f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Андрій Звєрєв: «Чутки про смерть Одеської кіностудії сильно перебільшені...»

12.06.2015

Голова правління Одеської кіностудії Андрій Звєрєв — про покрокове виведення кіновиробництва із системної кризи, специфіку першого фільму, знятого власними силами, та одеситів у Голлівуді.

Ірина Гордійчук, спеціально для «Дня» (з Одеси)

Про те, що в Одесі є кіностудія, знають, напевно, всі, хто читає нашу газету. Про те, які фільми знімалися в різні роки на найстарішій у країні кінофабриці, напевно, знають синефіли: це улюблені в усі часи — «Весна на Зарічній вулиці» Марлена Хуциєва та Фелікса Міронера та «Чародії» Костянтина Бромберга, «Ар-хі-ме-ди!» Олександра Павловського і «Дежавю» Юліуша Махульського, «Д’Артаньян і три мушкетери» Георгія Юнгвальд-Хилькевича та «Міський романс» Петра Тодоровського. Багато стрічок Станіслава Говорухіна, який починав свою кар’єру в Одесі, колишнього друга України, — «Вертикаль», «У пошуках капітана Гранта», «Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо», «Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна», «Десять негренят». Практично всі картини класика українського кіно Кіри Муратової — «Серед сірих каменів», «Другорядні люди», «Астенічний синдром» тощо. Список можна продовжувати. Вражає, чи не так?

А ось про те, як і чим живе сьогодні «королевство грез» на Французькому бульварі, 33 в Одесі, думаю, мало хто дасть прозору відповідь. Саме тому я і напросилася на зустріч із головою правління ПАО «Одеська кіностудія» (а просто — директором студії) Андрієм Звєрєвим саме в його володіннях. Щоб не лише почути, наскільки вивірені чутки про занепад і запустіння на кінопідприємстві, яке колись процвітало, але й на власні очі побачити, що там відбувається.

«КРАПКАUA» — БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ СТУДІЇ, ЯКА ВІДРОДЖУЄТЬСЯ

— Андрію, в засобах масової інформації, на телебаченні досить бурхливо мусуються останнім часом питання вітчизняного кінематографа — його фінансування (по суті, практичної відсутності його), відродження національного кіно, свіжої крові, яку необхідно вливати в цю галузь виробництва, домогтися реальних результатів тощо. Але найчастіше розмови крутяться довкола Національної кіностудії імені Олександра Довженка, інколи — рикошетом — згадується «Укркінохроніка», приватні підприємства. А ось про Одеську кінофабрику майже нічого не відомо. Давайте відновимо справедливість: бути чи не бути кіностудії в Одесі, враховуючи складну економічну ситуацію в цілому в Україні?

— Чесно кажучи, вперше переступивши поріг даного підприємства (був червень 2012-го), я навіть не відразу зрозумів, що це і є знаменита Одеська кіностудія! Її стан був вельми жалюгідним. Став заглиблюватися у справи: борги по зарплаті, по податках, по комунальних платежах. Власне, саме ці проблеми і спонукали акціонера підприємства Сергія Олексійовича Таруту призначити мене антикризовим керівником студією. Адже йому на той час доводилося утримувати кіностудію в повному обсязі — виплачувати заробітну плату співробітникам, погашати борги по комунальних платежах, рахунках за електроенергію, газ, не отримуючи ніякого прибутку. Що неправильно за визначенням, оскільки кіновиробництво — це бізнес, і інвестор, вкладаючи в нього гроші, повинен заробляти. Нічого подібного не відбувалося. Одеська кіностудія вже багато років була постійним обтяжливим об’єктом — щоб утримувати її, доводилося виймати гроші з іншого бізнесу. І Сергій Олексійович направив мене до Одеси, щоб зрозуміти, чи можливо тут щось зробити. Він дуже дбайливо ставиться до кіностудії, і це не пустопорожні слова. У пресу постійно вкидалася провокативна мантра: мовляв, приватний акціонер, знищить підприємство, побудує у такому чудовому місці яку-небудь комерційну нерухомість. Насправді, Таруті нічого не заважало зробити такий крок ще десять років тому. Проте цього не сталося.

— Коли ви прийшли на студію, тут знімалося кіно?

— Останній фільм, який був знятий на гроші, отримані від Держкіно, «КрапкаUA». Кіностудія починала працювати над ним 2006 року, а 2008-го зйомки припинили, оскільки студія перебувала в системній кризі — є таке чітке економічне поняття.

— Криза, з якої можна і не вибратися?

— Цілком вірно. Робіть висновки самі: мій попередник (при прибутковості підприємства в 2 400 000 гривень) брав у борг 1 500 000, зобов’язуючись повернути ці гроші через місяць! Для чого це робилося?.. Думати можна різне.

Коли я почав заглиблюватися в ситуацію, яка тоді склалася, логіка підказала: якщо вже кіностудія — напівдержавне підприємство, то для того, щоб врятувати його, потрібно звернутися за підтримкою власне до держави. Тим паче, що вона декларує свою зацікавленість щодо розвитку вітчизняного кінематографа. Звичайно, я поїхав до Києва просити допомоги. На що мені відповіли: «Усе чудово, але за Одеською студією числиться фільм «Кохатичижити» (робоча назва «Крапкаua»), на який були виділені гроші ще 2006 року. Він не знятий і не зданий. І тому, окрім уже відомих боргів, за вами — три з половиною мільйони гривень за незавершену картину. Або ви здаєте фільм (що на той час здавалося мені нереальним!), або повертаєте гроші. А тоді говоритимемо про підтримку».

Картину ми доробили, що стало нашим бойовим хрещенням. Двері в Держкіно були відкриті. Ми з колегами проаналізували реальне становище справ на студії і зрозуміли, що на той час найсерйозніша проблема була навіть не в занедбаних павільйонах і техніці, яка практично не працювала, а у відсутності фахівців.

Звичайно, на Одеській кіностудії працюють геніальні знамениті люди, заслужені кінематографісти — Кіра Георгіївна Муратова, Вілен Захарович Новак, Вадим Васильович Костроменко. Вони — наша гордість. Ми залучаємо їх до творчого процесу як експертів, консультантів. Але роки дають про себе знати, і активно знімати кіно вони, вочевидь, уже не зможуть. А фахівці середнього віку знайшли застосування своїх творчих здібностей там, де реально йде кіновиробництво. У Києві, Москві, аж — до Голівуду. «Наші люди в Голівуді» — це не приказка для Одеської кіностудії. Це реальність. Не просто українське, а саме одеське коріння має багато хто із зірок світового екрану — Сидні Поллак, Вупі Голдберг, Девід Копперфільд, Сильвестр Сталлоне, Кірк Дуглас, Леонардо Ді Капріо, Стівен Спілберг, Серж Гейнсбур. Багата на таланти земля одеська, як бачите.

І я збудував логічну лінійку: найперше відновити інфраструктуру — реанімувати діяльність кіностудії як рентал-майданчика (rental — з англ. — оренда. Авт.), щоб (зараз я говорю дуже важливі слова!) мати можливість забезпечувати випуск фільмів стороннім кіновиробникам.

— Тобто, почати елементарно заробляти гроші?

— Так. І таким чином стартувати. А всі зароблені кошти інвестувати в розвиток підприємства. Я вважав, що подібні дії стануть поштовхом для відновлення життєдіяльності студії. І не помилився.

Насамперед ми зайнялися реконструкцією павільйонів, закупівлею техніки. Відновили маркетингову політику — починали елементарно зі створення сайту Одеської кіностудії. Незабаром з’явилися перші результати — ми отримали серйозні замовлення із зарубіжжя. Ні для кого не секрет, що раніше наша студія забезпечувала зйомки російських виробників (це було до подій на Майдані), ще 2013 року в Одесі працював Нікіта Міхалков, повернувся сюди і Станіслав Говорухін. Причому, вже після того, як публічно заявляв, що Одеська кіностудія — це кладовище, яке ніколи не відродиться. Але, проте, два роки тому його учні зняли тут два серйозні проекти. Інша справа, подальші вислови Говорухіна щодо України. Зараз не обговорюватиму його поведінку — це віяння часу та політики Росії.

Проте дії однієї людини (в даному випадку, мене) нічого не означають у кіновиробництві. Кіно — колективний продукт. Колеги в мене повірили, зрозумівши, що припинилося розкрадання студії. У певний момент ми об’єдналися, побачивши світло в кінці тунелю. Регулярно збиралися й обговорювали стратегічні завдання, планували, в якому напрямку кіностудія повинна рухатися.

«АННА — КОРОЛЕВА ФРАНЦІЇ» ОЧИМА СУЧАСНОГО УКРАЇНЦЯ

— Який сьогодні штат на студії?

— 86 осіб.

— Якщо ви стверджуєте, що відчувається брак професіоналів, чи не замислювалися над тим, щоб запросити яскравих, сміливих режисерів, операторів, сценаристів зі сторони — з інших міст, можливо навіть країн?

— Не поспішайте. Мені хочеться, аби картина того, що відбувається сьогодні на Одеській кіностудії, була чіткою і зрозумілою для тих, хто вболіває за долю вітчизняного кінематографа.

Отже, першим кроком, як я вже сказав, було відновлення інфраструктури студії. Другим — технічне забезпечення. У нас вже є дуже хороше освітлювальне устаткування компанії Arri. Камери — серйозні, дорогі, але трохи застарілі, на жаль, на сьогоднішній день. Тому що вони плівкові, а, як відомо, нині фільми переважно знімають цифровою технікою. Відремонтовано павільйони — все це сприяє створенню сучасного кінопродукту. У штатному режимі працюють транспортний цех, хромакейна, нова мала тон-студія. Прекрасно функціонує велике тон-ательє. Костюмерний і реквізитний цехи дбайливо зберігають унікальні колекції костюмів та реквізиту.

Нам вдалося також об’єднати під прапором кіностудії численні «рентали», які на основі генпідряду дають можливість повністю забезпечувати всім необхідним знімальну групу.

Третій крок — люди. Професіонали, які можуть знімати якісне сучасне кіно. Ми зробили ставку на нові імена. Відібрали 11 заявок на зйомки короткометражних фільмів і 2013 року презентували їх на пітчингу в Держкіно. Проте не отримали жодної копійки... А якби ці кінематографісти тоді зняли свої дебюти, то вже були б відкриті реальні таланти. Адже основна функція держави давати можливість молодим проявляти себе?

Наступного року ми пішли іншим шляхом. Подали на розгляд всього дві заявки, але вже повнометражних фільмів. Один — Вадима Костроменка «Анна — королева Франції»...

— Якщо мені не зраджує пам’ять, щось подібне вже було. «Ярославна, королева Франції» режисера Ігоря Масленнікова...

— (Посміхається.) Все, що робить сьогодні Одеська кіностудія, не прямолінійно. Ми вирішили поглянути на історію очима сучасника XXI століття. Показати, що Україна визначилася з євроспрямованістю не 2014 року на Майдані, а століттями раніше. Ярослав Мудрий — тому і носить таке ім’я, що вже в середньовіччі дивився у бік Європи, думав про об’єднання з європейцями. І видав свою дочку заміж за короля Франції, що призвело до взаємопроникнення двох великих культур.

Другий фільм — українська казка. Жанр також сьогодні забутий. Але ж якщо ми хочемо патріотично виховувати підростаюче покоління, потрібно знімати для нього адресне кіно. Проте й цього разу грошей ми не отримали.

Не зневірилися — вирішили діяти таким чином: сформувати декілька знімальних груп, які покажуть, на що здатні в короткому метрі. Це буде їх стартом для виробництва більш серйозних робіт: через серіали — до повнометражних проектів.

А ось зараз, нарешті, ми підійшли до четвертого етапу виведення кіностудії з кризи. Це власне кіновиробництво. Сьогодні ми своїми силами знімаємо кіно, яке, на мій погляд, стане візитівкою Одеської кіностудії. І хоча я киянин (не всім пощастило народиться в Одесі), дуже люблю це місто, і за роки роботи в ньому став відчувати себе трохи одеситом. Тому, звичайно ж, ми робимо картину про зародження Одеси. Це чудове місто, унікальність якого, на мою думку, в тому, що його будували різні народи. Французи, італійці, швейцарці, німці, турки, українці, представники інших народностей. Поєднання всіх цих культур і робить Одесу такою успішно торгівельною, веселою, творчою.

Це історичний фільм (його робоча назва «Пам’ять сонця»). 1789-й рік. По суті, у той час Одеси ще й не було. Але оскільки місто знаходиться на тій самій паралелі, що й французький Бордо, на землю обітовану вже потяглися люди з різних країн світу. Їх приваблювала можливість зайнятися...

— Ризикну передбачити — виноробством?..

— Звичайно. Для мене це звучить символічно, оскільки виноградна лоза — уособлення певної природної сили, що пробиває собі дорогу навіть з кам’янистого ґрунту. Виноград завжди тягнеться до сонця.

— Ви знімаєте за свої гроші, я правильно зрозуміла?

— Абсолютно правильно. Ми пішли ва-банк. Аби понизити ризики, спочатку позиціонували цей проект як телевізійний. Це телесеріал, вже є домовленість з одним з національних телеканалів про вісім серій (такий формат нині користується найбільшим попитом на телеринку).

— Телеканал, думаю, «1+1»?

— (Посміхається.)...

— Добре, збережемо інтригу, щоб не зурочити. Але хто з акторів зайнятий у телесеріалі, можна дізнатись?

— Цей проект ми знімаємо українською мовою. Тому задіяні в ньому виключно наші актори. Основний склад — з Одеського українського музично-драматичного театру. Чудові артисти!

Факт зйомки телесеріалу власними силами — перший реальний результат відродження Одеської кіностудії. Це те, про що давно мріяв увесь її відданий (без перебільшення) колектив.

«ДРУЖБА З МІЖНАРОДНИМ КІНОФОРУМОМ — СЬОГОДНІ, КОПРОДУКЦіЯ ІЗ ЗАРУБІЖНИМИ ПАРТНЕРАМИ — ЗАВТРА»

— У липні в Одесі стартує VI Міжнародний кінофестиваль, який з кожним роком набирає все більше балів серед професіоналів і глядачів. У перші роки його проведення, знаю, у співробітників кіностудії були певні претензії та образи на адресу організаторів фесту, які нібито ігнорували студію. Як розвиваються ваші стосунки сьогодні?

— До мого приходу, справді, жодної взаємодії між нами не було. Одеська кіностудія була абсолютно закритим підприємством, і за великим рахунком, не потрібно було, щоб гості бачили, що тут відбувається. З 2012 року вона почала перетворюватися візуально, і відразу ж кінофестиваль став проводити на студії професійні пітчинги, майстер-класи всесвітньо відомих кінематографістів. Адже є фасадне обличчя будь-якого кінофоруму: це — червоні доріжки, прем’єрні покази фільмів. Існує ще й робочий процес, який нині триває і в наших стінах. Тут живе кіно.

— Ви — киянин, ваша сім’я зараз у столиці, і цілком можливо, що рано чи пізно повернетесь у рідне місто. Ставили перед собою певний рубікон, після якого зможете спокійно передати Одеську кіностудію наступникові?

— Рубіконом було власне кіновиробництво. Зараз вже існує, як мінімум, одна повністю сформована кіногруппа, яка може знімати якісне кіно.

Крім того, пишаюся, що ми створили освітній цикл майстер-класів «Уроки майстерності», проводимо екскурсійні програми. Арт-центр імені Віри Холодної (відновлений перший павільйон) «звучить» голосами Олексія Горбунова, Аллана Харріса, Бені Бенака. Тут проходять театральні постановки, конкурси, кінопрем’єри.

27 грудня 2014 року з успіхом презентували документальну стрічку «Олександр Довженко: Одеський світанок», приурочену до 120-річчя режисера. Фільм отримав грант Президента України і є частиною крос-медійного проекту Костянтина Коновалова. Це спільне виробництво Одеської кіностудії і продюсерського центру «Інсайтмедіа». А в лютому цього року закінчили знімати за кошти студії ігрову короткометражну картину за мотивами п’єси Теннессі Вільямса «Пан Рай». Режисер Олег Карпенко. Як продюсер, я сподіваюся на успішну фестивальну і прокатну історію фільму. Але оцінити якість продукту може лише глядач. Отже, час покаже.

Проте по своїй натурі я — мрійник, як не парадоксально звучить подібна заява. І сьогодні ставлю перед собою нові завдання.

На кіностудії працюють підготовчі курси Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Моєю черговою метою було залучити до викладання на них найсерйознішу шановану професуру. І ми це зробили.

Мрію налагодити співробітництво студії із західними кіновиробниками. Знімати власні фільми в копродукції із зарубіжними партнерами. Вже йдуть переговори з французькими кінематографістами відносно їх участі в проекті «Анна — королева Франції». Зондуємо ґрунт для роботи з турками і поляками. Життя, як кажуть, покращується. (Посміхається.)

«КІНО — ЦЕ КОНГЛОМЕРАТ БІЗНЕСУ І ТВОРЧОСТІ»

— Чим плануєте зайнятися після повернення до Києва?

— Поки про повернення не йдеться. Кіно — прогресуючий вірус. Мені дуже подобається працювати в цій сфері. Та я б і не прийшов на кіностудію з абсолютно іншого бізнесу, якби щиро не любив кіно. А коли на твоїх очах з окремих сцен, на яких ти був присутній під час зйомок, виникає живий сюжет — це магія! Грішний, але я зачарований нею. Тому і подальші свої життєві плани бачу принаймні поряд з кіно. І, звичайно ж, ставлю чергову мету — навчитися добре продюсувати фільми. Адже ця професія полягає не лише в знаходженні засобів, але і в організації процесу кіновиробництва, і у продажу продукту. Якщо деякі розглядають кіно як абсолютну творчість, я — як конгломерат — між творчістю і бізнесом. Це дуже важливо. Якщо від кіно немає прибутку, воно споріднене з homevideo. Так не має бути.

— До речі, а які фільми подобаються особисто вам? Назвіть три будь-яких картини, що справили на вас сильне враження.

— (Замислюється.) Складне питання. Якщо нашвидку, не замислюючись, то: «Адвокат диявола», «Запах жінки», «Мені б у небо».

— У вас хороший смак. Бажаю, аби ще при вашому керівництві продукція Одеської кіностудії хоч б трохи наблизилася за силою емоцій та якості до таких еталонних картин.

— Будемо докладати зусиль. Місто і його історія, біографія кіностудії, одесити з їх неймовірною харизмою вселяють віру в те, що коли-небудь так і станеться.

Ірина Гордійчук, «День», 12 червня 2015 року, №101

Читайте також Одеська кіностудія: діамант на поличці Сергія Тарути

Перший Кіноогляд оголосив переможців

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05