f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Венді Ід: «Писати про «Плем'я» випало мені і я поставили стрічці 5 зірок»

22.01.2015

Журналістка The Times в інтерв’ю «Телекритиці» розповіла про особливості роботи в одній із найвідоміших газет світу, складнощі й переваги професії кінокритика та враження від української стрічки «Плем’я».

Катерина Толокольнікова, «Телекритика»

Британська журналістка Венді Ід (Wendy Ide) протягом уже десяти років пише для The Times. Вона розпочала кар'єру журналіста в аматорському журналі як авторка статей на культурну тематику, згодом дописувала до кількох англійських та шотландських видань, працювала також і на радіо. Нині для Times Венді Ід щотижня готує декілька рецензій, регулярно відвідує найбільші кіноподії світу. Журналістка декілька разів була членом журі фестивалів - в Іспанії, Чехії, Занзібарі.

Ми з Венді зустрілися після вручення Європейського кінопризу (European Film Award) в Ризі в грудні минулого року. На цю подію вперше запросили журналіста від України, а для кінокритика Times це традиційне, щорічне відрядження. В інтерв'ю «Телекритиці» Венді Ід розповіла про особливості роботи в одній із найвідоміших газет світу, складнощі й переваги професії кінокритика, враження від стрічки Мирослава Слабошпицького «Плем'я», яка напередодні здобула нагороду «Європейське відкриття»... А ще поділилася баченням того, як за всіх викликів сучасної медіаіндустрії стати успішним кінокритиком.

Венді, як ви стали журналісткою, кінокритиком?

- Мені здається, на моєму шляху до журналістики було чимало випадковостей. Я завжди любила писати, і в молодості мене до роботи в журналі запросив друг, який це видання і створив. Ми всі там були аматорами - в потрібний момент зустрілися творчі люди-однодумці. Це стало непоганим стартом. Тоді я ще не була зацікавлена саме в кінотемі - писала і про фотографію, і про музику й стріт-арт. Пізніше я все-таки зосередилася на кіно.

До Лондона я приїхала з передмістя Бірмінгема в 17 років, з тих пір живу тут. Отримала диплом психолога University College London. Лондон сам по собі дав мені багато знань про кінематограф. У перші роки я тільки те й робила, що відкривала місто. Біля мого університетського корпусу був чудовий кінотеатр, куди я часто ходила замість занять - дивилася легендарні стрічки 50-60-х років. Це був прекрасний час. Але, як бачите, я не експерт, не кінознавець за фахом.

Чи потрібна кінокритику в Британії фахова освіта? Більшість поважних авторів її мають?

- По-різному буває. Дехто проходить якісь курси... Особисто мені здається, щоби стати хорошим кінокритиком, не обов'язково мати освіту, пов'язану з кіно, головне - його любити Може, це вас здивує, але чимало кінокритиків... не так уже й люблять кіно. У мене в цьому плані «нудні смаки» - тобто мені поки що в багатьох фільмах вдається знайти щось, що подобається.

Кінематографічна освіта інколи може критику навіть трохи зашкодити. Такий автор писатиме більш академічною мовою, ризикує певною мірою втратити свіжий погляд на кіно. Звичайно, я не маю на увазі публіцистів, які пишуть для фахових видань. Однак якщо журналіст пише для такої газети, як Times - його метою є залучення та зацікавлення широкої аудиторії, яка не розуміється на кіно, його технічних особливостях. Ключовим у роботі кінокритика є вміння писати яскраво, розважливо, емоційно передавати, що найбільш прекрасного є в фільмі,чому його варто побачити.

Водночас я, звичайно, знаю багатьох критиків, які таки мають кінематографічну освіту і чудово пишуть.

Скільки людей нині висвітлює в Times теми кіно? Чи є якийсь розподіл між журналістами друкованої та електронної версій газети?

- Перш за все варто зазначити, що за час, який я працюю в Times, умови існування газетної журналістики дуже змінилися. Кожне видання нині визначає, як йому діяти відповідно до викликів часу, як працювати так, щоби друкована преса приносила прибутки, або хоча б була  не настільки збитковою. Зараз медіа переживають дивний період, який дещо лякає, проте я впевнена, що завжди буде ринок для новин і думок, питання тільки в тому, як зробити так, щоби за них все-таки платили.

Зараз Times можна читати у друці, а також передплатити електронну планшетну версію (На сайті The Times немає матеріалів у вільному доступі. - ТК). Це дуже змінило як нашу читацьку аудиторію, так і структуру редакції. Команда видання істотно скоротилася за ці 10 років. Раніше у Times було величезне плавуче коло фрілансерів, зараз авторів значно менше, бо просто немає бюджету для гонорарів. Зараз про кіно для Times пишу я та двоє моїх колег: ми між собою розподіляємо всі теми й фестивалі. Наші публікації читає редактор із тем культури. Тож це невелика команда, інші газети мають більші. На великі фестивалі, скажімо, як Канни, їде два критики і один-два журналісти відділу новин.

Більшість моїх публікацій потрапляє в обидві версії видання. Розвиток інтернет-технологій відкриває багато нових можливостей. Кожному журналісту варто в цьому розібратися, освоїти мультимедійні формати. Однією з переваг онлайн-версій є те, що ти не маєш обмежень за обсягом. У Times багато цікавих та оригінальних онлайн-проектів.

Ви є штатним журналістом чи фрілансером?

- Я фрілансер, із яким підписано контракт. Тобто це свого роду проміжна, дивна стадія між штатним працівником і вільним автором. Я не можу писати рецензії для інших видань, але більшості переваг штатного журналіста не маю. Мене можуть легко звільнити. Варто зазначити, що на таких умовах працює більшість журналістів, штат Times - невеликий, і беруть туди все рідше. Я працюю з дому, в офісі буваю нечасто. Гнучкий графік - це для мене дуже зручно. Декілька разів на тиждень я ходжу на скрінінги - прес-покази нових фільмів, тому мене можна зустріти в центральному Лондоні, в районі Сохо, де розташовані більшість скрінінг-залів.

Як відбуваються такі покази для преси? Їх влаштовують задовго до прем'єри?

- За кілька тижнів. Туди запрошуються журналісти всіх національних видань. Для працівників журналів, які виходять раз на місяць чи рідше, це не дуже зручно. Часом для них спеціально роблять покази раніше. Чомусь індійські фільми нам показують дуже рідко, хоча для них Британія - важливий ринок. Якщо немає прес-показів, газети просто не пишуть про ці стрічки, адже ми не можемо охопити все. Звичайно, бувають винятки - якщо це якийсь дуже резонансний фільм, то висвітлюватимемо.

Інколи в один день нам показують декілька фільмів - до чотирьох, що насправді дуже важко. На щастя, в мене є невеличкий кінозал у будинку, тож часом я можу дивитися деякі стрічки на дисках вдома.

В середньому в Британії щотижня виходить 8-10 фільмів, і ми в Times усі їх намагаємося висвітлити. Бувають шалено насичені періоди - на моїй пам'яті якось впродовж тижня в прокат вийшло 23 стрічки.

 Скільки матеріалів ви готуєте щотижня?

- В середньому на тиждень я пишу загалом близько 1000 слів у жанрі рецензій, а коли  аналізую телепроекти - виходить значно більше: 2-2,5 тисячі слів. Також я зазвичай працюю над однією великою статтею чи інтерв'ю на тиждень, інколи це займає більше часу. Зараз, напередодні Різдва, я маю писати банальні речі на кшталт «Кращий різдвяний фільм», «Найкращий фільм минулого року», «Найочікуваніший фільм наступного року» тощо. Такі тексти я пишу переважно для онлайн-версії: це допомагає залучити аудиторію до обговорення. А ще ми втрьох робимо проект The Times Film Show - 5-хвилинне відео, в якому критики Times між собою обговорюють ту чи іншу стрічку. Ми ділимося враженнями, наша дискусія перемежовуються з відеоуривками зі стрічки... Подібні речі ми робимо регулярно - це важливий напрямок роботи відділу культури Times.

Які фестивалі регулярно відвідуєте?

- Завжди - Канни, Лондонський кінофестиваль. Я не їздила цього року в Венецію знову ж таки через обмежений бюджет редакції. Сподіваюся наступного року поїхати. Зате була на фестивалі в Токіо, там була цікава, дуже своєрідна програма. Звичайно, хочеться їздити ще більше. Я б залюбки поїхала на фестиваль в Торонто, але завжди доводиться обирати. Сподіваюся, незабаром наш фінансовий стан покращиться. До слова, мені доводилося також працювати в журі кінофестивалів в Іспанії, Чехії, Занзібарі. 

Венді Ід у колі колег на вечірці Каннського кінофестивалю

В Британії величезна кіноіндустрія. Чи свідчить це про те, що кожне без винятку загальнополітичне видання має рубрику про кіно?

- Більшість - мають. Причому коли одна з загальнонаціональних газет прибрала культурну рубрику, це викликало дискусію. Це можуть бути зовсім маленькі матеріали про кіно, але вони є. І в якісній пресі, і в таблоїдах.

Я знаю, що таблоїди дуже популярні в Британії. Там теж є постійні кінокритики, чи тільки публікуються інтерв'ю з акторами та чутки про їхнє особисте життя?

- Вони також друкують рецензії на фільми. Навіть невеличкі журнали. Глянцеві видання мають рубрики з короткими матеріалами про фільми, книжки. Звичайно, вони пишуть більше про голлівудські прем'єри і всі скандали та плітки, з ними пов'язані.

Скільки видань у Британії спеціалізуються на кіно?

- О, це десятки газет та журналів. Від серйозних професійних до мистецьких та навіть фанатських видань. Є чимало хороших незалежних проектів.

Наскільки важливо критику читати таку пресу?

- Я би посперечалася, чи справді це необхідно. Це дещо руйнівне заняття. Якщо ти читаєш багато критики, підсвідомо переймаєш усталені вислови та кліше в інших авторів. Звичайно, всім нам цікава думка один одного про той чи іншій фільм. Але щоби стати сильним критиком, у тебе має бути самобутній голос. Щоби глибше описати фільм, треба скласти про нього враження самому, максимально неупереджено - тоді критик справді зможе відповідати за свої слова.

Коли я дивлюся фільм, я намагаюся ні з ким його не обговорювати, а це ох як непросто! Бо скрінінги для преси відбуваються у невеликих залах - там збирається вся наша братія, дехто навіть коментує щось уголос або ділиться враженнями після показу. Так само відбувається на фестивалях, а ще - у твіттері. Весь цей обмін думками шкодить формуванню своєї позиції щодо тієї чи іншої стрічки. Інша річ - дитячі стрічки чи комедії. Якщо зала при перегляді комедії сміється - це вже певний показник. На дитячі фільми я інколи беру з собою своїх дітей, щоб подивитися, як вони реагуватимуть на стрічку.

Венді, розкажіть нам, журналістам з України, як стати хорошим кінокритиком.

- Якщо людина справді зацікавлена в цій справі, я думаю, зараз найкращим шляхом є започаткувати свою сторінку - приміром, блог, і розвивати її, вдосконалювати своє письмо, публікувати мультимедійний контент. Зараз роботодавці справді звертають увагу на те, скільки у вас фоловерів у твіттері. Всім виданням важлива ваша присутність онлайн - тож зверніть на це увагу. Але найважливіше - поринути в кіно, дивитися все, що тільки можна. Потрібно, щоб ви горіли цією справою, щоб вас кіно по-справжньому цікавило. Інакше - не читатимуть.

Дуже важливо мати аргументовану позицію, а ще - висловлювати її стисло. Небезпека подачі матеріалу в формі блогу полягає в тому, що обсяг там не лімітований й автори часто не можуть зосередитися на головному, занадто розлого висловлюються. А якісна журналістика передбачає надання стислих аргументів, зрозумілої подачі ваших тез.

Звісно, якщо ви знаєте багатьох режисерів та інших кінодіячів, всю цю тусовку - це ваша перевага. Мій чоловік - сценарист і режисер, тож я знаю, як це важко - зробити фільм. Це допомагає.

Слід також пам'ятати, що якщо з вами сперечаються - це добре. Це частина роботи критика.

За що ви любите свою роботу?

- Одна з найкращих речей у професії кінокритика - я впевнена, зі мною погодяться більшість колег - це те, що кожен з нас, хай і на своєму маленькому рівні, може допомогти хорошому фільму чи режисеру. Зараз у Великій Британії виходить так багато фільмів, що легко щось пропустити, і стає дуже шкода, коли гарні фільми не знаходять аудиторію, на яку заслуговують.

Це - найпрекрасніше, коли ідеш подивитися невелику незалежну стрічку і вона виявляється дуже цікавою, зачіпає за живе. Відчувається свіжий голос, те, що творці вклали в фільм душу. В такому разі я можу бути більш щедрою в оцінці, ніж пишучи про масштабний голлівудський проект.

Коли стається таке приємне відкриття, критик має можливість поспілкуватися з дистриб'юторами, людьми на кінофестивалях, розповісти про те, що є отакий класний фільм від початківців. Це буває нечасто, але в такому разі я вважаю своєю місією допомогти в розвитку хорошому проекту. Адже в цілому, погодьтеся, професія критика несе негативний відбиток: багато кому ти не подобаєшся.

До речі, саме таким відкриттям для мене стала українська стрічка «Плем'я».

 Скріншот рецензії Венді Ід на фільм «Плем'я»

Що можете сказати про цей фільм? Чи пише британська преса про інші українські стрічки?

- Оце той самий приклад отримання радості від своєї роботи - коли стаєш одним із перших глядачів таких талановитих стрічок і можеш розповісти про них іншим. Я побачила цей фільм у Каннах - ми писали звідти рецензії про найцікавіші проекти. Писати про «Плем'я» випало мені і я поставили стрічці 5 зірок.

Без перебільшення, це один із найкращих фільмів, які я бачила останніми роками. Це важка стрічка, не така, яку хочеться переглянути вдруге, але дуже сильна. Ваш режисер - серйозний талант. Я думаю, якщо Мирослав Слабошпицький як режисер збереже всі ті риси, які він має, й буде далі розвиватися в цьому напрямку, він створить щось велике. Можу ручатися - йому вже незабаром дадуть пальмову гілку. Мене не здивувала перемога стрічки тут, на European Film Award. «Плем'я» мало сильних конкурентів, проте всі мої колеги називали український фільм самобутнім, вражаючим, не схожим ні на що інше. Я дуже рада перемозі вашого режисера.

Відверто кажучи, про українське кіно в нас знають і пишуть мало. Багато писали хіба що про «Майдан» Сергія Лозниці. Завдяки цим двом стрічкам у колі критиків є визнання українського кіно останнього часу, а ширша публіка, на жаль, поза контекстом.

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ