f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Девід Новак: «Жодна держава, жодна влада не має права на винищення людей»

24.11.2015

Однією з особливих подій 45-го Київського МКФ «Молодість» був показ документального фільму американського режисера Девіда Новака «У пошуках Бабеля». 

Світлана Агрест-Короткова, «День»

Стрічка оповідає про одного з радянських письменників, які перебували в авангарді літературного життя тих часів, важливу роль у якому відігравала Одеса. Відштовхуючись від фрагментів однієї з останніх розмов з удовою письменника, Антоніною Миколаївною Пирожковою — талановитим радянським архітектором, онук Ісака Еммануїловича Бабеля, Андрій — американський актор і режисер Андрій Малаєв-Бабель, проходить у стрічці шлях у пошуках зниклих рукописів... Багато людей, поціновувачів творчості Бабеля, зустрічає американський онук на тлі сьогоднішніх реалій. Усі сумні загадки розгадати не виходить, але переконання, що жодна держава, жодна влада не має права на винищення людей, проходить контрапунктом через усю картину.

Про це і не тільки — в розмові з режисером стрічки Девідом Новаком.

— Девіде, скажіть, будь ласка, чому вирішили саме зараз створити фільм про Бабеля?

— Усе розпочалося з того, що я записав інтерв’ю з Антоніною Пирожковою, вдовою письменника, котрій було на той час 92 роки. Записав його, так би мовити, «в шухляду». Після її смерті Андрій вирішив поїхати в Україну і дослідити історію свого дідуся, тож я поїхав з ним. Мені здається, що дуже важливою була історія життя Бабеля, його смерті. Це важливо не лише для України, Росії, Сирії, а й для будь-яких країн, де досі панує тоталітарний режим. Це не була лише моя ініціатива, на це були вагоміші причини духовного порядку.

— Ваш фільм знімався до тих жахливих подій, які переживає сьогодні Україна. Деякі особи, скажімо, той же поет Євтушенко, який дуже негарно зараз виступає щодо України, там присутні. Безперечно, український глядач сприймає їхню появу на екрані з негативом. Яка ваша думка про події в нашій країні? З чиєї ініціативи, онука Бабеля чи вашої, відбувався пошук персоналій?

— Усіма зустрічами та інтерв’ю займався Андрій. Він добирав людей. Свого часу він навчався у Московській школі акторства, і його бабуся, Пирожкова, також була знайома з усією тією інтелігенцією. І повірте, коли вперше бачив усі ці відео та інтерв’ю, у мене було зовсім інше ставлення до них, аніж тепер.

— Увесь світ сьогодні знає, що в сусідній державі те, що трапилося колись із письменником Ісаком Бабелем, на жаль, поступово стає нормою. Мені не вистачає якогось месиджу в сьогодення.

— Намагався зробити фільм, стилістично відповідний до теми. Тобто документальний фільм із частиною вимислу, так само, як це робив Бабель у своїй творчості. Мені здається, що повідомлення, тобто головну думку, було донесено, і вона є суцільною в цьому фільмі й, власне, без моїх коментарів. Тому я спеціально намагався цього не коментувати. Саме тому був дуже зворушений і захоплений тим, що мені пощастило перебувати в залі разом із глядачами й переглянути все це знову. Але, можливо, не кожен це повідомлення може так само увібрати. Непересічних, талановитих особистостей, котрі дозволяли собі мати власну думку та особисті погляди, які відрізнялись від «головної лінії влади», знищували, і вони пропадали безслідно...

— Поетики у вашій стрічці міститься дуже багато, і ті частини, в яких лейтмотивом є авторський месидж, реконструкції, напрочуд ліричні. А документальна частина — занадто лаконічна. Чому? Росія, Україна не надали досить матеріалів, чи їх взагалі не було в архівах?

— Було більш ніж досить матеріалів про Ісака Бабеля, ми навіть мали про це інтерв’ю. У мене було багато інформації про його студентські роки, але я вирішив не зосереджуватися понад міру на деталях і, власне, на його біографії. Бачив документальний фільм данського виробництва, який був дуже дидактичним, зосередженим саме на його біографії. Просто не хотів це робити в такому стилі. Здалося, що тут це буде недоречно.

— Хоч зараз глядач із задоволенням дивиться документальні фільми, але саме принаймні у нас в країні це доволі складно, бо телебачення не бере, там кажуть, що це не формат, а в прокаті його як такого немає. Інколи ентузіасти, директори кінотеатрів можуть їх показати разово. А як із цим в Америці? І взагалі, яку прокатну долю цього фільму передбачаєте? Чи це суто фестивальне кіно?

— Майбутнє залишиться невідомим... Ми спочатку показуємо цей фільм в Україні, згодом — у Таллінні, пізніше — в Москві.

— Маються на увазі фестивалі?

— Так. Планую показати цей фільм у США для російської діаспори, якої багато в Північній Америці. Чимало людей, не лише моїх друзів, чекають, доки фільм вийде. В Америці й Канаді таке кіно теж рідко показують у прокаті, але Netflіx дуже позитивно вплинув на цю ситуацію. Саме через Netflіx я збираюся показати цей фільм в Америці.

— Ми чітко знаємо, з чого зазвичай складається бюджет стрічки. Ваш фільм із точки зору хронометражу майже повнометражний, залучено багато країн, бюджет має бути солідним. Яка продюсерська компанія вас підтримувала, і чи чекають вони повернення вкладених у фільм грошей?

— Усі гроші, на які ми знімали фільм, надійшли до нас завдяки пожертвам. Це були люди, які просто знають мою роботу, їм цікаво подивитися фільм про Бабеля. А ще була Українсько-єврейська спілка, яка теж нам дуже допомогла. Ця спільнота складається з українців та євреїв, і мета її діяльності — обстоювати справедливість в історії євреїв в Україні та, власне, їхніх відносин — єврейсько-українських. Під кутом зору перебуває весь перебіг історичних подій. Саме вони забезпечили нам третину бюджету. Андрій дуже задоволений роботою. Він вважає, що йому вдалося охопити суть теми, зміст творчої спадщини Бабеля, його головні ідеї, найважливіші теми й проблеми, які він порушував, і те, який це має вплив на сьогодення.

— Коли він здійснив з вами цю подорож і працював над картиною, він прагнув відповісти на якісь дуже важливі для нього запитання. Чи вдалося йому це?

— Я вважаю, що на багато запитань ми відповіли цим фільмом, але, разом із тим, найбільшим запитанням, на яке ми не знайшли відповіді, було те, де ті зниклі манускрипти... І показуючи цей фільм у Москві, опитуючи цих людей, ми сподівалися все ж їх знайти. Ще одним великим запитанням було те, чому Бабель повернувся до Москви, не залишився в Парижі? І на це запитання Андрій отримав відповідь. Але не однозначну, є декілька варіантів. Тому, можливо, для нього все залишається ще трохи загадкою. Ще є над чим попрацювати...

Світлана Агрест-Короткова, «День», 18 листопада 2015 року, №211

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ