f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Ігор Климовський про візуальні ефекти до фільму «Незламна»

20.02.2016

Українська-російська військова драма «Незламна» Сергія Мокрицького увійшла до короткого списку номінантів престижної премії в галузі VFХ і CGI VES Awards у номінації «Видатні візуальні спецефекти в фотореалістичному епізоді» (Outstanding Visual Effects in a Photoreal Episode, VES Awards 2015). У підсумку перемогу у цій номінації отримав американський серіал «Гра престолів». 

Роботу над комп'ютерною графікою до «Незламної» виконала українська студія візуальних ефектів POSTMODERN Digital. Подаємо інтерв'ю VFX-продюсера студії Ігоря Климовського про роботу над стрічкою, підготовлене виданням «Медіаняня» та FILM.UA.

Візуальні ефекти фільму «Незламна» – окрема і важлива тема для розмови. Легендарна промова Людмили Павличенко в Чикаго, вражаючі повітряні бої, масштабні батальні сцени – всього цього не було б без фахівців української компанії POSTMODERN.

– У фільмі 58 сцен, і 29 з них оброблялися у нас в студії, – з місця в кар'єр почав Ігор. – Тобто, там присутні від 5% до 100% комп'ютерної графіки. В цілому процес роботи над візуальними ефектами повинен починатися ще на ранньому препродакшені. Тільки закінчений драфт сценарію – вже можна робити превізи (це чорнові схематичні анімаційні ролики складних сцен), щоб режисер, продюсер, знімальна група розуміли, які брати об'єктиви, яку камеру, рейки, який кран... Яку взагалі будувати декорацію, а що потім буде створюватися в CG.

Перші превізи почалися ще два роки тому. Але тоді працювали буквально 3-4 наших людини, а з листопада 2014-го була задіяна вже вся команда на 110% – майже тридцять осіб. Плюс, невелику ділянку роботи для нас виконали дві російських студії – московська FilmDirectionFX і пітерська Аlgous, і одна київська – Coffeeрost. Тобто, на пікових навантаженнях працювали тридцять осіб наших і приблизно тридцять п'ять – аутсорс.

– Розкажіть докладніше про ваш робочий процес.

– На знімальний період на майданчик приїжджає VFX-супервайзер, часто VFX-продюсер. Він прибуває з готовим рішенням: тобто, не вигадує на місці, як і що будуть малювати – все повинно бути заплановано заздалегідь, і на майданчику треба розіграти все як по нотах, хоча не обходиться й без ексцесів. Далі найважливіше відбувається в студії. Якщо ми працюємо з хромакейнимі шотами, то за роботу беруться композери. Спочатку роблять трекінг камери – анімують рух віртуальної камери в повній відповідності з рухом знімальної камери, щоб підставлений фон нікуди не «втікав». Вирізають зелений фон (це називається кеінг). Як правило, художники по фонам вже приготували метпейнт, який і підставляється в зображення. Часто використовується і тривимірний фон, але його створення – це цілий технологічний процес, і про це окремо. Потім композери вставляють в шот готовий фон, зводять картинку за кольорами, світла, повітряної перспективі. Якщо треба, роблять ретуш.

У «Незламній» паралельно великим блоком йде робота по 3D-частині: готуються 3D-моделі, ассети – скрипти, в яких є базова фізична симуляція якогось процесу. Наприклад, літак летить і стріляє, ми бачимо трасер і спалахи пострілів – за це відповідають два різних ассети. Якщо в кадрі видно вихлоп літака – включається в роботу ассет вихлопних газів, ну і так далі. І потім, коли всі елементи готові, вони завантажуються в одну сцену, ми підключаємо те, що необхідно.

Важливий етап – це анімація: всі об'єкти в кадрі, включаючи камеру, оживають і починають рухатися. Це дуже відповідальний момент: як на майданчику розводять мізансцену і кажуть, куди піти акторам, – так у нас анімація. Як правило, це досить тривалий процес – один шот з літаками робиться від одного до трьох днів, в залежності від складності, а потім ще можуть бути і правки (посміхається).

Після анімації вся сцена готується до рендеру, ставиться віртуальний світ. Це теж дуже цікавий момент: наприклад, поверхня може бути глянсовою, а може – матовою, відповідно, вона по-різному буде відбивати світло. Далі все це візуалізується – працює спеціальна рендер-ферма, і отримані рендери проходять фазу фінального композу.

Наше завдання – щоб картинка була максимально реалістичною, ми задоволені результатом, але... Звичайно, завжди є багато внутрішніх побажань, вимог. І якщо наших хлопців не зупинити, то вони будуть вносити правки і поліпшення до нескінченності (посміхається).

– І коли ви внесли останні правки?

– За два дні до прем'єрного показу в Києві. Проект ми здали, але хотілося тут трохи поправити, там трохі... Перфекціонізм – це нормально в нашій роботі, якщо людина не живе цим, то якісної роботи не вийде. Залізо, техніка – це всього лише інструменти. Найважливіше – наша команда, такої в Україні більше немає.

Хочу окремо сказати про Діму Овчаренка, нашого супервайзера. У роботі беруть участь всі, ми займаємося процесом колегіально, але Діма – та людина, чиє бачення, смак, відчуття картинки і кольору, світла, вирішальне. Те, що ви бачите, – це те, як він бачить.

– А особисто ви що робите?

– Перш за все, це організація процесу нашої роботи, координація, робота з режисером, продюсером. Сам я нічого не малюю, але розумію і знаю точно, чого хочуть режисер і продюсер. Бачу, як можна зробити краще – адже часто у тих, хто довго дивиться на одне і те ж зображення, втрачається гострота сприйняття. І тут важливо подивитися незамиленим поглядом. Ну і звичайно, продюсерський обов'язок – контроль всіх фінасових питань, це теж на мені.

– Розкажіть про роботу з масовими сценами.

– Ми окремо знімали масовку в нашому хромакейному павільйоні. Взяли наші концепти, начерки вулиць, прийшли з ними в студію, відкрили прямо на плейбеку, прорізали хромакей і вибудовували акторів за кадром так, як вони будуть в фінальному кадрі. Масовки насправді було недостатньо – ми потім її клонували. Ми знали, яка оптика була на майданчику, коли знімали основну сцену, і точно на таку ж оптику знімали акторів для «клонування».

116241.jpg

– Складно зробити так, щоб глядач не здогадався про «клонування» масовки?

– Якщо придивитися, то це видно (посміхається). Ну, принаймні, я знаю, куди дивитися. Те ж саме з батальними сценами – там теж дуже багато «клонів». На майданчику працювало всього три десятка німців, а по кадру їх під сотню. Але це не найскладніша робота.

– Над якою сценою ви працювали найбільше?

– У питомій масі людино-годин, витрачених на сцени, одна виділяється колосальною перевагою в свою сторону – це сцена повітряного бою. Це повністю комп'ютерні кадри, вони найбільш трудомісткі.

116244.jpg

«Зараз я вас трохи налякаю. Кружечок – це вибух»

«А у фільмі виглядає так»

– Це коли героїню Юлії Пересільд везуть на кораблі?

– Так, а зверху літаки літають. В середньому, робота над одним кадром без урахування препродакшена займає близько двох-трьох тижнів, над дуже складними може бути і більше місяця. Ми спочатку готуємо всі базові елементи – моделі кораблів, літаків, готуємо геометрію простору, розробляємо комп'ютерну воду, щоб вона вела себе в повній відповідності з реальністю. Наприклад, створення води у нас зайняло близько п'яти місяців роботи. Модель одного літака одна людина робить три місяці. А пам'ятаєте кадр, коли літак пікірує і корабель вибухає з феєрверком? Цей вибух одна людина робить майже три тижні. Якщо взяти всю нашу роботу над фільмом, то відсотків тридцять часу пішло на сцену повітряного бою.

– Скільки вона триває в підсумку?

– 3 хвилини 40 секунд. Те, що відбувається з Людою Павличенко на кораблі, знято в Криму – встигли. Працювали на цьому судні, хоча могли обійтися декорацією. Але такі деталі важливі: наприклад, павільйон би давав не те світло... Це на рівні тонкого відчуття, глядачі вірять або не вірять. Золоте правило таке: якщо можеш щось зняти – зніми.


«У нас у першому кадрі сідає радянський авіалайнер ТУ-104»

– Літаки всі намальовані?

– Абсолютно. У нас в першому кадрі сідає радянський авіалайнер ТУ-104. Ми цей літак знайшли в київському авіамузеї, домовилися про зйомки і фотографували його з усіх боків, обклеїли спеціальними маркерами, а потім за допомогою програмного забезпечення створили тривимірну модель. Потім, звичайно, доробляли, але він повністю відповідає реальності – до найдрібніших деталей. Хоча в кадрі ми бачимо літак не більше п'яти секунд.

Кількість хромакейних кадрів у фільмі досить велика. А фінальна промова Людмили Павличенко в Чикаго взагалі повністю зроблена на мальованих фонах – метпейнтах. Це не тривимірні зображення, а, фактично, звичайні, але дуже складні й деталізовані картинки, оживлені на фінальній фазі робіт. Вони абсолютно достовірні фізично, геометрично, зведені по перспективі. Сподіваюся, у глядачів виникне враження, що це справжнє місто.

Нам приходить гола деталь, яка ще не завершена. Фінальні кадри нехай люди дивляться в кінотеатрах.

Наприклад, ми зробили понад 30 робочих версій фону тільки для одного ракурсу (і так майже з кожним кадром) – колосальна кількість роботи! А глядач бачить це всього лише в двох кадрах.

Тут всі вибухи в кадрі справжні, домалювати тільки фон. Сцена знімалася в Київській області, а там зліва домалювали шматочок моря, гори...

На цій фазі нам дуже довго все не подобалося, було багато претензій, шукали, шукали... Потім все відкинули, почали малювати нові скетчі – вирішили відмовитися від відкритої вулиці.

Це референси. Гуглиш годинами, тому що потрібно знайти необхідне.

Це досить складна сцена. Кадр триває секунд п'ятдесят, одним шотом, без склеювань. Ми бачимо в стіні дірку від вибуху, на тлі – корабель, монумент загиблим морякам... Ми хотіли, щоб «читався» Севастополь. Якщо придивлятися, далеко видно пороховий склад, вихід з бухти – все це повністю відповідає географії Севастополя. Ми досить довго шукали рішення цього кадру, було багато версій, поки в кінці січня не стався сильний снігопад. Я їхав на роботу, дивлюся: сніг такий валить, що я прямо відчуваю перспективу і прозорість, як вона повинна бути в кадрі. Приїжджаю в студію, питаю у Тараса Бурліна, з яким ми робили цей кадр: «Ти бачив?!» Ми зрозуміли один одного і вирішили робити референс «як сьогодні в снігопаді». Зробили – і шот вийшов.

– Мені здається, коли така копітка робота триває місяцями, в кінці вже просто ненавидиш проект і хочеш, щоб все це швидше закінчилося.

– Знаєте, не те щоб ненавидиш, а просто втомлюєшся. У лютому ми працювали без вихідних – 80% відсотків команди працювали і по суботах, і по неділях. Втомлюєшся, втрачається деяка гострота сприйняття, але тут насправді досить 2-3 днів перерви – видихнути, щоб знову все було в порядку.

Фото Кирила Авраменка

«Медіаняня» та FILM.UA, 2 квітня 2015 року, 15 січня 2016 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ