f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Олександр Ткаченко: В українському ефірі залишиться не більше 20% російського контенту

08.06.2015

У межах ІІІ Львівського медіафоруму 30 травня генеральний директор телегрупи «1+1» Олександр Ткаченко поділився своїми поглядами на сучасні українські та світові тенденції у телевізійному виробництві.

Руслан Герасименко, для «Телекритики»

За двадцять чотири роки свого існування українське телебачення пережило кілька етапів розвитку: від появи перших приватних каналів до розвитку власного розважального продакшну. Але зараз ми переживаємо найважливішу революцію, яка стосується основи телебачення: виробництва власних серіалів. Адже серіали формують цінності та культуру суспільства, істотно впливають на свідомість людей.

Останнім часом ставлення до виробництва телесеріалів у світі змінилось. Прокатне кіно, яке завжди вважалося високим жанром, перетворилось на виробництво екранізованих коміксів. Натомість, справжній кінематограф, красивий і цікавий, поступово переливається в серіали. Такі режисери як Стівен Спілберг знімають серіали, бо вони дозволяють висловлюватись художньо.

Більшість успішних серіалів створюються з розрахунком на мешканців кількох країн. Особливо ця тенденція помітна в Європі, де розвинене спільне виробництво: поляки знімають серіали (особливо історичні) разом із німцями, французи з британцями. Це дає, з одного боку, економію бюджету, з іншого, можливість обмінюватись ідеями. На сьогодні вийшло вже близько ста таких міжнародних серіалів.

Американське платне телебачення є лідером із кількості замовлених серіалів - близько трьох сотень на рік. Там виробництво однієї серії коштує від одного до десяти мільйонів доларів, а в деяких випадках - наприклад, історичні серіали телеканалу HBO, - до двадцяти мільйонів. Створюючи власні серіальні формати, американці намагаються продавати їх у якомога більше інших країн.

Українці, натомість, традиційно купують формати. І це дивна тенденція, адже бюджети українських телевізійників не порівняти з бюджетами їхніх колег з інших європейських та американських країн. За таких умов ми мали б продукувати більше власних ідей, а не купувати чужі.

Основа ефіру українського телебачення вироблялась не нами: три чверті продукту були імпортовані. Власними були лише розважальні шоу та новини. Натомість, росіяни щороку вкладали у виробництво контенту півтора мільярда доларів, тому 95% ефіру російського телебачення - власного виробництва.

Прайм-тайм українських телеканалів переважно складався з російських серіалів. Тому в нас не розвинена індустрія, зорієнтована на виробництво власних ідей та історій. Хоча в Україні знімалося багато серіалів. Можливо, ви цього не зауважили, бо вони часто вироблялись на експорт у Росію та були орієнтовані на російську публіку. Це був виготовлений в Україні російський продукт - без українських героїв, української тематики та зі специфічним ідеологічним підтекстом.

Ми ставали заручниками замовлень, які йшли від російських каналів. Споживали продукцію, актуальну для російського глядача. Російський глядач формував ринок попиту в Україні.

Замість інвестувати у власне виробництво, українські канали втягнулися в економічну війну, торгуючись за купівлю російських серіалів. Позаторік сума, вкладена в такий спосіб Україною в російську економіку, становила близько трьохсот мільйонів доларів. Замість вкладати ці кошти у виробництво власних серіалів, ми віддавали їх Росії, щоб потім дивитись російське.

Але тенденція у виробництві та копродукції змінилася. Цього року ми вже не знаємо спільних проектів українських і російських телеканалів. «1+1» першим серед телегруп відмовився від трансляції російських серіалів про поліцію та військових. За останній рік кількість російського контенту в українському ефірі зменшилася вдвічі. А після того, як почне діяти закон, що набуває чинності днями, думаю, що їх залишиться не більше 20% - переважно досить якісні драми, мелодрами та комедії без ідеологічного підтексту.

Це означає, що нам будуть потрібні українські серіали.

Тому ми почали інвестувати у власне кіно. Ми намагались порушити економічну модель, що складалась роками. Виробництво власного продукту було невигідним, адже його неможливо було експортувати в Росію, а український ринок - збитковий. Через це далеко не всі продюсери готові з нами співпрацювати. Проблемою є знайти режисерів і сценаристів, які розуміли б українського глядача й готові були би працювати з меншими бюджетами, ніж у проектах, орієнтованих на Росію. Я вже не кажу про фахових операторів та інших спеціалістів.

Але з виходом наших серіалів «Останній москаль» і «Гвардія» ми побачили результати, переконливі навіть для наших колег із інших телеканалів. «Останній москаль» - найпопулярніший серіал в Україні за останні п'ять років. На каналі «2+2» серіал «Гвардія» встановив абсолютний рекорд, перевищивши за кількістю глядачів навіть показники футбольних матчів. Це є відповіддю на питання, якими сьогодні є очікування українського глядача.

Можливо, ці серіали ще не є ідеальними, але це точно українські історії. Це наша спроба змінити загальну картину того, що буде на українському телебаченні. Це будуть нові цінності, нові інтереси, нові вимоги.

Фактично з нічого в Україні створюється власна індустрія виробництва серіалів, що мають прийти на зміну російським. Зараз у нас на стадії зйомок або підготовки півтора десятка серіалів. Наші колеги, розуміючи, що замість російських «ментів» потрібні українські, теж почали інвестувати у власне виробництво. І хоч ми з ними конкуруємо, але також зацікавлені в цьому, адже самі не створимо цієї індустрії.

Фото Аліни Смутко

Руслан Герасименко, «Телекритика», 7 червня 2015 року

Перший Кіноогляд оголосив переможців

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05