f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Олександр Ткаченко: «Український глядач бачить те, на що не заслуговує з точки зору економіки»

23.06.2017

Подаємо фрагменти інтерв’ю генерального директора медійного холдингу «1+1 медіа» Олександра Ткаченка, яке він дав Олені Холоденко в рамках спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років», присвячені питанням серіального виробництва в Україні.

— Пане Олександре, мені розповідав один ваш колега, що Олександр Роднянський, коли йому щось вдавалося, йшов підстрибуючи — так радів. Як радієте з професійних досягнень ви і які приводи для радості трапляються останнім часом у вашій роботі?

(Думає.) Я роблю короткий видих різкий: «Yes!» Не підстрибую. Вдається це тоді, коли є збіг якісної роботи з очікуваннями глядачів. Тобто коли ти думаєш, що ця робота якісна з точки зору виконання і меседжів, і вона отримує схвальний відгук глядачів — хороший рейтинг, це справді удача.

— Останнім часом чого це стосувалося конкретно?

— Деяких серіалів нашого виробництва — «Останній москаль» і «Хороший хлопець», деяких програм на кшталт останнього «Голосу країни», який я вважаю найкращим сезоном серед усіх шести сезонів. Стосується успіху такого каналу, як «ПлюсПлюс», який ми створили практично з нуля, стосується розвитку й можливостей каналів ТЕТ і «2+2». Наші можливості як медіагрупи в діджитал-просторі теж мають серйозний прогрес. Треба розуміти, що це холдинг, а не просто канал чи програма. А оскільки медійна група ставить собі за мету виробництво контенту, вдалий контент і робить мене щасливим.

— А в чому ви радієте за своїх конкурентів — які їхні продукти ви би відмітили?

— Телебачення — це три кити: інформація, розважальні проекти та серіали. Свого часу СТБ зробив ставку на розважальні проекти і практично серйозно змінив ставлення до цих проектів в Україні. Тобто їх почали тут виробляти, а не імпортувати з Росії. А війна змусила почати співпрацю з третім китом — виробництвом серіалів. І те, що вдається деяким українським колегам саме з виробництва серіалів для експорту в Росію, надихає.

— Які продукти, зроблені телевізійниками впродовж 25 років, ви би визначили як найкращі — як на «Плюсах», так і на інших каналах?

— Думаю, багато розважальних проектів, які робив СТБ, можна вважати високим рівнем професіоналізму, новини на «1+1», «Голос країни» на «1+1», серіали на «1+1», про які я вже казав. Стосовно довгих серіалів, більше 30 серій, безперечно, серйозний досвід має ТРК «Україна».

— Скажіть, ви поважаєте свого глядача?

— Щодня намагаюся себе в цьому переконувати.

— Яким чином змінювалося ваше ставлення до глядача протягом вашої професійної діяльності — як журналіста, як медійника і як продюсера?

— Глядач — це така тонка субстанція, яка існує наче образ. Але цей образ нечасто збігається з тим, що ти бачиш у безпосередньому спілкуванні, коли стикаєшся з глядачем один на один. Тому що не існує глядача «умозрительного». Тільки конкретний. А у конкретного глядача не лише смаки змінюються — змінюються очікування і ставлення до того, що відбувається в країні, і до того, що може запропонувати йому телебачення.

На жаль, надзвичайно жорсткий режим конкуренції в українському телебаченні зробив можливим, що український глядач бачить те, на що не заслуговує з точки зору економіки. З огляду на ринок, який ми маємо, канали не можуть виробляти такої кількості яскравих передач, знімати таку кількість серіалів, пропонувати якісний західний продукт — як хочеться глядачеві. Якщо ви подивитеся на наших колег у Східній, Центральній Європі, де в медійному середовищі в першу чергу править бал економіка, ви з подивом побачите, що їхній екран має значно блідіший вигляд порівняно з нашим. Тому в нас існує розрив між реальними економічними можливостями і тим, що ми насправді робимо.

— Через те, що ЗМІ не є бізнесом в Україні, чого немає в українській журналістиці?

— Простіше сказати, що зайве. Дивіться вище — велика кількість передач і серіалів. А стосовно журналістики — очевидно, що з’явиться певна легкість і люди відчують більше свободи.

— Коли ви вперше відчули, що почався інформаційний наступ росіян, і побачили перші прояви гібридної війни?

— [...] Цікавий момент: коли я вже працював на «Плюсах», ми придбали права на книгу Аксьонова «Остров Крым» — ще до відомих подій. І я намагався з російськими колегами спільно реалізувати цей проект. І тоді не усвідомлював, чому вони всі відмовлялися.

— Коли вам торік минуло 50 років, ви сказали, що маєте певні цілі. Чи вдалося вже якісь реалізувати?

— Якісь — так, якісь — ні. Мені дуже хотілося запустити індустрію серіальну. Ми це зробили. Мені хотілося повернути «Плюсам» лідерство. Ми це зробили. Далі є наступний крок, і знаю ще 2-3 кроки наперед. Але говорити про них не буду. (Усміхається.)

— Із таким мультипотенціалом і мультидосвідом — журналіст, медійник, кінопродюсер — чи не хотілося б вам працювати в іншій країні?

— Ні, хіба що на пенсії. Але на пенсію я не збираюся.

— Відчуваєте, що затребувані в Україні?

— Так.

Фото: Олексій Темченко, Валентина Балабанова

Олена Холоденко, «Детектора медіа», 14 червня 2017 року

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН

19 травня, неділя, Червоний зал РОДИННИЙ КІНОЗАЛ