f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Єва Нейман: «Я не соціолог і не політолог. Я тільки режисер»

02.08.2015

Гості шостого Одеського міжнародного кінофестивалю, переглядаючи новий фільм Єви Нейман, змогли перенестися в єврейське містечко 1920-х років. «Телекритика» побувала на українській прем’єрі стрічки та поспілкувалася з режисером.

Олена Коркодим, «Телекритика»

На «Пісню пісень» Єви Нейман в Одесі чекали, як на рідну. По-перше, стрічка знімалась у Вилковому на Одещині. Крім того, ім'я кінорежисера в Одесі пов'язують з Кірою Муратовою, яка, як і німецька кіношкола, причетна до формування кінематографічного світогляду пані Нейман.

У роботі над «Піснею пісень» Єва Нейман (на фото) знову вдається до сценарію на літературній основі. Якщо на попередню картину «Будинок з башточкою» її надихнув твір письменника та сценариста Фрідріха Горенштейна, то цього разу вона фокусується на Шолом-Алейхемі. Канва її фільму - «Пісня пісень», у яку увійшли впізнавані епізоди з інших творів класика. Включені вони доволі невимушено й тільки відтінюють основну новелу - «Пісню пісень».

Крім того, як це підкреслює й сама Єва Нейман, важливою складовою «Пісні пісень» є музика - Аль Джонсон, Йоссель Розенблатт, Йосеф Хассід, Яша Хейфец, Фріц Крейслер. Обираючи ці твори, кінорежисер, за її словами, звернулася до найкращих періодів їхньої творчості.

У «Пісні пісень» детально відтворено єврейський побут і традиції. Крім того, кінорежисер звертається до особистого світу своїх героїв. Говорячи про їхні почуття, Єва Нейман продовжує «тримати дистанцію щодо емоцій», що відзначали кінокритики і в історії з героями стрічки «Будинок з башточкою». Ця стриманість нетипова ані для сучасного кіно, ані для щоденних реалій. І хоча стрічка спонукає замислитись і про життєпис єврейського народу, сприймається «Пісня пісень» насамперед як особиста історія.

«Простота і тендітність», - каже про світ «Пісні пісень» Єва Нейман. Як і в цьому творі, героями картини виступають Шимек і Бузя, яких поєднують спочатку спільно проведені дитячі роки, а потім і теплі почуття. Зростають вони в реаліях, коли родичі повідомляють про єврейські погроми, в яких загинуло «тільки семеро членів родини», коли освіта в початковій школі муштрує, коли люди пишуть один одному паперові листи, в яких повідомляють переважно про переказані суми грошей або ж дякують за них.

Хоча йдеться в цій стрічці про 1920-ті, ця сумна і зворушлива картина є актуальною для всіх часів. Бо в усі часи покладатися на щирі дитячі надії не варто, не варто чекати, що «янгол скине з неба срібний гріш» - надто вже беззахисні люди перед обставинами і трагедіями. Як відзначив кінокритик Олександр Гусєв, відчуття приреченості почуття головних героїв «немовби нагадує про приреченість всього їх оточення, про неминучість катастрофи, явленої поки лише в своїх провісництвах, погромах, що вже стали звичною, невід'ємною частиною повсякденності».

«Пісня пісень», як і «Полон» Анатолія Матешка, представлена одразу у двох конкурсних програмах ОМКФ - національній і міжнародній. Українська прем'єра нового фільму Єви Нейман відбулася одразу після світової на 50-му Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах (Чехія), де картина була відзначена спеціальною згадкою екуменічного журі.

Широку глядацьку аудиторію з кінокартиною знайомитимуть по завершенню її фестивальної історії.

Журналіст «Телекритики» скористалася нагодою поставити кілька запитань Єві Нейман, зустрівшись із режисером на ОМКФ.

- Єво, це вже друга ваша екранізація літературного твору. Візуалізації якого твору нам варто очікувати в майбутньому? Це буде Ісаак Бішевіс Зінгер чи інший класик єврейської літератури?

- Зараз я працюю над проектом, який також буде екранізацією. Але автор ніяк не пов'язаний з темою єврейської культури.

- Це буде класик світової літератури чи сучасний автор? Може, хоча би натякнете?

- Не натякну.

- Який «контракт» з автором твору укладаєте особисто ви? Ви медіум, перекладач, читач цих творів у ваших фільмах?

- Дійсно, все так. Спочатку читач. А потім, можливо, медіум, перекладач. Причому я читала, траплялося, переклади, особливо переклади російських поетів. Вони деколи є окремим абсолютно світом, це окремі самостійні твори. Напевне, до такого я й прагнула.

- Чому саме екранізація? Немає кіносценаріїв, які вас цікавлять? Чи вам до вподоби переосмислювати таким чином літературу?

- Поки що було так. У мене ж досвід невеликий - всього три картини. Насправді не доводилася поки що читати сценарії, в які б я закохувалася більше, ніж у твори, які екранізувала. Як буде далі, побачимо.

- У фільмі окрім усього іншого відображені особливості побуту 1920-х років і єврейської культури. Чи залучали ви до роботи над фільмом фахівців, які консультували щодо історичної достовірності, традицій? І хто ці експерти?

- Безумовно, були люди, до яких я звернулася за консультацією. Я старалася підійти до цього питання добросовісно, серйозно. Я їздила в Петербург і зверталася із цим питанням до Семена Мордуховича Якерсона. Їздила в Дніпропетровськ, спілкувалася з рабином Шмуелем Камінецьким. Звісно, одеський рабин теж мене консультував, спасибі йому велике. Було багато людей, у яких я консультувалася, які мені допомагали, пояснювали щось, чого я не знаю.

Але насправді «Пісня пісень» - це не дидактичний посібник з єврейського побуту початку ХХ століття. І в мене не було такого завдання - відтворити все саме так, як було.

- Які особливості на монтаж фільму накладає використання музичних творів? На якому етапі вашої роботи над стрічкою з'явилася музика?

- Вже на етапі написання сценарію враховувалося, що буде така музика - такий метраж, таке місце.

- У фільмі, як і в «Будинку з башточкою», звучать особисті зворушливі речі. Вам важливо прислухатися саме до них, чи ви враховуєте й обставини, і зміни в оточуючому світі?

- Важливо й те й інше.

- Чи варто нам шукати у ваших фільмах прив'язку до дійсності, натяки провісництва майбутнього, адже нинішня дійсність також тривожна, як і реалії, про які йдеться в «Пісні пісень».

- Ну, не без того, напевне. Але взагалі прив'язок шукати не треба. Це не означає, що вони повністю виключаються. Але прив'язок шукати не треба.

Я не соціолог і не політолог. Я тільки режисер. Я займаюся тільки своєю професією. Причому в чистому вигляді. Я знаю, що бувають суміжні комбінації всього. Трапляється, художники хочуть висловити щось актуальне. А є такі поети, як Тютчев, Фет. От вони про квіточки писали, про красу. Мені така поезія, в принципі, ближча.

- Чи впевнено почуваєтеся як кінорежисер у Східній Європі? В яких кранах світу найбільше ваших глядачів?

- Не знаю, мені складно про це судити.

Також складно судити про глядачів в інших країнах. Оскільки мої фільми не мали великих кінопрокатів, то й широкої аудиторії, напевне, ще нема. На телебаченні вони йшли в Україні і в Росії.

- Співпродюсером стрічки виступає Ігор Коломойський (другий співпродюсер - Олександр Ткаченко, який продюсував усі повнометражні роботи Єви Нейман. - ТК). У контексті посилення впливу продюсерів на кіновиробництво розкажіть, будь ласка, як ви будували стосунки з продюсерами, чи вільно почувалися в роботі над картиною?

- У випадку з «Піснею пісень» виробництво було налагоджено таким чином, що мені було дуже комфортно. Спільно з продюсером було визначено знімальну групу - дуже вдало (фільм знімав «1+1 продакшн». - ТК). З більшою частиною цих людей я працюю не вперше.

***

Кого зацікавить фільм? Поціновувачів творчості Єви Нейман, доброї музики, неспішної оповіді й сентиментальних історій.

Хто під час кіносеансу плакатиме? Півзалу. «Пісня пісень» - привід для роздумів не лише про єврейську культуру та її вплив, а й про ніжність, дитячі спогади й дуже особисті історії.

Художні та інші особливості. «Пісня пісень» - авторський фільм, який зрозумілий і широкій аудиторії, й екуменічному журні міжнародних кінофестивалів класу «А».

Що може запозичити українська кіноіндустрія? Знімаючи фільми на основі відомих літературних творів, Єва Нейман бачить у своїх героях душу і, як справжній автор, цікавиться кіно, а не маркетингом.

Права на території України: «1+1 Production»

Олена Коркодим, «Телекритика», 14 липня 2015 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ