Марина Врода: Хочу, щоб героями були живі – ті, які щось створили, а не поклали життя у боротьбі
05.05.2015
Режисерка Марина Врода у розмові з ВВС Україна розповіла про свої фільми після нагороди Каннського фестивалю, заборонені теми в українському кіно та історії, які зараз розповідає народ.
Євгенія Шидловська, ВВС Україна
Пані Врода вважає, що зараз на першому місці в українському суспільстві має бути життя людини як цінність, а героїзація безіменних – це традиція Радянського Союзу, від якої треба відмовитись.
У Києві останній її фільм – "Пінгвін" – можна було побачити на фестивалі документального кіно Docudays. Про що ця стрічка?
Марина Врода: Мені випала така нагода – зняти про паліативну медицину. У фільмі йдеться про паліативних пацієнтів в Україні та про відсутність системи допомоги їм та їхнім рідним. Йдеться також про ставлення людей до смерті, до пов’язаних із нею стереотипів. Йдеться взагалі-то про якість життя – і здорової людини, а якщо копати глибше – про ставлення самих до себе, про самоповагу. Яку цінність має життя сьогодні?
Героїня фільму – Іра, має купу невиліковних хвороб. Я не знаю всіх її діагнозів, лише частину.
Я страшенно вдячна за те, що вона відкрила нам двері й впустила до себе. На пострадянському просторі прийнято ховатись із своїми проблемами, залишатися з ними сам на сам. Її вчинок дуже класний, я сподіваюсь, люди зможуть його оцінити...
Іра – молода, дуже активна і стільки корисного робить для інших. Це робить світ кращим, коли ми ділимо не лише хороші речі, а й труднощі. Через них ми будуємо інше суспільство, іншу якість життя. Люди також виходять таким чином із внутрішньої ізоляції.
ВВС Україна: Про ізоляцію був і ваш попередній ігровий фільм "Равлики"…
Марина Врода: Та вони всі про це, так чи інакше... "Равлики" – це про покоління людей в тіні, про яких ми не згадаємо, чи вони були чи ні. Там є екзистенціальні питання про життя: що означає бути, обирати, відчувати, коли я живий?
Мені здалось, що в нашому пострадянському просторі є покоління недолюблених людей, які не здатні за себе постояти, захистити, дуже легко керовані. Вони перебувають на узбіччі суспільства, не реалізують себе. Молоді люди – від 15 до 30, вже якісь загублені.
Я питаю себе – в чому справа? Де ми живемо: вже немає Радянського Союзу, ще немає Європи. Подивишся навколо – тоїть мертва архітектура – особливо на Сході. Така енергія пострадянського табору. Якщо їй не чинити супротив, ця мертвечина буде жити далі і з’їдати все цікаве. Або ти чиниш супротив, щоб переломити ситуацію, або цей простір тебе розчинить.
Фільм – про такий розчин в собі живого. Ці діти народжуються, вчаться, а потім розчиняються – і нічого не відбувається.
Я запитую, наше покоління є чи нас немає? Є шанс щось змінити? Бо в принципі простір не змінюється! Це простір український, загальний – для мене немає ніякого сходу та заходу.
Хто створить прозору систему
ВВС Україна: Українськими фільмам можна змінити цю ситуацію?
Марина Врода: Ні, можна змінити культурою, яку не знищувати 300 років. Для того, щоб людина розвивалась - потрібен спокій, навіть рутина…
У країні проблема в страшній корупції – на всіх рівнях. Система не зміниться, поки ми в цеху будемо закривати на це очі і казати: "Життя коротке, треба ж зняти кіно".
Для кіно має бути створений окремий фонд, який напряму збиратиме гроші і там будуть, три-п’ять комісій, які прозоро обиратимуть проекти (для фінансування. – Ред.), що буде не прив’язано до держбюджету.
Мені було прикро, що ми не об’єднались, не бойкотували систему, яка була при Януковичі, і не знімали... Чим більше часу я проводжу на Заході – тим більше розумію, що я права. Це той момент, коли люди об’єднуються – і хтось копійку не дасть під столом, бо від цього залежить вся система.
ВВС Україна: Якщо говорити про кіно всередині країни, що затребувано в українському суспільстві?
Марина Врода: Є запит на різні жанрові фільми. Суспільство неоднорідне, тому помилково робити одну ідею (провідною. – Ред.), як в Радянському Союзі.
Це наш комплекс – ми шукаємо цю ідентичність та українськість. Полишіть ви це – ми є, читаємо книжки, співаємо пісень, любимо вишивки. Давайте це зберігати, але дамо можливість чомусь новому народжуватись.
Заліплювати очі старими речами, казати про національні ідеї – напевно для того, щоб нічого не створювати і не змінювати систему.
Енергію треба витрачати не лише, щоб захищати, а ще щоб створювати новий простір. Всі це розуміють, чи ні?
Я ще раз наголошую, кіно в Україні має бути різножанрове – має критикувати минуле покоління і навпаки – говорити про сімейні цінності, про наші Карпати, про фольклор, про історію. Тоді на стику цих протилежних ідей з’являтимуться іскри нового та цікавого.
Чим більше зараз критики в мистецтві – тим здоровіше буде суспільство, люди рефлексуватимуть на болючі теми, звільнятимуться від них та йтимуть далі.
Наше суспільство через кіно може пережити дуже важливі колективні больові травми – це стосується голодомору, війни, Бабиного Яру. Тільки позитивними картинами та історіями залагодити ці проблеми неможливо.
Треба знати свою історію і визнати помилки, які допустили.
ВВС Україна: Чи є в українському кіно заборонені теми, про які принципово не знімають? Якщо є, то про які з них зараз час знімати?
Марина Врода: Гомосексуалізм, наприклад. Контрастні теми до теми національності – про ставлення до людини з іншим кольором шкіри, до змішаних шлюбів. Про це треба знімати.
Історичні фільми також, але такі, де Україна постає, можливо, в двох ракурсах – позитивному та негативному.
Треба знімати кіно антигеройське. Мені не подобається, що ми створюємо ікону з мертвих героїв. Хочу, щоб героями були живі – ті, які вижили, щось створили, а не поклали своє життя у боротьбі за будь-що. Я не кажу, що дарма – ні. Але якщо чогось занадто багато в інформаційному просторі – треба протидіяти.
Зараз важливо знімати хроніку, розповідати історії людей, які приїхали сюди. Вислуховувати, збирати матеріал, показувати це та обговорювати. Це дуже важлива рефлексія для суспільства, щоб ми не лишались самі зі своїми переживаннями, а ділились ними.
Знімати можна про все. Хочеться, щоб на всі теми можна було піти і подивись кіно.
Як знімати антигеройське кіно
ВВС Україна: Ви кажете, що має бути історичне кіно, де Україна в негативному ракурсі. Але існує думка, що Україна за кордоном має бути представлена в позитивному іміджі. Як із цим бути?
Марина Врода: З точки зору будь-якої демократичної країни – має бути опозиція. Має бути критика, але не така, що виражається в агресії, а дійсно конструктивна.
Наприклад, про корупцію, про кумівство і панство, про нетерпіння один до одного – можна знайти чудову форму комедії.
Західний глядач не шукає кіно, в якому українці будуть тільки критикувати себе чи виставляти героями, але якщо ми говоритимемо тільки про героїв – будуть питання.
Коли ми створюємо цей образ героя, людини, яка загинула за свою ідею – вона занадто нагадує героя радянської армії, який поклав життя за...
Яка різниця для стороннього – француза, чи німця, чи італійця, коли це радянська калька – просто із іншим прапором?!
Ясно, що ми переживаємо біль, коли про це говоримо. Але коли говоримо про життя, що би ми хотіли створити, що би хотіли розповісти про свою любов, про свою країну, про все живе?
Я дуже поважаю людей, які зараз борються за Україну, волонтерів, всіх, хто відстоює цю країну, не ділить її на Схід та Захід.
ВВС Україна: Ви кажете про антигеройське кіно із живими героями – як це?
Марина Врода: Герой сьогодні той, хто виживає.
Я боюсь, що ці хлопці, які зараз воюють на Сході, залишаються безіменними. Я хочу, щоб про них говорили. А слово герой – я не хочу чути.
Людина має бути названа. Це чоловіки і жінки, які зараз гинуть. Вони мають бути названі всі поіменно, мають бути створені книги і місця пам’яті. Ми маємо знати звідки вони, хто залишився, за яких обставин вони померли чи стали каліками. При чому тут герої?
Був Радянський союз – тоді були ці всі герої.
Під час Другої світової війни мій дід був у німецькому таборі кілька років. Їх взяли в Криму на Керченській протоці, він був хлопцем 19-20 років.
Коли прийшли американці, то вони пішки повернулись додому в Україну, потім були допити в КДБ. Я знаю про це трішки, бо він мало говорив про війну, ніяких орденів ніколи не вдягав. Після того, що пережила моя сім’я, – я не можу зрозуміти цього слова "герой".
Зараз треба говорити про демократію, про якість життя, можливість зупинити конфлікт, врятувати людей. І не боятись тиснути на нову владу.
ВВС Україна: Тобто цінність людського життя має вийти на перший план?
Марина Врода: Людина та її життя, громадянин країни – це найперше. Викинути слово "герой" і слово "національність"!
ВВС Україна: Як цього досягнути в українському кіно?
Марина Врода: Напевно, якщо режисери та автори матимуть можливість незалежно знімати своє кіно.
Зараз я це більше уявляю в документальних стрічках. Сам народ сьогодні може розповісти про себе багато. Дайте йому можливість – і він заговорить.
Люди будуть розповідати про себе, їхні історії – чудові. Спеціально створювати їх не потрібно. Зараз сам народ – герой. Хай розповість на всіх своїх мовах, в усьому різноманітті – це зараз найцікавіше.
Наше завдання – це зафіксувати, все.
Євгенія Шидловська, ВВС Україна, 24 квітня 2015 року