f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Диксиленд»: синкоповане щастя

20.08.2017

Кінокритик Надія Заварова, Cultprostir про документальну стрічку Романа Бондарчука «Диксиленд».

Щасливе дитинство – це великий подарунок, який, на жаль, дістається не кожному. Але якщо вже випала така удача – прожити юні роки в радості, то є великий шанс, що під час усіляких випробувань, які неодмінно подарує доля, ви не втратите життєлюбність, почуття впевненості в собі та самоіронію.

Про це в першу чергу думаєш, слухаючи музику у виконанні херсонського дитячого джазового ансамблю «Диксиленд», який з'являється на екрані в новому фільмі автора «Українських шерифів» Романа Бондарчука. Кілька років тому глядачі бачили цих юних музикантів на сцені Docudays UA і в короткометражній стрічці Романа. Тепер до програми Docu/Юність під наполегливо-лагідний шум Чорного моря допливла його повнометражна стрічка. Вірніше, домарширувала, адже найчастіше діти в кадрі грають марш. Семен Миколайович Ривкін, який більш ніж півстоліття навчав дітей джазу, подарував всім своїм підопічним надихаючі роки життя у всій різноманітності та непередбачуваності джазового ритму.

Життя зіткане з випадковостей, які з іншого ракурсу здаються вирішеними долею заздалегідь. Ось, наприклад, йдеш на гурток з авіамоделювання, а поруч в підвалі грає саксофон – і ти вже за хвилину опиняєшся в духовому оркестрі. Більшість учнів Семена Миколайовича волею випадку потрапили до нього на заняття, але духові інструменти назавжди змістили для них сильну долю радості туди, де музика і ритм урівнюють між собою час і простір твого життя, заповнюючи його собою.

Хтось із юних джазистів поступить до Гнесинки, хтось – до училища Глієра, ще хтось поїде вчитися грати на трубі в Ганновер, паралельно занурившись в особливу, ніжно-різку ритміку німецької мови. Багато хто з них вибере зовсім далекі від музики професії. Але пам'ять про те, що одного разу талановитий учитель був з тобою терплячий, проявив увагу, такт і розкрив в тобі музичне обдарування, завжди буде надихати колишніх учнів Семена Миколайовича. Адже це так важливо в юному віці зустріти зосередженого на тобі, талановитого, суворого і делікатного вчителя.

У Романа Бондарчука і оператора фільму Андрія Лисецького за кілька років зйомок і мінливого життя документального проекту, що знаходиться в вічному пошуку можливості бути завершеним, накопичилося багато відзнятого матеріалу. Можливо, навіть занадто багато для того, щоб вибудувати одну екранну історію. Коли дивишся «Диксиленд», не залишає відчуття, що сюжетні лінії переплітаються дещо хаотично, екранна розповідь, хоч і завжди жива і виразна, часто переривається і поновлюється так само несподівано. Але, можливо, в цій своєрідній ритміці є свої драйв і гармонія.

І часом хочеться більше режисерської уваги до самого Семена Ривкіна. Бо якими б унікальними не були обдарування учнів, як би по-різному не склалися їхні долі, саме його, Семена Миколайовича, переконаність в тому, що в кожному можна розвинути музикальність – а за всі роки він не відмовив жодній дитині в уроці, – в цьому і є секрет, чарівність і справжнє життя «Диксиленду». Фільм Романа Бондарчука навіть не натякає, а відкрито говорить про те, що в ньому таїться безліч історій, які ще можуть бути розказані. Але головне, що є в «Диксиленді», – це легкість, радість і чарівність тих самих днів дитячого життя, які одного разу, перетворившись на дорогі серцю спогади, стануть невичерпним джерелом надії та життєрадісності.

Надія Заварова, Cultprostir, 11 квітня 2017 року

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»