f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Павло Остріков: Планую відзняти повний метр якнайшвидше

17.01.2016

Сценарист і режисер Павло Остріков поділився з Фестивалем сценарної майстерності “Кіноскрипт” секретами своєї творчості.

Юлія Савчук, “Кіноскрипт

Розкажи, коли ти виявив у себе здібності до створення кіно?

Все почалось, напевно, з університету, коли я потрапив в команду КВК, збірної НАУ, і вже тоді я зрозумів, що по професії я працювати не буду, а моя професія — це юрист. Я трохи розчарувався в цьому виборі, і тому я одразу шукав якісь творчі гуртки, і знайшов себе в КВК. Спочатку це були маленькі команди, потім за збірну виступали у Вищій Лізі, коли вона ще була, з Масляковим. У моєму житті була порожнеча, бо КВК закінчився, а нового захоплення у мене нема. І я зрозумів, що треба рухатися в іншому напрямку. Я завжди любив кіно, ще з дитинства це була моя мрія, але в той час вона мені здавалася якоюсь нездійсненною. Мені здавалося, що я вже пропустив свій шанс — ну, не потрапив в Карпенка (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого — прим. ред.). Я в Карпенка навіть не вступав, бо я взагалі далеченько від Києва жив, у Хмельницькій області, в невеличкому містечку. Там така професія, як актор, була чимось абстрактним і не зрозуміло, чи можливо з такою професією жити, а юрист — це ніби ого-го! Тому я хотів би бути актором, але ми поговорили з батьками, і дійшли до такого.

КВК у твоєму житті зіграв важливу роль?

Так, він мені дав вільність думок, ідей, там, до речі, зявився відеоконкурс, де я зробив своє перше відео. Я дуже радий, що вступив саме в НАУ, бо хоч це і не профільний ВУЗ зі сценарного чи кіномистецтва, але він загалом дуже потужний, щоб знайти собі якийсь куточок для творчості, для самореалізації. І десь на початку третього курсу я почав робити ролики про НАУ зі своєю командою — своїми друзями, знімали на фотоапарат. І вперше виграв відеоконкурс 2010 року, я там зайняв друге місце. Тоді я й зрозумів, як це кльово — знімати.

Перші сценарії ти почав писати в університеті?

Поки про сценарії і мови не було, я був автором збірної КВК, ми вигадували жарти просто, драматургія була простою і про кіно я ще не думав, але вже задумувався про щось соціальне, про рекламу, і мені пощастило потрапити в Гендер Кемп, організований програмою розвитку ООН. Це був кемп для охочих приєднатися до теми гендерної рівності і насильства в сім'ї та зробити соціальні ролики. Нас зібрали під Києвом, там були майстер-класи, там я познайомився з Дмитром Тяжловим, який викладає операторську майстерність, і можу сказати, що він мене надихнув далі знімати. Цей кемп для мене був дуже поворотним, саме там я зрозумів, що все реально і все можливо. Пізніше ми з друзями відзняли ролик, який зайняв третє місце на конкурсі, який проводився в рамках Фестивалю соціальної реклами. І вже опісля я ризикнув та став ініціатором створення власної продакшн-студії, не маючи поняття, як це має працювати, але я хотів створювати власні рекламні ролики, соціальні, і в майбутньому — кіно.

Цей досвід з продашн-студією був успішним?

Так, у 2011 році ми відзняли ролик для конкурсу ООН “Дорога в майбутнє” — соціальну рекламу “The bicycle”, який переміг. І тоді я зрозумів, що мої ідеї працюють, зі зйомками все добре, і треба рухатись далі. Ми знімали рекламу, але думали про кіно.

А коли ж був написаний перший сценарій?

Першим сценарієм був “Па”, його я написав у 2013 році, але його було важко відзняти, бо він потребує багато ресурсів, яких у нас не було, тому я його відклав, і влітку я його відправив на конкурс “Главпітчинг” (Росія — прим. ред), де імовірно, випадково, він серед трьох тисяч заявок потрапив до фіналу. І вже на захисті цього сценарію в Москві я зрозумів, що він цікавий. Пізніше я його надіслав на “Кіноскрипт”, де він отримав нагороду. Але до цього я ще написав близько трьох сценаріїв: “Зупинка”, де був мій дебют в якості режисера кіно, а також сценарії “Смородина” і “Одкровення”.

Трохи відійдемо від сучасності. Отаке банальне питання: ким ти хотів стати в дитинстві?

Знаю, що дуже хотів бути режисером.

Прямо змалку?

Ну, десь так в класі 9-10, але дуже у це не вірив, бо вважав, що це нереально. І ще хотів бути коміком, але цю мрію я уже реалізував, ми зараз виступаємо з проектом “The Stand Up”. Але це не заважає мені займатися кіно.

Добре, повернемося до кіно. Який твій улюблений жанр?

Це трагікомедія. Я вважаю, що це ідеальний жанр для кіно, тому що він відображає весь спектр емоцій і це як приклад із життя: там, де є драма, там є і сміх.

Чи пробував себе у інших видах мистецтва? Можливо, література: проза, вірші?

Я писав романи. Я якось писав роман, але після ста сторінок зупинився: не було жодного плану, і перечитавши початок я зрозумів, що це треба відкласти. Я не знав фіналу. З другим романом трапилося те ж саме, і я почав писати оповідання. Це набагато легша форма і для мене це був добрий початок. Я написав близько семи оповідань, потім зупинився і замислився: а що я буду робити далі — писати оповідання, чи все ж таки знімати кіно? І вибір був очевидним — екран вабив все ж більше.

На твою думку, в чому таємниця успішності фільму?

Зацікавити. Утримувати увагу кожної секунди, але я вважаю, що головне у фільмі — це кінець. От для мене є три речі, без яких я не розпочну знімати: поворотний момент, герой і фінал. Якщо я маю фінал і він мене влаштовує, а це має бути грандіозний фінал, тільки коли я достеменно знатиму, чим закінчиться моя історія, я розпочну писати сценарій.

Але ж є купа прикладів гарних історій, де герої самі ведуть до певного фіналу.

Ні, у мене не буває. В принципі, так можна написати сценарій, і класний сценарій, але є ризик, що він тебе заведе не туди, куди плануєш. Коли я бачу початок і кінець, не маючи уявлення, що буде всередині, я розумію, про що ця історія.

Які ще маєш захоплення?

Я люблю літературу, але не можу сказати, що прочитав дуже багато книг, напевно, фільмів дивлюся більше. Свого часу на моє світосприйняття вплинув дуже Маркес з його “Сто років самотності”, тут присутній мій улюблений жанр — магічного реалізму. Коли ми розуміємо, що світ вигаданий, але люди до нього ставляться, як до реальності. У майбутньому я планую написати кілька сценаріїв у рамках магічного реалізму, наприклад, “Зупинку” я намагався написати саме в такому жанрі.

Коли плануєш відзняти повний метр?

Якнайшвидше. Морально я підготовлений, і хочу це зробити, і вже маю сценарій, який мені подобається.

Обговоримо трохи Держкіно. Таке провокаційне питання: на твою думку, держава сприяє зараз розвитку українського кіно?

В загальному підтримка є, але не для таких самоучок, як я. От мені було доволі важко пробитись в світ кіно, тому що там усе побудовано на зв'язках Карпенка, де всі знають один одного і мені цього дуже не вистачало — спілкування з однодумцями. Поспілкуватися у професійному колі я би міг на фестивалях міжнародного рівня, таких, як Одеський чи “Молодість”, але, нажаль, покищо не виходить туди потрапити.

Як ти пишеш сценарій, користуєшся загальними правилами його створення?

Я дотримуюсь порад Макі, але я бачу, що мої сценарії інколи від них відходять, якщо я розумію, що історія існує і так, я її не відфільтровую під якісь стандарти. Мені здається, це просто як горизонт для сценариста, як якась форма.

Останнє питання: як ти ставишся до неігрових жанрів? Чи плануєш щось знімати?

Мені дуже подобається документальне кіно, я дуже хочу зняти фільм у цьому жанрі, але я розумію, що це важче, ніж здається на перший погляд. Потрібно знайти цікаву історію і мені важко знімати фільм, не знаючи його кінця. Але я буду над цим працювати.

Тоді побажаю успіху і нових перемог у майбутньому.

Юлія Савчук, “Кіноскрипт”, 14 жовтня 2015 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ