f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Нестерпно просто

17.04.2017

Фільм «Головна роль» — одне з вершинних досягнень видатного українського документаліста Сергія Буковського.

Дмитро Десятерик, «День»

«Головна роль» Буковського, українська прем’єра якої відбулася на київському фестивалі Docudays UA — простий проект. Режисер знімає фільм про свою матір, актрису Ніну Антонову, яка прославилася в телефільмі «Варчина земля» (1969, режисер Анатолій Буковський, чоловік Антонової, батько Сергія). Локації: квартира, кладовище, де потрібно привести в порядок могилу чоловіка, знімальний майданчик або тон-студія чергового серіалу.

Але спочатку треба зрозуміти, що відбувається. Пропоновані обставини такі: «Уяви собі, що ти граєш актрису, яка знімається в ігровому фільмі». Ім’я вибирають Віра. Таке ж, як у нереалізованому сценарії батька. Сценарій називається «Головна роль».

Тут же й складності: «Давай простіше, без театру», «Мамо, не треба МХАТу!» — «МХАТу немає, є Щукінське». Буковський збирає картину прямо на ходу, адже дія розвивається відразу по двох лініях — актриса/режисер і мати/син; сюжетобудування в такій ситуації — завдання з найскладніших.

Спогади, звісно, служать матеріалом історії: про батька, про розпорядок дня, про методи виховання, про минулі зйомки, про страх самотності. У сьогоденні — рівномірний прибій побутових турбот: підбір суконь для публічного виступу, копання у фотографіях, у старих блокнотах, у родоводі, пошуки батьківських орденів (після легкої паніки тайник виявляється в туалеті, тут же з архіву повстає іронічний привид Буковського-старшого за друкарською машинкою з реплікою «І показав» — все-таки його сценарій), а також нескінченні акторські відпрацювання — вітальної промові на ювілейному вечорі в Будинку кіна, реплік у тон-студії та епізоду в серіалі.

До речі, ніде, жодного разу — власне результату цих репетицій. Буковський підкреслює роль-життя, зводячи до мінімуму ролі, як роботу, чому Ніна-Віра залишається персонажем у пошуках автора з проклятими питаннями і задумливими виправданнями, але й режисурі сина вона опирається несвідомо і постійно. Син тим часом намагається з’ясувати своє, давнє, розв’язати дитячі образи, але ця п’єса якось не клеїться, через що діалоги злітають до майже чеховського рівня абсурду або розпачу:

— Часник. 50 копійок.

— Моль. Убив.

Або:

— Терпіти. У цьому весь сенс.

Прямі відсилання до минулого матері — чорно-білі фото її юності, фрагмент із «Варчиної землі» — Сергій Буковський заглушає шумом дощу, який, будучи цілковитою банальністю в будь-якому іншому місці, тут сумірний загальної інтонації, тихому, втопленому в дрібних клопотах, але безперервному драматизму.

Ніна-Віра-Варка нарешті їде в Будинок кіно, щоб перед залом показати себе — акторку до кінчиків все ще красивого волосся, до модуляцій хриплуватого голосу. Але головна роль — ось вона, створюється на наших очах за допомогою підступно не вимкненої камери і триває, триває. Балаканина між справою, запалені з інстинктивної елегантністю сигарети, підклеювання етикеток від випитого в радянські часи на дверцятах туалетної схованки, розмови з чоловіком на цвинтарі та дитяче передражнювання з іграшковим хом’яком в квартирі — одним словом, досвід. Партія, грати яку неможливо і необхідно, яка перевершує видимий сюжет, яка почалася і скінчиться за межами титрів.

Фільм Буковського унікальний цією делікатною оптикою позачасся, в якій сімейне стає видовищем, а приватні хроніки — заворожуюче ємним висловом. Результат — висока поезія повсякденності на екрані, яка й веде до потрясіння — під сурдинку, під інфантильну музику з «Сльози капали», але від того не менш істинного. Дійсно просто. Нестерпно просто.

Дмитро Десятерик, «День», 30 березня 2017 року, №55

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»