f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Docudays UA про учасників національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА

10.03.2017

3 березня 2017 року 14-ий Міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA оголосив учасників національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА.

Цьогоріч до програми увійшли 13 фільмів молодих авторів та авторок, які через оптику власного почуття придивляються до людей, тернів та шляхів української реальності.

Список усіх учасників конкурсу DOCU/УКРАЇНА: 

Національний конкурс DOCU/УКРАЇНА на фестивалі відбудеться вдруге. Що змінилося за рік? Із чим стикнулися українські документаліст(к)и? І чому, зрештою, саме такі герої й ці «реальності» лишаються в кадрі? Своїми думками діляться Дар'я Бассель, Юлія Коваленко та Марина Степанська.

Дар'я Бассель, програмна координаторка Docudays UA

«У кіно (а втім як і в усьому іншому) найцікавішим для мене є те, як у ньому відображається реальність. Точніше – наше уявлення про неї. У цьому сенсі добірки фільмів, об'єднані за певною ознакою, надзвичайно цікаві.

Національний конкурс – це 13 картин, знятих у 2016–2017 роках в Україні молодими автор(к)ами. Шість із них так чи інакше стосуються теми декомунізації, п'ять – спостерігають за спробами співвітчизників (звичайних людей) пробратися крізь терни розрухи, бідності й тотальної байдужості до чогось світлого (в особистому житті або в житті інших, тих, кому вони себе присвячують), а інші чотири фільми говорять з нами про особисті переживання своїх героїв мовою інтимних щоденникових записів, розмов по скайпу тет-а-тет і традиційного спостереження за героєм, унаслідок яких утворюються портрети людей, на перший погляд, не прив'язані до жодних соціальних, суспільних, політичних проблем. 6 + 5 + 4 – абсолютно правильно, маємо більше, аніж 13: теми у фільмах перетинаються. Зосереджуючись на чомусь одному, автори/ки мимоволі підбирають і везуть із собою вантаж набагато важчий, ніж, можливо, планували спочатку.

Яка картина сучасного суспільства, нинішнього моменту створюється з такої добірки? Які запитання й думки виникають після перегляду цих 13 фільмів? Я з нетерпінням чекаю показів та обговорень після них. На Docudays UA ми приділяємо особливу увагу дискусіям після фільмів, а у випадку з національним конкурсом іноді мені здається, що це і є те найважливіше, заради чого ми його затіяли».

Юлія Коваленко, кінокритикиня, редакторка українського онлайн-журналу про кіно «Cineticle»

«Останні кілька років в українському кіно все інтенсивніше відчувається пошук. Від фестивалю до фестивалю з'являються нові імена режисерів, чимало з них приходять у кіно з інших сфер діяльності. Але таке суттєве пожвавлення поки відбувається ніби з непевністю – із сором'язливістю експериментувати, говорити на гострі теми, бути відвертими. І фактично в такої нерішучості та остраху є цілком наявні й зрозумілі причини – прогалини в навичках критичного мислення та ведення діалогу в нашому суспільстві. Безпосердньою ілюстрацією цього стали події довкола показу фільму «Люди, які прийшли до влади» Олексія Радинського та Томаша Рафа в Миколаєві минулої осені.

Програма як торішнього, так і цьогорічного конкурсу DOCU/УКРАЇНА демонструє, що чимало авторів шукають теми для висловлювань, випробовують різні форми, але при тому намагаються залишатися в зоні безконфліктності – артикулювати загальноприйняті соціальні аксіоми; вдаватися до відточених формальних прийомів, аніж експериментувати й провокувати глядача на реакції. З одного боку, це все втілюється в певній тенденції почастішання або, радше, інтенсифікації мімікрії журналістики під документальне кіно. Окрім того, за умов такої нерішучості зростає і ймовірність клішування. У цьому світлі кожен випадок режисерської свободи в роботі із формою, хоробрості самозапитання, а не встановлення істини, стає маленькою перемогою. Тож, з іншого боку, можливо, такий несміливий пошук, у якому перебувають сьогодні українські документалісти, і є напрацюванням досвіду, необхідного для побудови діалогу між глядачем та автором, діалогу з іншим, діалогу про іншого».

Марина Степанська, режисерка, модераторка конкурсу DOCU/УКРАЇНА

«У документальному кіно більше немає монополії на реальність, звичайний стрім з телефона кладе на обидві лопатки будь-який док, що має лише одну мету – зафіксувати подію чи «житіє героя». Документальному кіно доводиться виходити за рамки акту фіксації, йому доводиться мати власну позицію і вдаватися до маніпуляцій, які фактично і є ознакою будь-якого акту (пере)творення.

Найцікавіше те, що на полі віддзеркалення реальності виграють саме ті автори, які не приховують «маніпуляцій» і взагалі голосу автора, неважливо, проявляється він у способі кроєння матеріалу чи взагалі у відмові давати слово «матерії», тобто зафіксованій на камеру дійсності, що оточує. Реальність у формі зафіксованої дійсності дивним чином не підключає мене до екрана, не перетворюється на мій досвід пізнання, натомість реальність, пропущена через почуття автора й трансльована опосередковано, моментально стає частиною мого життєвого досвіду.

Одна з тенденцій у сучасному світовому мистецтві – передача чуттєвого досвіду на противагу «об'єктивному», фактичному, «постправда» проти правди фактів.

Один із героїв фільму цьогорічної програми DOCU/УКРАЇНА сказав, що «матерія – це об'єктивна реальність, дана нам у відчуттях». Здається, цьогорічний конкурс українського документального кіно є доброю нагодою для з'ясування одного надважливого сьогодні запитання: "У яких же стосунках перебувають зараз реальність і документальне кіно?"».

Docudays UA, 3 березня 2017 року

21 листопада, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України ЛЕОНІДА АНІЧКІНА (з нагоди 80-річчя від Дня народження)

22 листопада, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ

22 листопада, середа,Синій зал ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ