f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Docudays UA про учасників національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА

10.03.2017

3 березня 2017 року 14-ий Міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA оголосив учасників національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА.

Цьогоріч до програми увійшли 13 фільмів молодих авторів та авторок, які через оптику власного почуття придивляються до людей, тернів та шляхів української реальності.

Список усіх учасників конкурсу DOCU/УКРАЇНА: 

Національний конкурс DOCU/УКРАЇНА на фестивалі відбудеться вдруге. Що змінилося за рік? Із чим стикнулися українські документаліст(к)и? І чому, зрештою, саме такі герої й ці «реальності» лишаються в кадрі? Своїми думками діляться Дар'я Бассель, Юлія Коваленко та Марина Степанська.

Дар'я Бассель, програмна координаторка Docudays UA

«У кіно (а втім як і в усьому іншому) найцікавішим для мене є те, як у ньому відображається реальність. Точніше – наше уявлення про неї. У цьому сенсі добірки фільмів, об'єднані за певною ознакою, надзвичайно цікаві.

Національний конкурс – це 13 картин, знятих у 2016–2017 роках в Україні молодими автор(к)ами. Шість із них так чи інакше стосуються теми декомунізації, п'ять – спостерігають за спробами співвітчизників (звичайних людей) пробратися крізь терни розрухи, бідності й тотальної байдужості до чогось світлого (в особистому житті або в житті інших, тих, кому вони себе присвячують), а інші чотири фільми говорять з нами про особисті переживання своїх героїв мовою інтимних щоденникових записів, розмов по скайпу тет-а-тет і традиційного спостереження за героєм, унаслідок яких утворюються портрети людей, на перший погляд, не прив'язані до жодних соціальних, суспільних, політичних проблем. 6 + 5 + 4 – абсолютно правильно, маємо більше, аніж 13: теми у фільмах перетинаються. Зосереджуючись на чомусь одному, автори/ки мимоволі підбирають і везуть із собою вантаж набагато важчий, ніж, можливо, планували спочатку.

Яка картина сучасного суспільства, нинішнього моменту створюється з такої добірки? Які запитання й думки виникають після перегляду цих 13 фільмів? Я з нетерпінням чекаю показів та обговорень після них. На Docudays UA ми приділяємо особливу увагу дискусіям після фільмів, а у випадку з національним конкурсом іноді мені здається, що це і є те найважливіше, заради чого ми його затіяли».

Юлія Коваленко, кінокритикиня, редакторка українського онлайн-журналу про кіно «Cineticle»

«Останні кілька років в українському кіно все інтенсивніше відчувається пошук. Від фестивалю до фестивалю з'являються нові імена режисерів, чимало з них приходять у кіно з інших сфер діяльності. Але таке суттєве пожвавлення поки відбувається ніби з непевністю – із сором'язливістю експериментувати, говорити на гострі теми, бути відвертими. І фактично в такої нерішучості та остраху є цілком наявні й зрозумілі причини – прогалини в навичках критичного мислення та ведення діалогу в нашому суспільстві. Безпосердньою ілюстрацією цього стали події довкола показу фільму «Люди, які прийшли до влади» Олексія Радинського та Томаша Рафа в Миколаєві минулої осені.

Програма як торішнього, так і цьогорічного конкурсу DOCU/УКРАЇНА демонструє, що чимало авторів шукають теми для висловлювань, випробовують різні форми, але при тому намагаються залишатися в зоні безконфліктності – артикулювати загальноприйняті соціальні аксіоми; вдаватися до відточених формальних прийомів, аніж експериментувати й провокувати глядача на реакції. З одного боку, це все втілюється в певній тенденції почастішання або, радше, інтенсифікації мімікрії журналістики під документальне кіно. Окрім того, за умов такої нерішучості зростає і ймовірність клішування. У цьому світлі кожен випадок режисерської свободи в роботі із формою, хоробрості самозапитання, а не встановлення істини, стає маленькою перемогою. Тож, з іншого боку, можливо, такий несміливий пошук, у якому перебувають сьогодні українські документалісти, і є напрацюванням досвіду, необхідного для побудови діалогу між глядачем та автором, діалогу з іншим, діалогу про іншого».

Марина Степанська, режисерка, модераторка конкурсу DOCU/УКРАЇНА

«У документальному кіно більше немає монополії на реальність, звичайний стрім з телефона кладе на обидві лопатки будь-який док, що має лише одну мету – зафіксувати подію чи «житіє героя». Документальному кіно доводиться виходити за рамки акту фіксації, йому доводиться мати власну позицію і вдаватися до маніпуляцій, які фактично і є ознакою будь-якого акту (пере)творення.

Найцікавіше те, що на полі віддзеркалення реальності виграють саме ті автори, які не приховують «маніпуляцій» і взагалі голосу автора, неважливо, проявляється він у способі кроєння матеріалу чи взагалі у відмові давати слово «матерії», тобто зафіксованій на камеру дійсності, що оточує. Реальність у формі зафіксованої дійсності дивним чином не підключає мене до екрана, не перетворюється на мій досвід пізнання, натомість реальність, пропущена через почуття автора й трансльована опосередковано, моментально стає частиною мого життєвого досвіду.

Одна з тенденцій у сучасному світовому мистецтві – передача чуттєвого досвіду на противагу «об'єктивному», фактичному, «постправда» проти правди фактів.

Один із героїв фільму цьогорічної програми DOCU/УКРАЇНА сказав, що «матерія – це об'єктивна реальність, дана нам у відчуттях». Здається, цьогорічний конкурс українського документального кіно є доброю нагодою для з'ясування одного надважливого сьогодні запитання: "У яких же стосунках перебувають зараз реальність і документальне кіно?"».

Docudays UA, 3 березня 2017 року

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН