f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Нана Джорджадзе: Закохатися в Одесу і зняти кіно

05.06.2015

5 червня, о 23:30 в ефірі телеканалу «Інтер» відбудеться телевізійна прем’єра російсько-української драматичної комедії «Моя русалка, моя Лореляй» (із повтором стрічки 6 червня, о 3:00).

Подаємо інтерв’ю режисера стрічки Нани Джорджадзе про її фільм, про спільну роботу з Олегом Скрипкою та про вміння побачити колір у чорно-білому кіно.

Надія Заварова, Cultprostir

Про сценарій

Автор сценарію Дінара Сеідова була другом моєї молодості, ми познайомилися років в 20, одразу подружилися, і Діна була моєю дуже близькою подругою. Потім Діна з родиною емігрувала до Америки, зв'язок майже перервався. І одного разу, зовсім випадково, продюсер запропонував мені прочитати сценарій. Імені автора я не знала, прочитала манускрипт, побачила, що історію написала Діна, подзвонила їй і просто-таки закричала в слухавку: «Дінуля! Прочитала твій сценарій, буду знімати!» Так абсолютно випадково старі друзі опинилися у творчому тандемі. Діна всебічно обдарована, дуже тонка, близька мені за духом людина і хороший сценарист. У нас схоже ставлення до матеріалу. Все це я відчула, прочитавши перші ж сторінки сценарію. У мене відразу склався образ цієї смішної, а насправді − дуже драматичної, часом навіть трагічної історії, я моментально відчула середовище, в якому все відбувається, наївність, легкість, смуток і велику радість першої, наївною, романтичної любові, спогади про яку завжди живуть в душі.

Про зйомки в Одесі

Одного разу я приїхала до Одеси на кінофестиваль і просто закохалася в місто. «Я обов'язково повинна тут знімати!», − подумала я тоді. І ось рівно через рік мені випала щаслива нагода. Я знайшла виразну натуру в Одесі, моєму улюбленому місті. Там я знайшла чудові обличчя і прекрасних персонажів. Мені було дуже радісно, ​​легко і комфортно існувати з цієї знімальною групою, в цьому місті, з людьми, повними гумору, ентузіазму, надзвичайно творчими, дуже хорошими професіоналами. Ми приїхали такою грузинською командою: режисер, оператор, художник-постановник, лінійний продюсер. І відразу всі ми абсолютно органічно влилися в одеську знімальну групу і стали справжньою сім'єю. Для мене дуже важливо, коли група стає сім'єю. В останній знімальний день ми знімали сцену озвучання, і як же нам було затишно на Одеській кіностудії: в кадр в цій сцені потрапили наші звукооператори, монтажери, асистенти, всі-всі були в кадрі. Музиканти по-справжньому імпровізували, потім я з великою радістю монтувала цю сцену. Я взагалі дуже люблю імпровізувати на майданчику. Знімальна група і актори «Моєї русалки» подарували мені можливість імпровізувати, а це завжди щастя для режисера.

Про акторську імпровізацію

Я не даю читати сценарій акторам до зйомок − ні до чого їм це, нехай, опинившись перед камерою, працюють відразу, в запропонованих обставинах. Це найцікавіше. У перші знімальні дні буває важко, тому що ми з акторами повинні притертися, зрозуміти один одного. Я не люблю репетирувати, і відразу заводжу акторів у кадр. Звичайно, вони нервують, але після другого-третього дубля вже почуваються комфортно, і ми разом починаємо спільну гру. Якщо зйомка не перетворюється на легку, красиву гру, де всі учасники почувають себе комфортно, якщо знімальна група не отримує задоволення від роботи, то в результаті нічого не вийде, тому я завжди намагаюся створити на майданчику легку, веселу атмосферу. Робота повинна бути всім у радість, тому жарт і посмішка − ось чого має бути вдосталь на майданчику. Тоді ти не відчуваєш ані втоми, ані часу, а просто працюєш. Якщо я бачу, що акторові дискомфортно, намагаюся заспокоїти його і ввести в потрібний стан. Мені дуже добре працюється з моїм оператором, моїм сином, Михайлом Квірікадзе. Разом ми зняли вже шість фільмів. Він розуміє мене з півслова, і мені дуже подобається його жива, органічна, природна камера, яка багато в чому творить атмосферу фільму. Для зйомок я збираю команду друзів, і разом з ними проводжу на знімальному майданчику прекрасний час. Ніхто не знає, як я нервую перед кожною зйомкою, а тим більше − перед переглядом. Перед кожним переглядом я вмираю, але намагаюся, щоб ніхто цього не помітив.

Про межі свободи

Звичайно, я не даю акторам повну свободу, таку волю вольну, межі завжди є, але я намагаюся дати їм відчуття свободи. Наприклад, ми знімаємо щось, а на другому дублі я кажу: «Це було чудово, а тепер давайте спробуємо зробити це в іншому ключі». Так поступово актор приходить до того, що мені, власне, від нього потрібно в конкретній сцені. Моє завдання − домогтися від актора того, чого хочу, але так делікатно, щоб він думав, ніби сам дійшов до цього, щоб він відчував себе вільним. Ось, наприклад, Олег Скрипка − дуже творча, артистична людина. У перший день, як і всі актори, які не читали до цього сценарій, Олег відчував себе трохи не в своїй тарілці, але потім швидко і з задоволенням увійшов у роль і відразу вловив характер персонажа, відразу зрозумів, наприклад, чому я йому підібрала саме такий костюм, щоб штани були трохи гармошкою. Олегу вдалося створити тонкий, зворушливий образ − саме такий, як мені хотілося.

Про втечу з власних переглядів

Я ніколи не залишаюся на переглядах власних фільмів. Завжди йду. На екрані я бачу тільки недоліки у своїй роботі і від цього божеволію, тому завжди збігаю зі своїх показів. Фільм я знімаю для своїх друзів − вони і є моя публіка: знайомі і незнайомі, розкидані по всьому світу, живі і ті, які вже пішли від нас. Завжди подумки звертаюся до них і думаю, як би вони поставилися до картини або до епізоду. Звичайно, я сподіваюся, що фільм подивляться і полюблять багато глядачів. Але насправді знімаю для своїх друзів, коханих людей, чиєю думкою дуже дорожу.

Про роботу зі студентами

Зараз я дні і ночі проводжу в монтажній. У мене скоро прем'єра, тому в даний період я не викладаю. Робота зі студентами − заняття цілодобове. Навчальний процес триває весь час − і в аудиторії, і на вулиці, і за чаєм. Ми стаємо друзями, у яких на спілкування один з одним іде весь час, тому, коли я знімаю, від викладання доводиться відмовлятися.

Про професію

Людина, яка приходить працювати в кіно, повинна розуміти, що це не фестивальне життя з червоними доріжками та зірками. Кінорежисер − це спосіб життя. Тільки розуміючи це, можна працювати в професії. Кінорежисура − цілодобова робота. Якщо хтось не готовий до такої самовіддачі, нехай краще шукає себе в інших професіях.

Про чорно-біле кіно

Чорно-біле кіно − це все-таки вищий пілотаж − і для того, хто його знімає, і для того, хто його дивиться. Щоб відчути, зрозуміти і побачити в чорно-білому кіно колір, потрібна уява, яку розвинути можна тільки читанням. Людина, яка читає, подорожує по всьому світу, по долях, по ситуаціях, а сучасний глядач часто не читає і привчений в кіно до зовсім готової картинки, для якої йому не потрібна уява, адже кадр просто інформує його. Сучасний глядач, на жаль, не спостерігає за життям, він − не споглядач, а споживач. А уява ж обов'язково має працювати, людина повинна читати і мати смак до поезії, відчувати, що поезія − це політ. І тільки тоді вона зрозуміє маленького принца, який 18 раз переставляв свій стільчик, щоб стежити за заходом сонця. З самого дитинства потрібно читати, і тоді почнеться твоя довга, захоплююча подорож світом, і гра уяви стане невід'ємною частиною твого єства, твого життя.

Надія Заварова, Cultprostir, 23 квітня 2015 року

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН