f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Катрін Дюссар: Кінодокументалісту важливо бачити ситуацію згори. Це й відрізняє його фільм від репортажу

28.11.2015

Французька кінопродюсерка Катрін Дюссар, соратниця Рітхі Паня і Пітера Гріневея, голова міжнародного журі 45-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» – про репутацію фестивалю у Франції, «Подію» Сергія Лозниці та події, варті уваги українських авторів документального кіно.

Олена Коркодим

Завдяки тривалій співпраці із камбоджійським кінорежисером Рітхі Паньом в історію кіно Катрін Дюссар уже увійшла як продюсер, яка не боїться складних тем. Фільм за фільмом цей документаліст (що час від часу виходить у поле ігрового кіно) оповідає про згубний для камбоджійців режим червоних кхмерів. А стрічка «Зникаючий погляд» (2013) Рітхі Паня вразила в саме серце журі секції «Особливий погляд» Каннського МКФ.

В рамках 45-го кінофестивалю «Молодість» Катрін Дюссар спільно з продюсером Анною Качко представила фільм «Чорна курка» (реж. Мін Багадур Бам). У цій роботі, що стала найкращою кінокартиною Міжнародного тижня критики цьогорічного Венеційського міжнародного кінофестивалю, ідеться про громадянську війну у Непалі з акцентом на маоїстів, які і розв’язали військовий конфлікт. Одним із виробників стрічки є Catherine Dussart Productions (CDP).

Пані Катрін, цьогоріч Андрія Халпахчі було відзначено французькою державною нагородою за популяризацію французького кіно. А чи відомий у Франції кінофестиваль «Молодість»?

– Так, це добре знаний фестиваль завдяки співпраці щодо французького кіно, [яке він репрезентує]. У нас «Молодість» асоціюють перш за все з артхаусним кіно. Ми дуже раді презентувати тут фільми і приїздити сюди.

Також цей фестиваль має репутацію багаторічного і такого, що відбувається завжди, за будь-яких політичних і фінансових обставин. Він завжди продовжує роботу, і це викликає в нас повагу.

Чи вели ви переговори під час кінофестивалю із продюсерами і чи досягнуто якихось домовленостей щодо спільного виробництва?

– Ні, я зараз не маю спільних продюсерських проектів з Україною. Дуже багато років тому я виступала продюсером французько-російсько-українського фільму, який знімався у Ялті (йдеться про фільм Павла Лунгіна «Бідні родичі» 2005-го року, що офіційно є французько-російською копродукцією. – Авт.). Також кілька років тому у мене була співпраця щодо спільного проекту Франції та Росії, режисером якого мав виступити Ігор Мінаєв (мова йде про «Пані Чайковську» 2009-го року. – Авт.).

Наразі нових пропозицій не надходило.

Що найбільше перешкоджало в роботі з українського боку у випадку з Ялтинською кіностудією?

– Жодних проблем не виникало, все було досить добре щодо техніки, команди і допомоги на зйомках. І оскільки це була копродукція трьох країн, мені складно скласти думку про характер співпраці з Україною.

Чи вийде в український кінопрокат фільм «Чорна курка», співпродюсером якого ви є?

– Поки що не знаю. Він вийде у французький кінопрокат, а от щодо України поки що невідомо – поки що представили його в рамках «Молодості».

Ви є членом Європейського обєднання продюсерів. Як це допомагає вам у роботі?  

– Це допомагає мені на кількох рівнях. По-перше, у підтримці на рівні влади, фінансової, юридичної частини.

По-друге, це дає мені знайомитися з людьми, з іншими продюсерами. Наприклад, зараз я продюсую фільм Пітера Гріневея («Прогулянка Парижем». – Авт). Так от, з нідерландським співпродюсером цього фільму (Кісом Касандером. – Авт.) я познайомилася в Китаї. Китай не є виробником цього фільму, однак познайомилися ми саме там завдяки Європейському об’єднанню продюсерів. Так само з російським продюсером Анною Качко (продюсер фільму «Чорна курка». – Авт) я познайомилася в Казахстані, і ми розпочали спільну роботу над фільмом.

І які у вас враження від співпраці з Пітером Гріневеєм?

– Це просто фантастика. :) Перед нашою з вами розмовою якраз намагалася сконтактувати з ним щодо фільму. Він зараз перебуває у нашому офісі у Парижі та займається кастингом.

Ви також є продюсером кінорежисера камбоджійського походження Рітхі Паня. Чи відчуває він фінансову підтримку Франції?

– Оскільки він уже є громадянином Франції, це допомагає нам отримати кошти на фільми. Як і те, що він є автором відомих фільмів.

Через які матеріали ви складаєте враження про війну в Україні?

– Найчастіше це газети і телебачення. Пресу читаю з усіх на світі країн, адже мені цікаві різні точки зору.

Чи знайомі ви із роботами українських кінодокументалістів?

– Ні. Більше з ігровими стрічками.

Якого жанру і якості має бути документальний фільм про війну в Україні, щоби він зацікавив європейські телеканали?

– Тут можна багато чого сказати. Я бачила одну роботу студентів, яка тут презентувалася, яка ще не завершена. Вона цікава. І мені здається, тут можна зробити дуже багато фільмів і варіантів. Ви можете знімати фільми про події, про те, що люди говорять на подіях. Є дуже багато можливостей.

Зрозуміло, що в будь-якого такого фільму буде показана точка зору такого режисера і вона обов’язково проявиться. Єдине, що є обов’язковим, – бути щирим і ґрунтовно аргументувати свою точку зору.

Мені здається, для ваших кінорежисерів найважливіше зараз збирати матеріали для фільмів. А надалі важливо поглянути на події збоку. Важливо, щоби перед початком роботи над фільмом пройшов певний час. Адже в таких складних політичних, історичних умовах, як зараз перебуває Україна, дуже важливо поглянути зверху на те, що відбувається. В цьому, власне, і полягає різниця між репортажем і документальним кіно.

Яке враження на вас справив фільм «Подія» Сергія Лозниці?

– Це дуже цікаво. Ми знали про події, які відбувалися під час путчу Москві, але про те, що було у Санкт-Петербурзі, нам не було відомо. Особливо хочу звернути увагу на музику з фільму, яка символізує смерть імперії. Мені подобається те, що це був реальний матеріал і реальні події. Це не об’єктивний фільм, що не применшує його значення і важливість.

– У кінодистрибуції зміни відбуваються дуже стрімко. Які нові функції додалися у вас як продюсера цього року?

– Моя робота тепер часто пов’язана з комерційними фільмами, з так званими великими хітами. І це дуже складно. Ми намагаємося знайти дистрибуторів у різних країнах вже перед тим, як фільм буде знято. Тому що інколи виникають проблеми із пошуками ринків, де цей фільм буде показано. Оце і є основна зміна.

– Які проекти зараз у вашій роботі, окрім «Прогулянок Парижем»?

– Новий фільм Рітхі Паня, що знімається у Камбоджі Франція наша вітчизна». – Авт.). Інший проект – фільм за участі Італії про диктатуру в Гватемалі. Готуємо до зйомок фільм французького режисера Еджі Осо у Португалії. Продюсуємо новий фільм італійського режисера Піппо Дельбоно. Також у роботі фільм Жан Лабрюн, яка цього року відвідала Одеський міжнародний кінофестиваль (Жан Лабрюн була головою міжнародного журі 6-го ОМКФ. – Авт.). І ще багато всього.

– Цьогоріч наші журналісти проводили опитування в Каннах щодо Олега Сенцова. І там виявилось, що не всі учасники фестивалю знають про його ситуацію. Що ще Україна може зробити, аби про цього режисера більше знали у Франції?

– Говорити, говорити, і говорити!

Ця справа схоже на ситуацію з Джафаром Панахі. І що більше привертати увагу, то більше можна допомогти йому. Мохсен Мохмальбаф навіть одну свою нагороду у Венеції (Почесний приз імені Робера Брессона. – Авт.) присвятив Олегу Сенцову, привернувши увагу до процесу над ним. Мені, до речі, дуже подобаються оці ролики зі зверненнями [кіномитців і діячів] щодо Олега Сенцова, які демонструються перед показами фільмів «Молодості».

– Дуже дякую вам за розмову!

– Дякую й вам. Піду ще раз зателефоную Пітеру Гріневею. :)

Олена Коркодим

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН