f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Як фільми жахів можуть і мають стати патріотичними фільмами в Україні

14.09.2017

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа»

Українське кіно сьогодні на підйомі. Щоправда, касові збори нових прокатних стрічок це заперечують. Проте всі причетні та втаємничені розуміють: бокс-офіс для українського фільму швидше амбіції, ніж реальне свідчення злетів чи падінь.

Зібрані 500 тисяч гривень лише на перший погляд відрізняються від зібраних 7 мільйонів у національній валюті. Бо за офіційним курсом долара це – $20 тисяч проти $270 тисяч. Обидві суми для повноцінного кінобізнесу не є суттєвими. В обох випадках вердикт однозначний: грошей нема. Звісно, для пересічного українського бюджетника 500 тисяч гривень – непідйомна й солідна сума, здатна вирішити проблеми, як він вважає, до кінця життя. Виробникам кіно подібні бокс-офіси проблем лише додають, свідчачи про неспроможність окупити проект.

І тим не менше, українське кіно набуває обертів. Це помітили та відзначили у вищих рівнях влади передусім ті, від кого залежить поява законів, потрібних для розвитку вітчизняної кіноіндустрії. Зокрема, прем'єр-міністр Володимир Гройсман переконаний: наші фільми підкорюють екрани. А президент Петро Порошенко, вітаючи всіх причетних із Днем українського кіно, наголосив: «Вдячний митцям, які своїми творами підтримують незборимий дух нації, відкривають світові мужність, гідність і честь українців, їх прагнення жити у вільній справедливій державі».

Проте саме панові Порошенку належить фраза про українське кіно, котра на рівному місці збурила кіноспільноту й налаштувала проти голови держави вкотре. Виступаючи 7 вересня 2017 року в парламенті, у своїй промові він згадав і про державну підтримку кіногалузі. Заявивши: «Насамперед держава буде підтримувати стрічки патріотичного спрямування, а не фільми жахів».

Нагадаю – востаннє  підставою для орвелівської «п'ятихвилинки ненависті» на адресу президента стала його минулорічна відмова підписувати закон про підтримку кіновиробництва. Він був схвалений парламентом і викликав справжню й зрозумілу ейфорію галузі, котра ось тільки зібралася стати на ноги. Але голова держави наклав на нього вето. Згодом, у березні цього року, галузь знову полюбила Петра Олексійовича, бо багатостраждальний закон він таки підписав після внесення правок. І ось тепер – нова обструкція. Причому Facebook у своєму неприйнятті президентського рішення розділився на два умовних табори. Перший не згоден із пріоритетами голови держави й прогнозує навалу профінансованого з бюджету «шароварно-вишиваного трешняку», позбавленого художнього смаку та здорового глузду. Другий ображений за популярний всюди, де працює індустрія, жанр горору, якому пан Порошенко легким порухом руки виніс смертний вирок.

Різниця в тому, що другий табір не бачить у наявності патріотичного кіно жодних проблем, він просто вимагає чогось на кшталт гендерної рівності. Нехай, як казав Мао Цзедун, квітнуть усі квіти. Будучи прихильником фільмів жахів та маючи намір колись попрацювати в цьому жанрі як сценарист, усе ж дозволю собі не погодитися з обома таборами. По-перше, нічого проти горорів президент України не мав і не має. По-друге, патріотичне кіно – не те, що собі уявляють прихильники репертуару фестивалю незалежного кіно в американському Санденсі.

Розвінчаємо міф про нібито непатріотичність горорів. Відомий український продюсер Юрій Мінзянов невтомно коментує фразу голови держави про фільми жахів, прийнявши її близько до серця. У одному з дописів на своїй сторінці в Facebook він з сумною іронією пропонує покласти на полицю український горор «Морена» Сергія Альошечкіна, виробництво якого вже стартувало. Заразом пропонуючи заборонити Геловін як «не наше» свято, що не виховує молодь в патріотичному дусі. Згодом поширив фото зі знімального майданчика комедійного горору «Мій хлопець – зомбі», знову обурившись, що жанр підданий обструкції на вищому рівні. Нарешті, нагадав: фільми жахів переживають ренесанс, про що свідчать касові успіхи горору «Воно».

Згодом пан Мінзянов висловив у своєму Facebook думку, яку поділяє і ваш автор. У даному випадку погано спрацювали президентські спічрайтери. Вони напевне компетентні люди. Проте не тоді, коли треба дати оцінку кінопроцесу, особливо – через порівняння. Якщо пан Порошенко прогнозує вітчизняній кіноіндустрії розвиток, ті, хто пише йому промови, мусять розуміти наступне. Фільми жахів, які вони легким розчерком пера зробили крайніми й призначили гальмом усього сущого в кіно, насправді є такою ж складовою індустрії, як і будь-який інший жанр та сегмент.

Більше того. Не лише кінознавці, а й фахові психологи давно відзначили позитивний ефект від перегляду страшного кіно. Яке, до речі, є різновидом страшної казки. Їх найбільше люблять діти, запитайте бабусь, що читають онукам перед сном. Чорти, відьми, людожери, ожилі мерці та інша нечисть в фольклорі присутні віддавна. Такі історії надихували нашого класика Миколу Гоголя, і «Вій» є безперечним шедевром українського горору і здатен конкурувати з західним.

Попри те, що маємо кілька екранізацій «Вія» та за мотивами «Вія», створений на його основі та за підтримки Держкіно черговий «Вій» цілком може стати патріотичним фільмом. Український матеріал і українська класика – раз. Розкручений бренд і від того прогнозовані пристойні касові збори – два. Гарна відвідуваність означає глядацький інтерес до зробленого в Україні. Якщо цей продукт вийде якісним, кращого визначення патріотизму як авторів подібних стрічок, так і їхніх глядачів бути не може.

Заради справедливості треба визнати: з фільмами жахів українському кіно не щастило. Піонером можна вважати Любомира Левицького з його «Штольнею». Попри шалену критику фільм виглядає, як на мій скромний погляд, найкраще на фоні «Синевіра» та «Чунгула» братів Альошечкіних. Причому «Синевір» – то взагалі наруга над жанром. Й краще підпадає під визначення «жахливий фільм», аніж «фільм жахів». До речі, серед його продюсерів першим значиться прізвище Володимира Хорунжого – головного борця з Держкіно й головного ж спікера всіх сюжетів та публікацій, спрямованих проти діяльності агентства. Можливо, спічрайтери пана президента мали на увазі саме «Синевір» та інші стрічки, до яких доклав руку самоназваний «голівудський продюсер». Коли так, тоді зауваження справедливі: підтримувати кіно такої жахливої якості держава просто не має права.

Тепер – про патріотичне кіно, яке пан Порошенко пообіцяв підтримувати. Термін «патріотизм» нівелювався й сприймається з відразою. Особливо – після свіжого прориву патріотами державного кордону України в Шегіні й дискредитації інститутів держави, патріотами якої вони себе називають. Не треба тут пояснювати на пальцях, що нормальний патріотизм не дорівнює пафосним спічам, безглуздим маханням прапорами з будь-якого приводу й не визначається кількістю завчених на пам'ять віршів з «Кобзаря». Патріот – це передусім людина, яка не кидає на вітер порожняку. Не прикриває пафосними закликами власну некомпетентність. Не спекулює на темах та не підмінює понять. Патріот ніколи не живе й не житиме в координатах #зради. Для нього нема маленьких і незначних перемог, для справжнього патріота все – #перемога. Це адекватна сучасна людина, здатна створити мотивуючу історію, яким би чином вона не була втілена: книжка, музика, фільм, публікація в ЗМІ, блог, пост у соціальних мережах.

Через те патріотичне кіно – не завжди історичне. Хоча попит на нові, позбавлені як російсько-радянського, так і журливо-українського історичні фільми поки в нашому суспільстві найвищий. Він поступається лише ексцентричним комедіям. Тому на екранах України вже були «Тойхтопройшовкрізьвогонь», «Поводир», «Червоний». А незабаром вийде «Таємний щоденник Симона Петлюри». Почалися зйомки стрічки «Крути 1918. Захист». Схвалений на пітчингу Дежкіно проект «Захар Беркут». Є вже серіал «Довбуш. Легенда Карпат». А незалежні від державного фінансування виробники працюють над бойовиком «Король Данило». І тим не менше, патріотизм не обмежується реконструкцією та фільмуванням нашого минулого.

Патріотизм – це передусім відмова від поняття «трагічне» з заміною на «героїчне». Це світло в кінці тунелю. Дати його може будь-яке кіно, герої якого опиняються в критичній для себе ситуації та намагаються діяти, аби успішно подолати негаразди. Тут фільм жахів є чи не найбільш для цього придатний. Адже герої такої історії опиняються віч-на-віч із Злом, сильним, могутнім, підступним. Виживе й переможе той, хто не складе рук, не підкориться, почне думати й діяти. Хіба не таку модель потрібно популяризувати сьогодні? Саме таку.

Тож не варто шукати в словах голови держави того, чого він не говорив. Краще усвідомити для себе й прийняти: патріотичний фільм – такий фільм, який не залишає байдужим більшість та заряджений правильними, актуальними для нашої країни посилами. Й моделює ситуації, котрі налаштовують на боротьбу й перемогу. Історичний це бойовик, драма на сучасну тематику чи фільм жахів – значення не має.

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа», 13 вересня 2017 року

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»