f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Пальма Півночі»: які фільми покажуть молоді українські кінематографісти на фестивалі «86»

29.04.2017

28 квітня 2017 року в місті Славутич розпочався 4-й Міжнародний фестиваль кіно й урбаністики "86". Ольга Папаш, "УП.Культура" – про фільми національної конкурсної програми фестивалю.

Описуючи фільми основної програми, співзасновниця фестивалю Надія Парфан дала лаконічне визначення тематиці всього фесту: синтез утопії, урбаністики, енергетики, архітектури й міських історій.

Відповідно й програма "86" побудована за принципом синтезу, передусім кіно й урбаністики, і включає бурхливу діяльність за межами кінозалу: перформанс, аудіотур, екскурсію, кілька вечірок тощо.

Утім, "86" – це передусім про кіно, і одним з пріоритетних напрямків роботи фестивалю лишається підтримка молодих вітчизняних кінематографістів. Ці декларації не голослівні: нині фестиваль проводить два конкурси документальних українських фільмів.

Сьогодні ми оглянемо програму ІІ Національного конкурсу документального кіно "Пальма Півночі".

Сосна – найпоширеніше дерево в унікальних хвойних лісах, що зусібіч оточують концентричний у формі Славутич. До нордичної естетики українського Полісся й відсилає головний приз конкурсу "Пальма Півночі". В змаганні беруть участь українські документальні фільми, завершені в 2015–2017 роках.

У квітні відбіркова комісія "Пальми Півночі" визначила фіналістів конкурсу; ці фільми глядачі "86" побачать на фестивалі. Найкращий обере міжнародне журі в складі режисера Віталія Манського, кінематографіста Тайґа О’Саллівана та кураторки сучасного мистецтва й директорки "Мистецького Арсеналу" Олесі Островської-Лютої. Переможець конкурсу отримає грошовий приз: 25 тисяч гривень.

Оскільки на конкурс надійшло 75 заявок, з яких відібрали 6 найсильніших, пропонуємо поглянути на ці стрічки як на дзеркало молодої української документалістики й навіть ризикнемо виділити певні тренди, представлені кожним фільмом.

Хоум-відео і артхаус: "Завтра ты обязательно поправишься", режисер Станіслав Битюцький

Станіслав Битюцький, що починав як критик у багатьох українських виданнях про кіно, здійснив режисерський дебют у 2014 році. Тоді його фільм "До побачення, сінефіли" здобув певну популярність у київській довколокінематографічній тусовці не в останню чергу завдяки годарівським діалогам, які представники цієї тусовки в ньому ведуть.

У новій роботі, яка змагається за "Пальму Півночі", Битюцький відходить від екстенсивного пошуку й занурюється у внутрішній світ героїв, якими виявляються він і його дівчина. Фільм під гаслом "Тільки подорожі дозволяють поглянути на все іншими очима. Тільки в іншому місті ми можемо краще зрозуміти себе та навколишній світ" змальовує кілька днів, що пара провела в Рівному, через погану погоду й хворобу дівчини не виходячи зі зйомної квартири.

Утім, незмінна любов Битюцького до діалогів і певне зловживання естетикою хоум-відео робить цю стрічку не надто дружньою до глядача, попри позірну простоту.

Метафора внутрішнього через зовнішнє: "Вісімнадцятий", режисерка Анастасія Бабенко

Журналістка Анастасія Бабенко (цікава деталь – Анастасія виросла в Славутичі) представила на конкурс свою другу стрічку. Менш ніж півгодинний фільм містить дві лінії, поєднані метафорою неповороткості. Перша – будівництво багатоповерхівки у Голосіївському районі Києва, яке режисерка фільмувала протягом року зі свого вікна.  Друга – стосунки "затиснуті між континентами, із семигодинною різницею в часі", репрезентовані у фільмі закадровим діалогом у скайпі.

Утім, фільм хибує на несамодостатність візуального ряду: поза прочитанням синопсису, з якого ми дізнаємося про складні й неповороткі стосунки героїні, метафора може банально не бути прочитана аудиторією. Глядачі так і не дізнаються, хто ця пара, яка веде діалог, і чому вона перебуває в розлуці. Вміння режисерки відсікти зайве і метафорично представити внутрішню статику через зовнішню динаміку вдало відрізняють "Вісімнадцятий" від багатьох українських короткометражок.

Річ, наратив, історія: "Hold me tight", режисер Владислав Каменський

Чи може повсякденна річ після багатьох років використання розповісти щось нове своєму хазяїнові?

Знята Владиславом Каменським у рамках курсу з кінодокументалістики в школі Arnö Dokumentär (Швеція) 8-хвилинна стрічка є еталонним і гідним хрестоматій прикладом того, як маленька деталь туалету – ремінь – стає вмістилищем історії і пам’яті.

Це фільм-дослідження того, як предмет матеріальної культури (як сказали би музейники) запускає механізми історії у всіх значеннях цього слова. Спершу це механізм оповіді, далі – Велика історія, спогади про побут та економіку громіздкої, але вже не існуючої країни, і зрештою, індивідуальна історія, болісні спогади героя про покійного батька.

Поезія повсякдення: "Онтологія", режисер Олександр Суровцов

Збір металобрухту, їжа, годування бездомних собак, рубання дров – фільм Олександра Суровцова повільний і медитативний, як і буття робочого, один день з життя якого в ньому зображено.

Це картина не стільки про те, що буття визначає свідомість, скільки про те, що за правильного фокусу навіть у найбільш непримітній і начебто абсурдній буденності маленької людини можна побачити таємницю і поезію.

Суровцову хочеться вірити, тим більше, коли дізнаєшся, що режисер і сам більшу частину життя пропрацював на заводі в Маріуполі.

Пошуки ідентичності: "Кто ты. Кто я. С научной точки зрения", режисерка Аня Калініченко

Випускниця режисерської майстерні документаліста Сергія Буковського дебютувала з фільмом про пошук свого "Я" через намагання зрозуміти іншого, який часто виявляється до жаху несхожим на нас.

Нікіта – молодий і активний переселенець з окупованого Луганська, який оселяється у квартирі авторки, бо йому немає де жити. Слухаючи його парадоксальні монологи, а часом бурхливо з ним сперечаючись, Аня намагається зрозуміти й прийняти контроверсійну позицію гостя.

Вони так і не знаходять спільної мови і згодом роз’їжджаються, але режисерка продовжує пошуки ідентичності у своєму фільмі.

Природа й тілесність: "The End", режисерка Мар’яна Яремчишина

Поетична стрічка Мар’яни Яремчишиної фіксує її участь у Північній школі експериментального танцю Буто (Butoh) на віддаленому острові в Данії.

Усі завдання, часом досить радикальні, які кураторка Аніта Саіж (Anita Saij) дає учасникам школи, мають одну мету: через взаємодію з природою та людьми відновити порушений у сучасної людини баланс тіла, душі та розуму й віднайти первісну гармонію.

Аналогічним чином працює і фільм, присвячений школі, яка влітку 2017 відбудеться востаннє після 10 років діяльності. "The end" знаменує актуалізацію авангардного за своїми витоками тяжіння кінематографа до первісного синтезу танцю, музики й зображення.

На фото: кадр із фільму Станіслава Битюцького "Завтра ты обязательно поправишься" 

Ольга Папаш, "УП.Культура", 27 квітня 2017 року 

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»