f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Американська режисерка Роксі Топорович: На Майдані всі мають свій голос

27.12.2013

Євгенія Шидловська, Тиждень.ua

Молода американська кінематографістка українського походження Роксі Топорович розповіла Тиждень.ua про свої враження від Євромайданів в Нью-Йорку та у Києві, а також поділилась порадами щодо майбутніх фільмів про український протест.

Тиждень.ua: Роксі, ви прилетіли до Києва з Нью-Йорку як програмний директор фестивалю американського кіно "Незалежність". Розкажіть, як ви потрапили в команду фестивалю та в чому особливість цьогорічної програми?

– Три роки тому посольство США, що заснувало та організовує фестиваль, запросило мене представити в Києві свій документальний фільм про українські народні танці. Наступного року я запропонувала свою допомогу в організації "Незалежності", оскільки окрім режисерського досвіду, я ще багато працювала на різних кінофестивалях. Так я долучилась до відбору програми.

Цього року для мене головною темою фестивалю була індивідуальності - незалежні фільми про незалежних людей. Кожне кіно в програмі – або художнє, або документальне, розповідало про важливу історію людини.

Тиждень.ua: Що вам особисто ближче до душі – художні чи документальні фільми?

–Я люблю документальне кіно, я його багато дивлюся. Я знаю, як важко його знімати та монтувати з власного досвіду. Мені подобаються якісні документальні фільми, бо я щоразу думаю –  вау!  – чи могла би я подібне зняти.

Водночас, мені подобаються художні фільми. Бо як працюєш з кіно, то забуваєш, що кінематограф може бути також розважальним. Художній фільм навіть з серйозною темою дозволяє відволіктись на декілька годин і забути про реальне життя та стреси.

Тиждень.ua:  Зараз у Києві багато людей знімають хроніки Майдану. Яку пораду ви дали би молодим режисерам, що потрібно зробити, щоб документальне кіно про ці події вийшло якісним та цікавим?

– Я думаю, що кращі документальні фільми ті, в яких люди поводяться вільно, не зважаючи на камери. Якщо люди, які є на Майдані, справді відкрито говорять з режисерами, довіряють їм. Там так багато історій! Як вони тобі їх розкажуть – можеш щось з того зробити.  Як ти зостаєшся здалека – не в фізичному розумінні, а емоційно закритим, – таке кіно не буде цікавим.

Я думаю, багато людей вперше знімають саме на Майдані, і вони зроблять хороші фільми.  Нехай буде якомога більше фільмів про Майдан! 

Я до речі теж  пробувала знімати Майдан. Мені пощастило познайомитись з талановитими операторами – Мариною та Сашею Рощиними.

Також у Києві я познайомилась з групою "Вавилон13" – це колектив режисерів, які знімають короткі історії – я вражена тим, що вони роблять! Їх відео легко поширити в мережі, і так люди бачать Майдан. Вони передають інформацію, яка гарно виглядає, є цікавою. Це документальні відео дуже професійно зроблено.

Майдан також знімав молодий студент з Чикаго Юліан Гайда. Він тут був тиждень, побачимо, що в нього вийде.  

Майдан же починали студенти, і може саме вони можуть розказати його історію краще.

Тиждень.ua: Ви працювали у відборі програми для багатьох кіноконкурсів, зокрема на фестивалі незалежного кіно Санденс. Як ви вважаєте, які шанси в фільмів про Майдан здобути визнання на фестивалях?

 – Як на мене, Майдан – це цілий світ, це унікальне явище. Всі на нього зараз дивляться безперестанку. Я думаю, що 100% кіно про Майдан, і не одне, буде на всіх фестивалях. Бо на площі всі мають свій голос та своє бачення. Я би була здивована, якби таке кіно не взяли на фестивалі.

Тиждень.ua: Ваш документальний фільм  "Фольк" сповнений гумором. Зокрема, я згадую, як хвилю сміху в залі викликало розчарування представниці діаспори, котра приїжджає в Україну з упевненістю, що всі тут танцюють народні танці. Як на вашу думку, в кіно про Майдан є місце подібній самоіронії?

– Думаю, там є місце для сміху, але в правильній точці. Бо якщо люди побачать, що над ними сміються – їх зачепить…Майдан – це є серйозна справа, в душі я це відчуваю.  

Тиждень.ua: Чи Майдан у Києві згуртував діаспору, коли в багатьох столиця світу українці вийшли на свої Євромайдани?

– О, так! Я була чотири рази на Євромайдані в Нью-Йорку. Все відбувається так само, як  і тут – говоримо, співаємо пісень, хтось вірш скаже, маємо плакати.  Перші два рази ми збирались біля українського консульства, а потім  студенти вирішили йти до центру. І півтисячі людей зібрались в Таймс-сквер, всі з прапорами. Ми стояли і просто співали, і поліцейські нас не зачіпали. Це навіть не був мирний протест, ми просто хотіли показати, що ми з Майданом.

Тиждень.ua: Чим це зібрання відрізнялось від традиційних акцій діаспори в Нью-Йорку?  

 Ми кожного року в Нью-Йорку ходою вшановуємо жертв Голодомору, а також маємо український парад в Клівленді та інші події.

Різниця, як на мене,була в тому, що Євромайдан – це не ми в діаспорі вирішили, що хочемо або світ знав про українську проблему. Це в Україні вирішили встати та заявити, а ми були з вами.

Я горда за українців. Я горда бути українкою. Всі наші родини  зараз дивляться на цей Майдан. Це є мрія. Це тепер наш голос, тепер люди знають, що ми є.

Я на Майдані в Києві бачила – це голос всіх українців. Я бачу, як люди справді люблять цю країну, і вони дуже хочуть мати, як кажуть, нормальне життя, нормальні закони. Це йде від душі.

Часом приходиш на нашу традиційну подію в діаспорі  - декілька годин говоримо англійською і розходимось. А в цей раз ніхто не хотів додому -  от  в чому різниця була. Ми тепер всі ночі проводимо в мережі.

Тиждень.ua: Ви приїхали до Києва вже у розпал протесту на Майдані. Яке було ваше перше враження?

  Як я летіла, я була впевнена, що весь Київ стоїть на Майдані. Я не думала, що хтось ходить на роботу, за покупками,  в кафе.

Мені подобається, що на Майдані я могла познайомитись з багатьма різними людьми.  Було дуже цікаво говорити з ветеранами. Я також вперше познайомилась з закарпатцями – я їх не розуміла через діалект, але ми разом чай пили, сміялись. Я танцювала зі старим чоловіком з золотими зубами з Дніпропетровська, який хотів, щоб я його оженила.

Такі різні незнайомі люди разом можуть жити – це прекрасно.

Я би жила на Майдані цілий рік. Він мені так подобається! Там є і вояки, і бабці, і молоді, все таке димне, таке божевілля!

Тиждень.ua: Наскільки відрізняється реальний Майдан від уявлення про нього закордоном?

  Я знаю, як приїду назад, мене будуть це ж питати. Ми дізнаємось багато інформації з  інтернету, але не бачимо деталей. Ти  не можеш  знати, як працювати в кухні на Майдані, коли ти дивишся протест по телебаченню. Мої двоюрідні родичі на Майдані поставили намет та роздавали їжу, і я до них приєдналась. Ми разом варили кашу. Я справді взяла участь у Майдані, а не лише сфотографувалась.

Українці в діаспорі хочуть знати, чим можуть допомогти. Так я могла запитати в людей на Майдані і одразу написати на Facebook – потрібні ліхтарики, наприклад.

Мені шкода, що мої українські друзі з Нью-Йорка не могли бути тут зі мною. Я пообіцяла їм привезти стрічечки.

Роксі Топорович народилась у місті Парма, штат Огайо, США.  Її батьки емігрували з України  до США після Другої світової війни.

Роксі розповідає, що з 13 років почала фільмувати різні події життя на відеокамеру.  Здобувши освіту в школі мистецтв Нью- Йоркського університету, працювала в телепроектах  Saturday Night Live та "Закон і порядок", а також над фільмам  "Закони привабливості", "Учень чародія", "Людина на межі", "Я, Алекс Кросс", "Таємниці минулого". Режисер останнього фільму Девід Духовний запропонував Роксі зіграти в одній з епізодичних ролей.

Також вона працював на низці кінофестивалів, серед них Sundance і Tribeca, який відбувається у Нью-Йорку.

У 2011 році Роксі Топорович дебютувала як кінорежисер, знявши повнометражний документальний фільм про українські народні танці «Фольк!». Стрічка демонструвалась у різних містах США, Канади, Європи та в Україні. Зараз кінематографістка працює над другим докфільмом «Подорож на схід», а також над комедійним веб-серіалом “2nd and 9th”, який розповідає про українців у Нью-Йорку.

Заснувала власну кінокомпанію KinoRox Productions,  входить до Гільдії письменників Америки.

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ