асоціації були категорично проти”.

Пилип Іллєнко: “Крім того, що піратство фактично унеможливлює збирання нормального бокс-офісу в кінотеатрах, воно ще не дає розвиватися такому динамічному ринку, як ринок video on demand, який у всьому світі вже за надходженнями правовласникам набагато перевищив надходження від телепоказів.

Ми всі знаємо Netflix. Netflix не дає свої фільми в кінотеатри і навіть на телебачення. При цьому Netflix доступний у всьому світі, всі можуть користуватися цим сервісом, і таким чином можна окуповувати фільми.

Ми зараз ставимо продюсерам вимогу, що вони мають частково залучати приватні кошти, але при цьому не створюємо можливостей, як ці кошти залучити без катастрофічних ризиків. Тому що всі сидять, чекають на прем'єру і під час прем'єри сидять в Google і шукають на торрентах свій фільм. Він там завжди є, тому що його крадуть. Побороти цю проблему у продюсерів немає ніякої можливості, у них немає юридичного інструментарію. Можна подати в український суд, провести там півтора роки, заплатити адвокатам і в результаті отримати рішення, але основні втрати правовласники несуть за перші дві доби. Якщо ви в перші дві доби не прибрали фільм з інтернету, можете більше на це не витрачати сили – потяг пішов. Тому в законі якраз міститься механізм, що робити в перші 48 годин. Там є інструмент, як вирішити проблему за 48 годин”.

Микола Княжицький: ldquo;Ми працюємо з усіма в Адміністрації Президента. І з Павленком, і з Шимківим, і з представником президента в парламенті Герасимовим. З ним я останній раз вчора розмовляв в аеропорту, коли прилетів з Польщі, а він саме відлітав у якесь відрядження. Нам весь час кажуть: завтра президент вже підпише. Хоча була така інформація з уряду, що президент не збирається закон підписувати. І на жаль, в мене є така думка, що не підписує він закон через тиск з боку “піратів”, організацій, які займаються “піратством” в Україні”.

Модераторка: “"Пірати" тиснуть на президента?”

Микола Княжицький: “Або на Адміністрацію Президента, або на тих, хто там працює. Тому що інших причин не підписувати цей закон нема. Було застереження, що в законі перед прийняттям бюджету був прописаний відсоток, який з бюджету мають виділяти на підтримку кінематографу. В тих поправках, які ми узгодили, ми прибрали цю норму, обсяг фінансування буде уряд визначати. Ми прибрали взагалі всі норми, які могли би якимось чином обмежувати державу. Але ми стійко стояли на тому, щоб залишився пункт про боротьбу з “піратством”. Я думаю, в ньому основна проблема. Хоча, знову ж таки, виписаний закон, порівняно з усіма іншими пропозиціями – від уряду, комісій, комітетів, надзвичайно ліберально”.

Виктория Ярмощук, директор Media Resources Management, исполнительный директор Украинской киноассоциации, представитель "Кінокраїни": “Господин Княжицкий абсолютно правильно сказал, что одним из важнейших пунктов является борьба с пиратством, потому что рынок без этого мы не построим.

История нашего рынка сложилась так, что за последние 10 лет здесь, действительно, выросло большое количество профессионалов. Но весь этот потенциал украинского рынка нужно куда-то направлять, иначе мы потеряем специалистов. Если рынок не будет работать, люди уедут, и с чем останется Украина? Для того, чтобы этого не произошло, первое, что нужно сделать, это, действительно, реформировать законодательство. 

На мой взгляд, одним из самых важных пунктов данного закона является норма cash rebate. Как уже говорилось, все восточноевропейские страны, западноевропейские страны, далекие страны за рубежом cash rebate предоставляют. То есть это уже даже не конкурентное преимущество, мы это обязаны иметь, чтобы быть конкурентными на рынке. То, что пока украинское кино побеждает на кинофестивалях, создает нам репутационный капитал. Но для того, чтобы рынок работал, генерировал средства для дальнейшего развития, нужно, чтобы здесь была построена индустрия. А индустрия строится только при условии правильного законодательства.

Если раньше Голливуд приезжал снимать в Восточную Европу – Чехию, Венгрию, Хорватию, то сейчас на Берлинском кинофестивале мы увидели, что конкуренция нарастает настолько, что уже западноевропейские страны говорят: ”Нет, мы не хотим ехать снимать Берлин в Загреб, мы хотим снимать в Берлине. И будем делать все, чтобы пролоббировать такие изменения в законодательство, чтобы нам это было выгодно“. Поэтому нам не то, что срочно нужно принимать закон, а мегасрочно, иначе мы проиграем любую конкуренцию и потеряем шанс на построение здесь индустрии. А без индустрии, как бы хорошо ни поддерживало ее государство, как бы много денег ни выделялось, все равно это будет временно и неправильно. Кино – это бизнес, так во всем мире, и у нас должно быть так же”.

Пилип Іллєнко: “В останню годину свого перебування на Берлінському кіноринку я прогулявся по стендах і сфотографував великі оголошення про cash rebate. Грузія – 20-25%. Панама – складна система, великі cash rebate. Фіджі – 47%. Сербія – 20%. Нідерланди – 30%. Тобто весь світ має ці системи. Крім того, деякі країни мають ще tax shelter'и, окремі фонди, які дають гроші кіновиробникам, зокрема іноземним, не на підставі культурних, а на підставі економічних критеріїв”.

Виктория Ярмощук: “Наша киноассоциация делала много исследований в поддержку закона 3081-д. Мы сделали простой расчет: взяли бюджет одного сезона сериала “Игра престолов”, смоделировали его так, как если бы он снимался в Украине - с учетом украинских налогов. В конце у нас получился вывод, что одна гривна, выделенная на возврат, принесла бы в бюджет 1,87 гривны, то есть, почти в два раза больше”.

Пилип Іллєнко: “І це тільки в бюджет, тільки по кваліфікованим кіновитратам. А насправді іноземні виробники, перебуваючи в Україні, витрачають гроші також у всіх сферах економіки: від транспорту, літаків, аеропортів, таксі, готелів, ресторанів до побутових послуг, зв'язку, гігієни, медичного обслуговування тощо. Це тільки пораховані прямі надходження до державного та місцевих бюджетів, і туди надходять достатньо великі суми. Плюс ще кошти йдуть в соціальні фонди, це не державний бюджет. Тобто насправді це величезні гроші в економіку, і, на відміну від інших інвестицій, вони не повертаються, не буде цей інвестор їх забирати з економіки, тому що це неможливо. Щодо будь-якої іншої інвестиції є процедура репатріації, а тут нема. Сама природа надходження цих грошей не передбачає їх повернення”.

Микола Княжицький: “Я би ще додав, що в законі ще передбачався певний культурний тест. Фільми, які претендують на повернення коштів, принаймні, не мають шкодити Україні, а навпаки, їй допомагати. Тому що це спосіб, щоб про Україну дізналися. Очевидно, що коли ми знімаємо щось про тролів, то люди будуть знати, що це Карпати, і будуть туди їхати.

Такий досить відомий фільм, як "В темряві" Агнешки Голланд, який розповідає про трагедію львівського гетто, знімався в Польщі, а не у Львові. Якби був cash rebate, він би знімався у Львові, українці там були би показані позитивно, а не трошки карикатурно, і, очевидно, це би принесло гроші і це би країну нашу популяризувало, а не навпаки, певною мірою шкодило. Хоча фільму це би ніяким чином не пошкодило. Тому, очевидно, це і вплив на те, щоб про нас знали в світі”.

Пилип Іллєнко: “Звичайно. Приклад конкретний – “Гра престолів”, про яку Вікторія згадувала. Один з сезонів був відзнятий в Хорватії. Хорватія і так є туристичною країною, це одна з основних галузей її економіки. Але потік туристів після того, як цей сезон був показаний, збільшився вдвічі. Спеціально організували тури на місця зйомок. Люди дізналися про те, що є країна Хорватія, і не тільки тому, що там була війна в 1990-ті роки, а зовсім з іншої, позитивної, причини. Це важливо для іміджу, для впізнання країни.

Грузія має таку систему, що додатковий відсоток cash rebate надається, наприклад, за те, що у фільмі буде грузинський прапор, або архітектурна чи природна впізнавана пам'ятка, або якась культурна складова – грузинські пісні, танці чи народні костюми. За це держава дає додатково 1% cash rebate”.

Вікторія Ярмощук: “Інноваційним в цьому законі також є те, що державна підтримка розповсюджується не тільки на кіно, а й на серіали. Ми згадували “Ігри престолів”, але й Агнешка Холланд, про яку згадував пан Микола, знімала багато серіалів, той же “Картковий будинок”. До речі, в Берліні вона відкривала програму, присвячену серіалам. Тому це також дуже позитивно, що підтримується не тільки кіно, а й серіали. Важливо, що наш закон є модерновим, відповідає тенденціям у світі”.

Як розвивати українську кіноіндустрію

Модераторка: Я б хотіла перевести розмову до теми кіноринку на Берлінале. Пан Іллєнко казав, що cash rebate пропонуються майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи, та й у всьому світі. Ми намагаємося вскочити в потяг, що від'їжджає. Чи можемо ми ще придумати щось таке, що дасть нам конкурентні переваги? Щось ще, тому що cash rebate вже нікого не здивуєш. Що ми ще можемо запропонувати?

Пилип Іллєнко: “Cash rebate – це не система, якою можна когось здивувати, це вже просто життєва необхідність, це як чистити зуби зранку. Їх можна, звичайно, не чистити, але до добра це не доведе. Тобто це певна просто умова, conditio sine qua non, її треба запровадити, інакше нічого не буде відбуватися.

Є, звичайно, і інші питання – питання надання якісних послуг, конкуренції в індустрії. Це тягне за собою питання освіти, причому освіти всіх спеціалістів кіно, а не тільки режисерів, сценаристів, операторів чи продюсерів. Це, зокрема, професійна освіта працівників середньої і нижчої ланки, які займаються кіновиробництвом, необхідність знання іноземної мови всіма учасниками знімального процесу, тому що це є міжнародним стандартом. Без англійської мови неможливо ефективно працювати в кіно.

У нас в країні є знімальні групи, які відповідають цим вимогам, але треба, щоб їх було більше, треба, щоб вони мали більший досвід, треба, щоби вони брали участь в міжнародних проектах. Ми зараз намагаємося забезпечити це шляхом створення фільмів у копродукції. Сьогодні за державної підтримки майже півсотні повнометражних ігрових та анімаційних фільмів знімається – майже половина з них знімається у європейській, міжнародній копродукції.

Надзвичайно важливо інтегруватися в міжнародну систему кінобізнесу. Це дуже консервативний, дуже персональний бізнес. Без витрачання великих ресурсів на це результату не буде.

Модераторка: Я б хотіла у Юлії спитати як у кінопродюсера. Ми вже говорили про деякі заходи, які треба вжити. Що б ти додала від себе?

Юлія Сінькевич: “Я вважаю, що потрібне створення бренду українського фільму, комплексна та стратегічна його популяризація. Присутність українського стенду на міжнародних кіноринках – це дуже важлива складова. Якщо вас там немає, ви просто не існуєте. Але є багато інших заходів, які ще можна запровадити для того, щоб популяризувати українські фільми на міжнародних ринках. Не лише коли фільм є в офіційній програмі, є й інші шляхи. Є, як правило, професійні заходи, ділові конференції, там Україна також може бути присутньою і розповідати про переваги, які є у нас. Розказувати, що ми є, ми існуємо, ми велика країна з великими можливостями.

У нас, насправді, дуже нормальний бюджет як для східноєвропейської країни на виробництво кіно. Але ми вже говорили не раз, що кошти на виробництво виділені, але на промо передбачені смішні гроші, якщо порівнювати, наприклад з Польщею. Вона витрачає сотні тисяч євро на свою присутність на Каннському чи на Берлінському кіноринках. Це і реклама, і участь кінематографістів у різних програмах у якості членів журі, або програмах типу Shooting Stars в Берліні.

Власне, на промо, на проведення днів українського кіно за кордоном, на підтримку кінофестивалів, на підтримку кіноосвітніх програм мають бути пропорційно збільшені бюджетні кошти. Поки цього не буде зроблено, будуть лише приватні ініціативи, спонсори, але це не матиме стратегічного систематичного характеру”.

Вікторія Ярмощук: “Я б тут додала, що, як мені здається, індустрія має підключатися. Наприклад, наша асоціація серед пріоритетних напрямів діяльності має якраз налагодження промо України в цілому на міжнародній арені. Тому що ми розуміємо, що держава не може все зробити сама”.

Пилип Іллєнко: “Вона підключається. От зараз левову долю затрат на стенд на Берлінському кіноринку понесли наші приватні партнери. А рівень представлення українського стенду суттєво виріс, навіть за площею. Ми були в куточку на чотирьох квадратних метрах, а зараз це стенд в людному місці на 24 квадратних метри, з сучасним дизайном та технічним забезпеченням”.

Що робить нова асоціація кінематографістів і як молоді продюсери оцінюють роботу на міжнародних кіноринках.

Наталья Либет, кинопродюсер: “Я являюсь членом Ассоциации киноиндустрии Украины (создана недавно – LB.ua). Эта ассоциация как раз помогла организовать украинский стенд на Берлинале в этом году. Также мы планируем развивать нашу деятельность и представлять Украину дальше как продюсеры, как ассоциация и помогать украинскому кинематографу найти удобные инструменты и возможности для своего представительства на крупнейших фестивалях класса “А”. На стенде, который был организован на Европейском кинорынке, было организовано место для переговоров, стояли плазмы, на которых можно было показывать материал, который отснят в Украине. Многие продюсеры пользовались этим”.

“Мы как продюсеры оцениваем возможности, которые есть сейчас, мы не можем заглянуть в будущее. Мы не знаем, когда будет подписан закон. То есть мы работаем с теми условиями, которые есть сейчас.

Одной из норм закона – не знаю, останется ли она в окончательном варианте – прописано выделение денег на развитие проекта, на development. Ведь самое главное в проекте – его начать. Если будет непроработанный сценарий, если неинтересная история, мы пойдем по тонкому льду, который в каждый момент может провалиться. Потому что у продюсеров в принципе сейчас нет возможности вкладываться полноценно в development, в развитие фильма. А этот процесс может занимать и год, и полтора, и два, и три. Это работа со сценаристами, это работа со сценарными лабораториями за рубежом, это, конечно, работа с грантами. Большая благодарность за то, что Украина стала членом Creative Europe Media. Но если бы была поддержка работы сценаристов, людей, которые создают идею, ее воплощают в контент, то это бы уже дало возможность делать более качественные фильмы”.

Модератор: Хотела бы вернуться к вопросу промо. Что мешает Госкино или кому-либо выделять больше денег на промо?

Пилип Іллєнко: “Заважає обмежена кількість грошей, більше нічого. Насправді у нас є два джерела фінансування промо за рахунок Держкіно. Це спеціальна бюджетна програма в загальному фонді бюджету, обсяг якої складає 5,3 млн. гривень, з яких 250 тисяч йде на підтримку Спілки кінематографістів, а решта 5 млн. розподіляється на всі заходи. І це спеціальний фонд, який наповнюється за рахунок коштів від прокату фільмів. Завдяки фільмам “Поводир”, “Незламна” і “Плем'я” нам вдалося суттєво його наповнити, тому у минулому році ми витратили з цього фонду більше 4 млн. гривень. Це для когось багато, але для індустрії це зовсім невеликі кошти".

Юлія Сінькевич: “Так, але питання в тому, що співвідношення тих частин бюджету, які витрачаються на виробництво і на промо, – 500 млн і 5 млн. Це різні статті, і я думаю, що багатьом цікаво, чому не можна змінити цю пропорцію”.

Пилип Іллєнко: “Ми працюємо над цим. Насправді нам вдалося збільшити трохи об'єм цього фінансування порівняно з минулим роком за загальним фондом держбюджету. Це постійний процес, складний, болючий. Знаєте, з чого починається кожного року бюджетний процес? З того, що Міністерство фінансів доводить до нас граничні об'єми фінансування, а далі треба написати їм, скільки насправді потрібно, і обґрунтувати цю суму. Так от, перед 2017-м роком ми почали дискусію із суми в розмірі приблизно 110 млн. гривень на всі програми Держкіно, включно з апаратом. Результат роботи, до якої долучилися абсолютно всі наші партнери із уряду, парламенту та індустрії, свідчить, що нам вдалося відстояти значно більші об'єми фінансування за всіма програмами”.

Очікування від українського кіно у 2017 році 

Микола Княжицький: “Я очікую, що кіно, яке народилося за кілька останніх років, продовжить жити. Я весь час переживаю, тому що це такий інструмент, який, справді, залежить від волі декількох чиновників, які вирішили 500 млн. виділити у цьому році. А раптом завтра щось погіршиться або вони передумають, і все це зупиниться? Разом з тим, я бачу, яка величезна кількість продюсерських незалежних компаній виникла зараз в Україні, і мені приємно за цим спостерігати, як і приємно спостерігати за результатами українського кінематографу.

Мені здається, що зараз ми повинні прийняти закон про підтримку кіно, продумати іншу підтримку кінематографу – через суспільне мовлення, різні інші джерела, через прийняття закону про меценатство. Щоб було багато джерел надходжень коштів в українську культуру, зокрема, в кіно”.

Вікторія Ярмощук: “Підсумовуючи все, що ми сказали сьогодні, я сподіваюсь на те, що українське кіно нарешті зможе зробити кілька великих кроків до того, щоб наша індустрія стала бізнесом. Щоби українське кіно не було настільки залежне від підтримки держави. Я сподіваюсь на це”.

Юлія Сінькевич: “Я сподіваюсь побачити завершеними всі ті українські фільми, які останні два роки знімалися. І я сподіваюсь, що всі вони потраплять до національної конкурсної програми Одеського кінофестивалю і до міжнародної конкурсної програми також. Я сподіваюсь, що відбудеться церемонія вручення першої української національної кінопремії – “Золотої Дзиґи”. Я хочу перемог українських фільмів на міжнародних кінофестивалях. Я думаю, що все це можливо. А головне, я справді хочу побачити нові обличчя, нові таланти в нашій кіноіндустрії".

Наталья Либет: “Я хочу, чтобы в этом году был принят закон, о котором мы говорили. И я очень хочу, чтобы в этом году была прекрасной судьба у фильмов “Ugly” и “Сторожевая башня” (“Сторожова застава”. – НСКУ). Они абсолютно разные. Желаю коммерческого успеха именно “Сторожевой башне”, я очень жду этот фильм. Я также хочу, чтобы первое вручение награды киноакадемии прошло интересно, красиво и познавательно для нас всех. И я хочу, чтобы производство нашего фильма в этому году сложилось хорошо, чтобы все получилось".

Пилип Іллєнко: “Я скажу не як чиновник, а як людина, яка з дитинства в українському кіно. Починаючи з грудня 2015 року ми запустили десятки і десятки фільмів. Більшість цих фільмів знімають режисери, для яких це перший, максимум другий фільм. Раніше у них просто не було можливості реалізуватися. Хтось знімав кліпи, хтось рекламу, хтось серіали, хтось короткометражки. Зараз є багато імен, які знімають свій перший повний метр. Я дуже хочу, щоби вже у цьому році ми побачили частину цих фільмів на фестивалях та в українських кінотеатрах і щоби в українському кіно з'явилися нові імена, які за своїм масштабом були не меншими, а може, й більшими, ніж ті люди, які створювали велич української кіноспадщини. Якщо це відбудеться, я буду вважати, що українське кіно виживе, що б із ним не ставалося. Бо головне – це люди, головне – це талант, а наше завдання – дати можливість цим талантам розкритися”.

Фото Сергія Нужненка

LB.ua, 7 березня 2017 року

21 листопада, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України ЛЕОНІДА АНІЧКІНА (з нагоди 80-річчя від Дня народження)

22 листопада, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ

22 листопада, середа,Синій зал ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ