f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Любомир Левицький: «Треба знімати комедії, які відволічуть людей»

25.06.2015

У квітні 2015 року видання Bеzkino зустрілося у Львові із режисером Любомиром Левицьким, який тоді заврешував роботу над новим сценарієм. Режисер, знаний тим, що активно переймає західний досвід і потім намагається використовувати його в українських реаліях, розповів про новий проект «Егрегор», пошуки фінансування, сіквел «Тіней незабутих предків», а також власні враження від стрічки «Незламна».

 Любомире, вже близько місяця ти інтригуєш проектом «Егрегор». Можеш розповісти про нього детальніше?

– Жанр цього проекту – містика, пригоди з елементами детективу. Фільм у розважальному стилі, але побудований на багатьох реальних фактах, які шокують величезну кількість людей. Інформація, що є в основі «Егрегора», несе езотеричний характер. Я працюю з декількома консультантами, які давно займаються пошуком таких цікавих речей. Один з них – радіоведучий Олександр Лірчук. Його дуже добре знають у колі любителів конспірології. Мені дуже подобається те, що в нас виходить. 

Дистриб’ютори люблять задавати питання: «На яке кіно буде схожим ваш проект?». Коли продюсер не може відповісти на це питання, виникають проблеми з продажами. Так ось, «Егрегор» – десь посередині між «Кодом да Вінчі» і «Скарбами нації». 

– Що означає назва фільму?

– У 70-х роках два американських учених поставили собі питання: чому в людей на різних континентах з’являються одні й ті самі думки та одні й ті самі ідеї одночасно? Щоб знайти відповідь, вони вирішили зробити наступний експеримент. На три острови в Японії вчені завезли по сто мавп. Їжа у кожної групи була однакова – батат (солодка картопля). Кожний піддослідний вживав її в тому вигляді, в якому вона була – брудну з наліпками піску. Через деякий час одна мавпа пішла до моря, помила батат і з’їла його. Коли це побачили інші мавпи, вони стали робити так само, але на інших островах усе залишалося без змін. Як тільки сота мавпа помила батат, їх сусіди масово почали мити картоплю. Протягом п’яти років вчені провели сім подібних експериментів. Кожного разу результати були однаковими. Висновок, який було зроблено, – якщо десь збирається сто осіб з однією метою і думкою, то вони створюють егрегор. Це такий інформаційно-енергетичний простір над ними, як iСloud. Далі він починає впливати на них і підпитувати їх. Цей принцип пояснює силу багатьох речей, наприклад таких, як святі мощі. 

Так ось, фільм про сотого егрегора. 

– Який плануєш бюджет?

– 5 млн. доларів. Для такого проекту – це дуже маленький бюджет. 

– Хто виконає головні ролі?

– На головну роль ми хочемо залучити голлівудську зірку. Мій дрім-каст – Клайв Оуен або Еван Макгрегор. Знімати будемо в Україні, Польщі, Франції та Канаді. Продюсування буде повністю в Америці, але фільм все одно буде українським. Ми будемо працювати за принципом Бессона, який робить французьке кіно, але популяризує його через Голлівуд. Тому в оригіналі кіно буде англійською.  

 Останній фільм, над яким ти працював у Казахстані,  «Хранитель шляху». Коли його можна буде побачити на великих екранах?  

– У зв’язку з тим, що в проекті були деякі фінансові пертурбації та зміна продюсерів, він довгий час пролежав на полиці. Зараз це кіно знаходиться на етапі монтажу. Думаю, до кінця року воно буде готове.

 Чи планують прокат в Україні?

– У продюсерів є така мета, але я не знаю, наскільки це можливо, бо там великий відсоток казахських акторів. Тобто кіно насамперед розраховано на аудиторію цієї країни. 

Сам фільм схожий на «Костянтина». Звичайно, він скромніший, але знятий у такому ж стилі. 

 Отже, ти знову зняв містичний фільм…

– Містика – це паралельний світ, який ніби і поряд, але ти його не помічаєш. «Егрегор» як раз стане своєрідним містком до цього світу. Наприклад, ми розкриємо секрети вулиць, по яких щодня ходить безліч людей. Насправді, життя не є таким банальним, як воно здається. Цим і приваблює містика. 

 До «Егрегора» ти писав сценарій драми «Шенген». Що з цим проектом?

– У мене було бажання зробити щось соціальне, тому я почав писати «Шенген», але в процесі я зрозумів, що мене щось блокує, й ідея трансформується у більш звичному для мене напрямку. В результаті я прийшов до думки, що треба писати те, що хочеться, а не те, що треба. В житті завжди треба дослухатися до своєї інтуїції. 

 Тобто ти не будеш знімати «Шенген»?

– Думаю, що буду, але коли прийде час. Зараз я до нього ще не готовий. На даному етапі для мене головною нагородою є повний зал людей і хороші касові збори. Саме це дає можливість далі розвиватися. Вважаю, що кожен фільмейкер повинен заробляти на кіновиробництві й жити з цього. Якщо режисер не буде мати дохід зі своєї основної справи, то паралельно він буде вимушений займатися чимось іншим. Відкривати магазин чи торгувати якимись китайськими товарами. Через це він загубить себе. У той же час повинен бути баланс між творчістю та комерцією.   

 Чи хотів би ти зняти сіквел «Тіней незабутих предків»?

– Так, але не зараз. Треба, щоб його подивилося ще пару мільйонів людей. 

Український фільм мусить бути дешевим, щоб його окупити на місцевому ринку, або це повинна бути копродукція з країною, в якої є великий маркетинг. Тому, якщо другі «Тіні…» все ж таки будуть, то, швидше за все, це буде копродукція з Польщею. У цієї країни великий ринок. Він більший за український десь у чотири рази. Це дає можливість окупити бюджет до 1,5 млн доларів. Тому можна знімати 50 на 50, залучивши польських акторів. Завдяки такому міксу ми зможемо запустити фільм у прокат і у нас, і у них.  

 У тебе вже є ідеї для другої частини?

– Насправді, такі історії дуже легко розвиваються. Взяти ту ж класику «Я знаю, що ви зробили минулого літа». Тобто схема такого кіно давно відома. Це такий собі атракціон заради розваги. Саме тому в цьому жанрі ніколи не було інтелектуального навантаження. Хлопець веде дівчину на datemovie, щоб розгадати квест – хто вбивця або хто помре першим і як? Це одноразова категорія фільмів, але вони мають непогані касові збори, тому що люди це люблять. 

 «Егрегор» будет таким самим атракціоном?

– Ні, в нього буде інтелектуальне навантаження, він змусить замислитися над деякими речами. Це вже серйозне кіно. Його аудиторія буде десь від 15 до 50 років, тобто дуже широка. В той же час для datemovie вона закінчується на 35-ти. Звісно, люди, старші цього віку, можуть дивитися, але вони вже не отримають великого задоволення. Деякі жарти для них будуть незрозумілими, бо насамперед вони пишуться під молодь. 

 Як ти взагалі ставишся до гумору в кіно?

– Я вважаю, що він має бути присутнім у будь-якому жанрі. Просто є різний гумор. Наприклад, в «Егрегорі» його буде багато. Місцями він буде чорний чи, точніше, – темний. Люди в залі хочуть і плакати, і сміятися, і затамувати подих, і відчути мурашки по шкірі. Насправді, розважальне кіно можна порівняти з американськими гірками. До тебе прийшов глядач, і ти його дві години возиш – вверх-вниз, вліво-вправо, у вогонь-у воду. Тоді кіно працює. 

 Наскільки «Тіні…» виявилися успішними у комерційному плані?

– Це єдиний український фільм, який окупив себе в прокаті. Сьогодні підписані контракти з його продажу по світу – «Тіні…» будуть показувати по кабельному. Можливо, протягом двох років ми побачимо якесь роялті з цього проекту. Звичайно, прогнози є. Кіно такого характеру в середньому може принести 200-300 тис. доларів. Насправді, фільм коштував небагато, тому є всі шанси, що ми ще й заробимо. 

 В Україні знайти гроші на кіно завжди було непросто. Напевно, нині цей процес став у декілька разів  складнішим. Як ти вирішуєш це завдання?

– Справа в тому, що я завжди ставлю собі запитання не де мені взяти гроші, а як їх повернути? Це важливіше, бо якщо ти маєш відповіді для інвестора, то він дасть тобі необхідну суму. Але для того, щоб її потім повернути, необхідно мати чіткі схеми, і розуміти, як вони працюють. 

Перед запуском кінопроекту я раджу кожному фільмейкеру задати собі питання: чи готовий він взяти кредит у банку під свій проект? Якщо відповідь «так», то ця впевненість буде рухати його вперед. 

 За такою схемою ти збираєш бюджет для «Егрегора»?

– Там працює трохи інша схема, бо вже одразу потрібен першопочатковий бюджет. Тобто разом зі сценарієм треба мати гроші, які дозволять оплатити «зірку». Потім ми беремо виписку з банку про те, що в нас є певна сума, і разом зі сценарієм відправляємо агентам актора. Якщо «зірці» все подобається, то вона надає свій графік і згоду на зйомки в письмовому вигляді. Маючи цей документ і сценарій, ми йдемо до дистриб’ютора і говоримо: «В нас є такий-то таймінг, «зірка» і рукопис». Якщо їм також все подобається, то вони роблять передпродаж, і фільм реалізується ще до моменту виходу на екрани. Таким чином, ми знімаємо проект за ті гроші, яких у нас ще немає. Так працює схема у всьому світі. Спробуємо застосувати її в нашій країні. Плюс ми розраховуємо на копродукцію. Швидше за все, це буде Франція і Польща. 

 Продовжуємо тему фінансування. Чому ти не береш участь у пітчингах Держкіно?

– Я не бачу нормальної схеми роботи з Держкіно. Поки вона не з’явиться, я не буду брати участь у конкурсах. Взагалі вважаю, що ця установа не повинна нічого фінансувати. На мою думку, має бути створений Фонд кіно. Його засновники – група продюсерів, які зробили багато успішних фільмів. Далі ця установа стає посередником між державою та бізнесом, а також гарантом того, що гроші нікуди не пропадуть. Механізм співпраці дуже простий: Фонд приймає заявки від фільмейкерів і вирішує – знімати це кіно чи ні? Для цього він визначає його художню й комерційну цінність. При такій схемі не буде ніяких відкатів.    

Держава не розуміє, що таке кіно, тому й відбуваються такі речі, як «заморозка» проектів. Але стопнути фільм – це як виключити двигуни в літака, коли той знаходиться в повітрі... Завтра може трапитися все, що завгодно – померти актор, чи в нього будуть інші плани і він кудись поїде. Також треба враховувати інфляцію, при якій бюджети автоматично зменшуються.       

 Як ти ставишся до заборони російського кіно та телепродукції?

– Наші люди почали сприймати їхнє за своє. Казати: «Це наше кіно. Це наші актори». Ну, які вони ваші? Якщо ви говорите однією мовою, це не означає, що це ваші актори. Тим більше, що вони не платять податки в нашій країні. Те, що зараз відбувається, – болісно і страшно. Але в масштабі нашої історії – це добре, бо країна відривається від «совка», стає окремим модулем. Тому нам треба розвивати своїх зірок. Але цим ніхто не займається, бо немає віри в результат. 

 Яке кіно необхідне Україні в контексті сучасних подій?

– Думаю, що зараз потрібні комедії. Кіно працює на контрасті. Якщо в країні біда, то треба робити комедійні фільми, якщо добре – хоррори. Наведу приклад. В Америці тинейджери більше ходять на жахи, ніж на комедії. На вулиці безпечно, немає гострих відчуттів, тому в кіно вони хочуть отримати емоції, яких їм бракує. Якщо, навпаки, на вулиці хоррор, то хочеться кудись піти й посміятися, щоб привнести у своє життя хоч трохи позитиву. Саме тому мені здається, що треба знімати комедії та не акцентувати увагу на війні. Звичайно, патріотичне кіно потрібне. Але саме зараз якісні молодіжні комедії будуть кориснішими. Вони допоможуть трішки відволікти людей. 

 Який останній український фільм ти подивився?

– «Незламна». В цілому, дуже гарне кіно, гарна історія, технічно все дуже добре. Думаю, в цього кіно будуть дуже гарні касові збори. Були питання до постановки деяких моментів. Мені здалося, що була боротьба між продюсером і режисером. Режисер знімав драматичну історію, а продюсери хотіли блокбастер з екшеном і вибухами. На якійсь середині вони зійшлися. Наприклад, якщо починався екшн, то він майже одразу закінчувався. Були сцени, які за драматичним накалом хотілося посилити. Так я це відчуваю.

Bеzkino, 17 квітня 2015 року

5 грудня, четвер, Синій зал Кіновечір «Відлуння VIІI фестивалю аматорського кіно «КІНОКІМЕРІЯ» та 75-го Міжнародного фестивалю незалежного кіно «UNICA-2013»

6 грудня, п’ятниця, Синій зал Прем’єрний показ науково-популярного фільму «ПІДНІМІТЬ МЕНІ ВІЇ…»

7 грудня, субота, Червоний зал Прем’єра документального фільму «КРАСНА МАЛАНКА»