f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

У пошуках слова, яке зупинить смерть

28.03.2017

На фестивалі Docudays UA відбулася прем’єра українського фільму Анастасії та Марії Старожицьких «Війна химер».

Наталя Іщенко, «День»

Ця історія з життя почала перетворюватися на мистецтво із самого початку, коли розповіді про бійців, котрі в середині літа 2014 року в складі добровольчого батальйону Нацгвардії вирушили на Донбас, несподівано почали виходити у Марії Старожицької віршованими. Маша — відомий українській політичний журналіст та водночас — автор ліричних віршів про життя і кохання, почала писати римовані репортажі про Майдан. А потім — і про війну...

Той, хто вийшов із пекла,
тримає зброю в долонях,
йде повз соняхи,
їх навколо мільйони,
і між ними спокійно,
а далі куди — невідомо,
бо червоні озера
під Червонопільським
і чорне сонце.

Цей вірш зі збірки «Навіщо», яка побачила світ 2015 року, присвячено «Лавру» — Валерію Лавренову, бійцю батальйону «Донбас», який вийшов із Іловайського котла. З історії кохання Валери та Насті, доньки Маші Старожицької, народилася п’єса «Котел».

«Лавр»: «Я один з усіх нас таки вийшов до наших. Точніше, мене підібрала машина, помітив водій з дороги, коли з річки виплив і так і лежав на березі. Просто лежав і дивився, як хмаринки пливуть. ...Довіз водій аж до військової частини в Дніпропетровську, де я мав здати автомата. Я ж його без ременя ніс. То мені пальці розтискали, бо наче приросли до того заліза. А тоді Настя приїхала. Така рідна, щаслива. Я її за руку тримав. Обійняв. А далі як хмарою — вона така чиста, а я війни повний, смерті, жаху. І щось не так пішло... Чи, може, все так?.. Для мене весь цей рік — як кіно в кінотеатрі. Ілюзія».

До роковин Іловайської трагедії, 29 серпня 2015 року, в київській «Кінопанорамі» відбулася прем’єра театральної вистави «Котел». А 24 березня 2017 року в цьому ж кінотеатрі на фестивалі Docudays UA за програмою DOCU/ЖИТТЯ вперше показали документальний фільм «Війна химер», режисерами якого виступили Марія та Анастасія Старожицькі.

Присвячено кінострічку Вадиму Антонову, бійцю батальйону «Донбас».

Позивний — «Літак»,
Тому що Антонов,
Сьогодні збили...
А ще вчора він жартував,
Аби в добровольців,
Хто йшов на війну з Майдану,
Лікарі брали сперму і зберігали
Для дружин, коханих
І тих незнайомих дівчат,
Хто потім заплаче,
Побачивши в чорній рамці
його обличчя,
І скаже: «Ну чому,
чому гинуть найкращі?»

Автори поєднали у «Війні химер» смерть та життя, кохання та війну. Різні складові стрічки, які весь час перетинаються, іноді об’єднуються в одне ціле, а іноді нібито назовсім розпадаються, але існують разом — в одному просторі й часі...

Під час перегляду глядачі, які останні три роки спромоглися жити суто мирним життям, починають бачити й відчувати інший світ — світ війни та смерті. А ті, хто тільки-но повернувся з передової, зможуть поринути у світ миру та любові...

Як написано у словниках та енциклопедіях, слово «химера» має два найбільш розповсюджених трактування. Перше — це чудовисько з давньогрецьких міфів, з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона, істота, що складаються з частин, які нібито не можна поєднати.

Друге значення слова «химера» — це дивовижна фантазія, витвір уяви, нездійсненна мрія.

Один із героїв п’єси «Котел», «Поет», розповідає: «Є така чи легенда, чи бувальщина, що перед Другою світовою на стіні будинку чи то в Італії, чи в Німеччині з’явився напис, звісно, невідомого автора: «Якби я був справжнім поетом, я зумів би запобігти війні». Якби я був справжнім поетом не тільки за позивним, знав те чарівне слово, що зупиняє смерті, повірте, вже б його вимовив».

Мрією авторів фільму «Війна химер» є мир, і їхня творчість — це намагання знайти «чарівне слово», яке зупинить війну. Але антивоєнний зміст кінострічки, який виразно проступає в багатьох деталях, не має нічого спільного із закликами до капітуляції. «Війна химер» — правдиве кіно про війну, не про перемогу, але й не про зраду.

Знята у стилістиці натуралістичних і напівмістичних художніх фільмів про В’єтнам та війни на Балканах, «Війна химер» є яскравою — аж до спалахів в очах, жорстокою — аж до болю в серці і зворушливою — аж до перехоплення подиху... Кадри реальних бойових дій, реальних поранених, справжньої крові, реальних пострілів із гранатометів та кулеметів по справжніх цілях, реальних обстрілів зі свистом реальних мін — все це стало центром тяжіння фільму, навколо якого вирує все інше зафільмоване життя: діти, котрі гойдаються на гойдалках у дворі напівзруйнованого будинку; бабуся, яка проводить «екскурсію» по руїнах свого будинку; Настя їде сучасним швидкісним потягом, який ще називається «Київ — Донецьк», а Валера знов і знов переглядає останнє відео з «Літаком»...

Я не знаю, що мають відчути під час перегляду співгромадяни, які всі ці три роки жили собі мирним життям або, наприклад, толерантні європейці, які живуть у тепличних умовах Старої Європи. Я не знаю, чи буде «Війна химер» «форматним» фільмом для міжнародних кінофестивалів. Але я точно знаю, що ті, хто був знайомий з натхненними і налаштованими тільки на перемогу добровольцями, якими вони були влітку 2014 року, радіють, що завдяки авторам фільму хлопці ніби оживають — нехай лише в химерному світлі кінозалу...

Стрічка «Війна химер» просунулася ще далі, аніж поетична збірка «Навіщо» та п’єса «Котел», у спробах відрефлексувати й усвідомити події серпня 2014 року та життя ДО і ПІСЛЯ. Але це ще не кінець історії. У Марії та Насті Старожицьких уже готовий сценарій нового, тепер уже художнього фільму. Пошуки «чарівного слова», яке зупинить смерть, тривають.

Наталя Іщенко, «День», 28 березня 2017 року, №53

21 листопада, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України ЛЕОНІДА АНІЧКІНА (з нагоди 80-річчя від Дня народження)

22 листопада, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ

22 листопада, середа,Синій зал ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ